Умовно, місцеві зелені сквери чи
схожі на парки відкриті простори вважаються благом покладеним на обділене
населення міст. Давайте поглянемо на це з різних сторін і розглянемо міські сквери як обділені місця, що потребують для себе турботи і блага життя. Це більше
відповідає реальності, оскільки люди насправді використовують сквери і роблять
їх успішними – або навпаки утримуються від користування ними і прирікають
сквери на відторгнення і занепад.
Сквери, це непостійні місця. Їм
притаманні крайнощі популярності чи непопулярності. Їх поведінка далеко
непроста. Вони можуть бути чудовими елементами районів міст, і економічними
активами для свого оточення, але небагато з них є такими. Вони можуть ставати
більш любимими і цінними з роками, але, нажаль, лише кілька показує цю постійну
силу. Для кожного Рітегаус Скверу (Rittenhouse Square) у Філадельфії
(Philadelphia), чи Рокфеллер Плаза (Rockefeller Plaza) або Вашингтон Сквер Парк
(Washington Square Park) в Нью Йорку (New York), чи Бостон Коммон (Boston Common),
чи їхні еквіваленти в інших містах, є десятки бездушних міських вакуумів під
назвою парки і сквери, обділених протягом десятиліть, мало використовуваних,
нелюбимих. Як казала жінка з Індіани, коли її запитали, чи подобається їй
міська площа, «Тут нікого немає окрім брудного волоцюги, який плюється на землю
і намагається заглянути тобі під спідницю.»
В ортодоксальному міському
плануванні, місцеві відкриті простори обожнюються у неймовірно некритичний
спосіб, неначе як дикуни поклоняються магічному фетишу[1].
Запитайте забудовника, як його новий квартал покращить старе місто і він скаже
немов про саму по собі доведену чесноту – Більше
Відкритого Простору. Запитайте зонувальника про покращення у нових
містобудівних нормах, і він знову зазначить саму по собі доведену чесноту - стимуляція появи Більше Відкритого Простору. Пройдіться із містопланувальником через
бездушний парк і деградований ландшафт прикрашений використаними серветками, і
він побачить майбутнє цього Більше
Відкритого Простору.
Більше Відкритого Простору для чого? Для пограбувань? Для похмурих
вакуумів між будівлями? Чи для користування і радості простих людей? Але люди
не використовують міські відкриті простори, лише тому, що вони є, і тому, що
міські планувальники і проектанти хотіли б, щоб так було.
У деяких особливостях своєї
поведінки, кожен міський сквер є унікальним і відкидає будь-які узагальнення.
Більше того, великі парки, такі як Фейрмонт Парк (Fairmount Park) у Філадельфії
(Philadelphia), Центральний (Central Park), Бронкський (Bronx Park) і Проспект
Парки (Prospect Park) у Нью Йорку (NewYork), Форест Парк (ForrestPark) у
СентЛуісі (St. Louis), Парк Золоті Ворота (Golden Gate Park) у Сан Франциско
(San Francisco), Гранд Парк (Grand Park) у Чикаго (Chicago), і навіть менший
Бостон Коммон (Boston Common), сильно відрізняються поміж собою, і вони також є
під різним впливом тих частин міста, до яких вони прилягають. Деякі з факторів поведінки
великих міських парків є надто складними для цієї частини книги; вони будуть
описані пізніше, у Главі 14, Прокляття Прилеглих
Вакуумів.
Тим не менше, попри те, що
помилковим є вважати будь-які два міські сквери як реальні або потенційні
дублікати одне одного, або вірити, що узагальнення можуть цілком пояснити усі
особливості кожного скверу, все ж можливо узагальнити деякі базові принципи,
які глибоко впливають фактично на всі місцеві сквери. Більше того, розуміння
цих принципів допомагає якось зрозуміти чинники, що впливають на міські
простори всіх типів, починаючи від невеликих відкритих подвір’їв, які служать
продовженням вулиці, до великих міських утворень, таких як зоопарки, озера,
лісопарки, музеї під відкритим небом, тощо.
Причиною того, що місцеві сквери
виявляють деякі загальні принципи стосовно своєї поведінки більш чітко ніж
спеціалізовані парки, є достеменно те, що місцеві сквери є найбільш
узагальненою формою парку, яку ми маємо. Вони зазвичай тяжіють до типового
повсякденного використання як місцеві громадські подвір’я, не важливо чи
навколишні квартали, це в основному робоче середовище, житлове середовище, чи
різного роду поєднання. Більшість міських площ підпадають під цю категорію
узагальнених громадських подвір’їв; так само як і більшість проектованих
територій; так само як і більшість міських ландшафтних парків, які
використовують переваги природних елементів, таких як берег ріки чи пагорб.
Першою необхідністю у розумінні
того, як міста та їх сквери впливають одне на одного, це розмежувати справжні
функції від міфічних. Наприклад: це нісенітниця з області наукової фантастики,
що парки є «легенями міста». Необхідно близько 1,2 гектари лісу, щоб увібрати
стільки вуглекислого газу, скільки чотири людини виробляють під час дихання,
приготування їжі та опалення. Океани повітря, що циркулюють над нами, а не
парки, рятують міста від задихання.
Так само, від певної площі
озеленення не виробляється більше повітря ніж від такої ж вуличної площі. Відчуження
вулиць і передача їх території паркам не має жодного відношення до кількості
повітря, яку отримує місто. Повітрю нічого не відомо про фетиш стосовно газонів
і не затримується там, де їх багато.
Важливим для розуміння поведінки скверів,
також, є відмова від фальшивих запевнень, що парки і сквери – це стабілізатори
нерухомості чи місця тяжіння громад. Сквери не є нічим автоматично, і менш за
все, вони є тими стабілізаторами цінностей для проблемних зон чи їхніх околиць та
районів.
План Філадельфії Вільяма Пенна
У Філадельфії (Philadelphia) є
можливість майже контрольованого експерименту з цього питання. Коли Пенн (Penn)
закладав місто він розмістив у центрі площу, де тепер ратуша, і на рівних
відстанях від цього місця, він заклав чотири резиденційних сквери. Що мало
стати із них, всіх однакових за віком, однакових за площею, з однаковими
початковими функціями, і з майже однаковими очікуваними перевагами розташування
наскільки це можливо.
Їхні долі разюче відрізняються.
Найбільш відомим із чотирьох площ
Пенна є Рітегаус Сквер (Rittenhouse Square) – любимий, успішний, інтенсивно
використовуваний сквер, один із найбільших активів Філадельфії сьогодні, центр
модної околиці – справді єдина стара дільниця у Філадельфії, яка спонтанно
реабілітує сусідні ділянки і розширює вартісність своєї нерухомості.
Ріттенгаус Сквер (Rittenhouse Square). Філадельфія (1915)
Другим із маленьких скверів Пенна
є Франклін Сквер (Franklin Square). Це сквер-нетрі де бездомні та знедолені
люди з нужденними заняттями збираються посеред суміжних нічліжок, дешевих
готелів, місій, магазинів секонд-хенду, ломбардів, агентств працевлаштування,
салонів тату, недолугих будівель та їдалень для бідних. Цей парк та його
користувачі є пошарпаними, але не небезпечними з точки зору злочинності. Тим не
менше, він навряд чи спрацював як гарант цінної нерухомості чи соціальної
стабільності. Ця околиця запланована до широкомасштабного зносу.
Франклін Сквер (Franklin Square). Філадельфія
Третій сквер, Вашингтон Сквер
(Washington Square) знаходиться посеред місця, яке колись вважалось центром
міста, а тепер спеціалізується як великий діловий центр – страхові компанії,
видавництва, рекламні агентства. Кілька десятиліть тому, Вашингтон Сквер став для
Філадельфії небажаним сквером, до тої межі, що його уникали офісні працівники
під час обідів, і він став не вирішуваною слабкістю і кримінальною проблемою
для працівників скверу та поліції. У середині 50-х його було перекопано та
закрито більше ніж на рік і перебудовано. Під час цього, його користувачів було
розпорошено, що й було наміром. Сьогодні його використовують коротко і
переривчасто протягом обідньої перерви у погожі дні. Околиці біля Вашингтон
Скверу, як і Франклін Скверу не змогли спонтанно утримати свою цінність, і
залишились одні посеред свого оточення.
Окрім ряду офісів, ця околиця намічена для великомасштабного міського
оновлення.
Вашингтон Сквер (Washington Square). Філадельфія (1910)
Четвертий зі скверів Пенна був
перетворена в острівок транспортної розв’язки, Логан Серкл (Logan Circle)
вздовж бульвару Бенджаміна Франкліна (Benjamin Franklin Boulevard) – приклад
планування в стилі Місто-Прекрасне. Це коло оформлене великим фонтаном і
прекрасно доглянутими клумбами. Однак, не має жодного бажання йти туди пішки, і
це місце залишається лише елегантним додатком для тих хто проноситься повз,
збираючи лише поодиноких людей у погожі дні. Це місце заходиться одразу біля
монументального культурного центру і раніше неймовірно занепав, а потім
очищений від нетрів і перетворений у Сонячне Місто.
Логан Серкл (Logan Circle). Філадельфія
Різні долі цих площ, особливо тих
трьох, які залишилися площами, ілюструють хитку поведінку, що є характеристикою
міських скверів. Ці сквери також ілюструють багато базових принципів поведінки
парків, і я ще повернуся до них і їх уроків.
Мінлива поведінка парків і їх
околиць може доходити то крайнощів. Одним
із найчарівніших унікальних парків, які можна знайти у будь-якому
американському місті, є Плаза (Plaza) у ЛосАнджелесі (LosAngeles), оточеним
неймовірними деревами магнолії. Прекрасне місце із тінню та своєю історією
сьогодні недоречно оточене з трьох боків покинутими будинками-привидами і
жалюгідною убогістю з якої сморід доноситься по тротуару. (З четвертого боку
знаходиться мексиканський сувенірний базар – з ним все гаразд.) Парк Медісон
(MadisonPark) у Бостоні (Boston) – трав’яниста площа посеред житлової околиці з
рядових будинків. Цей парк точнісінько пасує для одного з багатьох сьогоднішніх
складних планів реконструкцій. Він знаходиться посеред кварталів, які здається
розбомблені. Будівлі навколо парку, які по суті не відрізняються від тих
престижних будівель навколо Рітенгаус Скверу у Філадельфії, руйнуються від
браку вартісності і послідовного знехтування. Коли будинок у ряду руйнується,
його зносять, а сім’ї із сусідніх будівель переселяються для безпеки; через
декілька місяців, він теж пропадає і наступний будинок спустошується. У цьому
немає жодного плану, просто і безцільно, діри й прогалини, уламки і покинутість
із невеликим парком-привидом, теоретично непоганим якорем для житла, у центрі
спустошення. Федерал Гілл (Federal Hill) у Балтиморі (Baltimore) є найкрасивішим
і найясніший парк, де є найкращі вигляди на місто і на затоку. Хоча його
околиця є достойною, однак вимирає як і сам парк. Протягом поколінь паркові не
вдалося привабити новоприбулих мешканців за вибором. Одним із найгіркіших
розчарувань в історії житлових проектів є провал скверів та відкритих просторів
у цих утвореннях щодо підвищення вартості навколишньої нерухомості чи
стабілізувати околиці пущені на призволяще. Зверніть увагу на оточення міського
скверу, громадської площі чи проектованого озеленення:
наскільки рідко міський простір разом зі своїм оточенням по-справжньому
відображають очікуваний магнетизм чи стабілізують впливи, які притаманні паркам.
І візьміть до уваги парки, які
переважно ідуть на смітник, як от прекрасний парк Федерал Хілл у Балтиморі. У
Сінсінаті (Cincinnati) є два хороші парки над рікою, які я змогла знайти у
прекрасний жаркий вересневий вечір, де було лише п’ять відвідувачів (троє
підлітків і одна молода пара); у той же час, вулиця за вулицею у Сінсінаті
потопала у людях, що шукали відпочинку і яким бракувало найменшої речі, щоб
насолоджуватися містом чи принаймні прихистку у тіні. Схожого вечора, коли температура була понад 32 градуси, я змогла
знайти сквер Корлірс Гук (Corlears Hook) – ландшафтну, набережну із бризами
посеред густозаселеного Ловер Іст Сайду (Lower East Side) на Манхеттені
(Manhattan) – лише вісімнадцять людей, переважно самотні знедолені чоловіки
були там. Дітей там не було; жодна мати при здоровому глузді не відправила б
свою дитину туди, а матері на Ловер Іст Сайд при здоровому глузді. Подорож на
катері довкола Манхеттену створює
помилкове враження, що це місто у великій мірі складається з паркових зон і
майже позбавлене населення. Чому часто немає людей там, де є парки і нема
парків де є люди?
Непопулярні парки турбують не
лише через втрачені можливості, які вони пропонують, а і через свій негативний
ефект. Вони мають ті самі проблеми, що і вулиці без очей, і їхня небезпека
поширюється на оточуючі території , тому вулиці, які оточують парки, стають
відомі як небезпечні місця, і їх уникають.
Більше того, недовикористані сквери
та їх обладнання страждають від вандалізму, і це дещо відрізняється від його
зношення. Цей факт був двозначно зрозумілий Стюартом Констебльом (Stuart Constable),
колишнім виконавчим офіцером паркового департаменту Нью Йорку, коли преса його
запитала, що він думає про пропозицію встановити телебачення у Лондонських
парках. Після того, як він пояснив, що він не думає, що телебачення це не
відповідна функція для парків, Констебль додав, «Я не думаю, що вони (пристрої)
протримаються і пів години, перед тим як пропасти взагалі.»
Кожного погожого вечора, можна
побачити як громадськість переглядає телевізор ззовні на людному тротуарі на вулиці в Іст Гарлемі
(EastHarlem). Кожен пристрій, з його продовжувачем, що простягається по
тротуару від розетки якогось магазину, є неформальним місцем збору для дюжини
чоловіків, де вони ділять свою увагу між цим телевізором, дітьми за якими вони
наглядають, їх пивом, один одним, коментарями і вітаннями з перехожими.
Незнайомці зупиняються якщо хочуть приєднатися до перегляду. Ніхто не думає про
небезпеку для телевізора. Однак, скептицизм Констебля, щодо їх безпеки у
парках, були чітко обгунтованими. Це говорив досвідчений чоловік, котрий
керував багатьма непопулярними, небезпечними, хворобливими парками, так само як
і хорошими.
Занадто багато очікується від
міських скверів парків. Ніяк не трансформуючи жодну з важливих якостей свого
оточення, не підіймаючи автоматично свої околиці, місцеві сквери самі є під
радикальним впливом свого оточення.
Міста є цілком фізичним місцем. У
пошуках розуміння їх поведінки, замість того, щоб плавати у метафізичних
фантазіях, ми користуватимемося інформацією спостерігаючи за тим, що
відбувається у як фізично, так і відчутно. Пеннові три сквери у Філадельфії є
тими трьома повсякденними типами міських скверів. Давайте глянемо, що вони нам
кажуть про звичайну фізичну взаємодію зі своїми околицями.
Рітенгаус Сквер. Філадельфія
Рітенгаус Сквер завдячує своїм
успіхом різноманітному оточенню і різноманітній околиці і дальшими кварталами. Довкола скверу на його
межі є наступний порядок будівель: мистецький клуб з рестораном і галереями;
музичну школа; армійський офіс; багатоквартирний будинок; клуб; стара аптека;
офіс військово-морського флоту, який раніше був готелем;житловий будинок;
церква;парафіяльна школа; житловий будинок; громадська бібліотека; житловий
будинок; вакантна ділянка де було знесенотаунхауси для будівництва житлового
будинку; культурний центр; житловий будинок; вакантна ділянка де заплановано
таунхаус; інший таунхаус; житловий будинок. Одразу за межами скверу вздовж
вулиць, що відходять під прямими кутами, як і на паралельних до парку вулицях є
вдосталь магазинів та різного роду обслуговування зі старими будівлями та
новими надбудованими апартаментами, перемішаними з різноманітними офісами.
Ріттенгаус Сквер. Філадельфія
Чи щось із цієї фізичної
організації впливає на сквер у фізичному плані? Так. Ця різноплановість функцій
створює для парку різноплановість користувачів, які відвідують і залишають
сквер у різний час. Вони користуються парком у різний час тому, що їхній
щоденний розпорядок різний. Таким чином сквер отримує заплутаний порядок
функцій і користувачів.
Джозеф Гесс (JosephGuess),
журналіст із Філадельфії, котрий живе поруч із Рітенхаус Сквером був
заворожений спостерігаючи за цим балетом, каже що порядок приблизно такий: «Спершу,
ранні пташки, що живуть поруч зі сквером, прогулюються жваво. Невдовзі до них
долучаються мешканці, які проходять крізь сквер по дорозі на роботу десь в
іншому районі. Потім приходять люди з інших районів, проходячи через парк по
дорозі на роботу в околиці. Невдовзі після того, як ці люди пішли, починають
переходити посильні, багато з них затримуються і невдовзі приходять матері з
малими дітьми, а також все більша кількість покупців. Перед обідом матері з
дітьми ідуть, але людність у сквері продовжує зростати завдяки працівникам під
час обідньої перерви і завдяки людям, що приходять з інших місць, щоб пообідати
в мистецькому клубі та інших ресторанах навколо. Після обіду знову приходять
матері з дітьми, а покупці та посильні все ще присутні, і врешті до них
додаються школярі. Пізніше по обіді, матері йдуть геть, але приходять
працівники на дому – перші, які покидають околицю і перші, які сюди
повертаються. Дехто з них затримується у сквері. Від тоді аж до вечора, сквер
насичує багато молодих людей на побаченнях; дехто з них йде в ресторан поруч,
дехто тут живе, а дехто здавалось приходить просто через вдале поєднання
жвавості та відпочинку. Впродовж усього дня тут з’являються старші люди, які
нікуди не поспішають, деякі незаможні люди і різноманітні нероби.»
Загалом, Ріттенхаус Сквер є
заповненим досить безперервно з тієї ж самої причини, що і жвавий пішохідний
тротуар на вулиці: завдяки функціональному фізичному різноманіттю навколишніх
функцій, і звідси різноманітності розпорядків дня цих функцій.
Околиця довкола Ріттенгаус Скверу
Вашингтон Сквер у Філадельфії,
той, що став спотвореним сквером, виявляє пряму протилежність у цьому
відношенні. Його оточення формується в основному із великих офісних будівель, і
йому, як і наступним оточуючим кварталам бракує такого ж різноманіття як у
Ріттенхаус Сквері – обслуговування, ресторанів, культурних закладів. Навколишні
квартали мають малу щільність житла. Вашингтон Сквер у минулому мав лише один
тип потенційних користувачів – офісні працівники.
Вашингтон Сквер. Філадельфія.
Чи впливає на парк фізично хоча б
щось із цього факту? Так. Це головне джерело користувачів працює за одним і тим
самим щоденним графіком. Всі вони з’являються в районі водночас. Вони потім
ізольовані весь ранок аж до обіду, і потім після обіду знову ізольовані. Вони
відсутні після робочих годин. Таким чином, Вашингтон Сквер, без потреби, є
вакуумом протягом більшої частини дня і вечора. Туди прийшло те, що зазвичай
заповнює міські вакууми – занепад.
Тут важливо засумніватися у
загальноприйнятому повір’ю, що функції з низьким статусом витісняють функції з
високим. Це не те як поводяться міста, і ця віра (Боротьба із Занепадом!) це
лише даремна затрата енергії спрямована на боротьбу з симптомами а не з
причинами. Люди та функції із більшим капіталом чи більшою повагою (в успішних
суспільствах ці ознаки йдуть разом) можуть з легкістю викорінити менш заможні
чи менш статусні і це зазвичай відбувається в околицях, які досягають
популярності. Зворотне трапляється рідко. Люди чи функції з меншими грошима в
розпорядженні, меншим вибором чи меншим статусом рухаються у вже послаблені
райони міста, околиці, де вже не має людей з привілеєм вибору, чи околиць, що
приваблюють лише гарячі інвестиції, чи поглинають кредити та субсидії.
Новоприбулі, таким чином, повинні мати справу із одним чи іншим, а зазвичай із
поєднанням того, що не змогло утримати популярність. Переповненість,
деградація, злочинність та інші форми занепаду, це поверхневі симптоми
раднішого та глибшого економічної та функціональної невдачі району.
Бродяги, які на десятиліття
захопили Вашингтон Сквер у Філадельфії були маніфестацією цієї поведінки міста
на макрорівні. Вони не погубили живий і любимий парк. Вони не відлякали
порядних користувачів. Вони прийшли у покинуте місце і закріпилися там. Як
писалося, небажаних користувачів було витіснено зі скверу в інші вакууми, але
це все ж не спонукало до достатнього його заповнення бажаними користувачами.
Вашингтон Сквер. Філадельфія
У далекому минулому, Вашингтон
Сквер таки мав велику кількість порядних відвідувачів. Але попри те, що це все
ще «той самий» сквер, його суть змінилася докорінно коли змінилися його навколишні
функції. Як і всі місцеві сквери, він є творінням свого оточення і того, як це
оточення генерує взаємну підтримку від різноманітних функцій, або не
спромагається згенерувати таку
підтримку.
Вашингтон Сквер. Філадельфія
Це не обов’язково офісна функція,
яка позбавила відвідувачів цей парк. Будь-яка однорідна і через міру
переважаюча функція нав’язує обмежений розпорядок використання і має схожий
ефект. Майже така ж ситуація виникає, у скверах де надмірно домінує житло. У
цьому випадку, єдиним великим щоденним джерелом дорослих користувачів є матері.
Міські сквери чи ігрові майданчики не можуть бути безперервно наповненими лише
матерями так само як і офісними працівниками. Матері використовують сквер у
досить простій послідовності, можуть наповнювати його максимум протягом п’яти
годин. Близько двох годин вранці і тьох по обіді, і лише за умови якщо вони є
представниками різних соціальних прошарків. Щоденне користування скверів
матерями не лише відносно коротке, але і залежить від вибору часу для їжі,
домашній роботі, сонних годин для дітей і, що важливіше, від погоди.
Узагальнений місцевий сквер, який
став заручником функціональної монотонності свого оточення у будь-якій формі,
невблаганно стає вакуумом протягом значної частини дня. І тут трапляється
жахлива річ – навіть якщо вакуум захищений від різних форми занепаду, він
створює мало зацікавлення у свого потенційного джерела користувачів. Він стає
неймовірно нудним, бо повільна смерть, це нудно. У містах, жвавість та
розмаїття приваблюють більше жвавості та розмаїття, а відмирання та
монотонність відштовхують життя. І цей принцип важливий не лише для соціальної
поведінки міста, але й до його економічних успіхів.
Є однак один важливий виняток із
цього правила у тому, що необхідно широке розмаїття функцій, щоб заселити та
оживити парк впродовж дня. Є одна група у містах, яка сама по собі може
заповнити сквер добре і на довго, однак рідко тоді туди приходять інші
користувачі. Це люди, які зовсім не працюють, і які навіть не мають
відповідальності за дім. У Філтійадельфії це люди які наповнюють третій сквер
Пенна – Франклін Сквер (FranklinSquare) – сквер-нетрі.
Франклін Сквер. Філадельфія
Існує велике несприйняття
занедбаних скверів-нетрів, і це природно через те, що важко проковтнути стільки
людських невдач у таких нерозбавлених дозах. Зазвичай важко помітити різницю
між цими місцями і злочинними парками, однак вони досить різні. (Звісно, з
часом один може перетворитися в інший, як у випадку із Франклін Сквером –
раніше резиденційним сквером, який потім перетворився у сквер-нетрі після того,
як сквер та його околиця втратили свою привабливість для людей із вибором.)
Хороший сквер-нетрі, такий як
Франклін Сквер заслуговує на увагу. Попит і пропозиція зустрілися на один
момент, і цей випадок чітко цінується серед тих, які втратили спадок, самі чи
за збігом обставин. На Франклін Сквері, якщо дозволяє погода, то вулична
активність тримається протягом усього дня. Лавки в центрі активності заповнені
з гамором, що постійно переповнює. Групи, які спілкуються між собою постійно
формуються і переформовуються між собою. Гості ставляться учтиво до собі
подібних, так само як і до порушників. Майже непомітно немов стрілка годинника
це різношерсте товариство пересувається довкола круглого фонтану в центрі
скверу. Це справді немов стрілка годинника тому, що вони слідують за сонцем, залишаючись
у теплі. Коли сонце ховається, стрілка годинника зупиняється і зібрання
закінчується до наступного дня.
Не всі міста мають добре
розвинені сквери-нетрі. У Нью Йорку, наприклад, такого нема. Хоча там є багато
маленьких зелених фрагментів і дитячих майданчиків, якими користуються
переважно бомжі, як наприклад у парку
Сари Делано Рузвельт повно бомжів. Можливо найбільший американський сквер-нетрі
– його користувачів можна порівняти із Франклін Сквером – це Першінг Сквер
(Pershing Square) у центрі Лос Анджелеса (Los Angeles). Він також нам багато
каже про таке середовище. Центральні функції Лос Анджелеса є такими
розосередженими і децентралізованими, що єдиним елементом, який має масштаб та
інтенсивність метрополії, це відпочинок знедолених. Першінг Сквер більше
нагадує форум аніж сквер; форум, що складається із безлічі дискусій, кожна зі
своїм головним промовцем чи модератором. Розмови простягаються до кожного краю
скверу, де є лавки та стіни, і закінчуються відлунням по туках. На деяких
лавках написано трафаретом «Для Дам» і це добре видно. Лос Анджелесу пощастило,
що вакуум його розкиданого центру було освоєно не хижаками, а у досить хорошій
формі заповнено неблагополучними.
Але не можна сподіватися, що
ввічливі неблагополучні врятують усі непопулярні сквери наших міст. Узагальнений
місцевий сквер що не є штаб-квартирою для відпочинку неблагополучних може стати
заповненим природно та невимушено лише завдяки близькому розміщенню до місця де
фокусуються різні аспекти життя і функції. Якщо в центрі, то там мають бути
покупці, відвідувачі та колясочники, так само як і працівники у центрі. Якщо не
в центрі, він все ж має бути там де кипить життя – там де є культурна, робоча,
житлова та комерційна активність – якомога в більших кількостях, наскільки
місто спроможне запропонувати. Головна проблема місцевих скверів зводиться до
проблеми плекання різних околиць, здатних використовувати та підтримувати такі
сквери.
Однак багато міст вже мають такі
зігноровані місця життя волає про потребу у місцевому сквері чи громадській
площі. Визначити такі місця життя та активності є досить легко – це місця які
обирають люди що роздають флаєри (якщо це дозволено поліції).
Але немає сенсу у створені скверу
там де є люди, якщо в процесі його створення причини, чому там є люди зникнуть
і сквер постане на їх місці. Це одна із основних помилок при проектуванні
житлових кварталів, чи культурних або громадських центрів. Місцеві сквери
ніколи не замінять багату міську різноманітність. Ті які є успішними, ніколи не
служать бар’єрами чи перервами для заплутаного функціонування міста довкола
них. Вони скоріше допомагають акуратно поєднати різноманітні функції оточення,
надаючи їм приємне спільне середовище; у процесі вони додають і ще одну важливу
складову до розмаїття і привносять дещо своєму оточенню, як наприклад
Ріттенхаус Сквер чи будь-який інший добрий сквер додає до середовища.
Ви не зможете обманути місцевий
сквер, так само як і сперечатися з ним. «Мистецькі концепції» та переконливі
візуалізації можуть зобразити картинку життя у проектованих скверах і парках, а
словесні раціоналізації можуть закликати користувачів які могли б любити їх,
але у реальному житті лише розмаїте оточення має практичну силу переконувати
природний неперервний потік життя та функцій. Поверхнева архітектурна
різноманітність може виглядати як розмаїття життя, але лише правдивий зміст
економічного та соціального розмаїття, і в результаті притягує людей із різним
розпорядком, має значення для скверу і силу наділяти їх благом життя.
[1]
Наприклад Роберт Моузес вважав, що деяке нове житло може «погано виглядати,
бути режимним, інституціолізованим, ідентичним, монотонним, безликим. Але він
запропонував що таке житло може бути оточене парком» - із Нью Йорк Таймс у
Січні 1961.
Переклав Андрій Шуляр
Немає коментарів:
Дописати коментар