 |
| Дім Шребер, Аахен, 2011 |
Флоріан
Гайльмайєр: Соня та Ян, ви знаєте одне одного ще з тих часів, коли ви разом
навчалися в Академії Образотворчого Мистецтва в місті Штутгарт, тоді як Ян та
Бйорн познайомились один з одним в процесі співпраці із Арно Брандльгубером та
Берндом Кніссом у Кельні. Однак можна
стверджувати також, що тим, що звело вас
разом була достатньо специфічна пристрасть до збирання візуального матеріалу,
результатом якої стала фотоколекція «Будівлі проміжного міста» («Bauten der Zwischenstadt»).
Ян Тайссен: Після
закінчення коледжу я короткий проміжок часу працював на постачальників торгового
обладнання. У той час я багато їздив регіоном довкола Штутгарту. Я зауважував
ці незвичні комерційні вілли: дивні гібриди – дуже штивні та водночас гнучкі
будівлі – які часто змінюються та розширюються в процесі багаторічних перебудов.
Я почав знімати ці об‘єкти на фотокамеру; Соню також покорило це заняття і ми
проводили цілі літні тижні, систематично подорожуючи позаміським простором.
Пізніше ми показали ці фотографії Бйорну, який був від них у такому ж захваті
як і ми.
Бйорн Мартенсон:
В 2006-му році я викладав в університеті Аахена і ми сформували навчальний
курс, присвячений цьому типу споруд.
ФГ: Що це був за
курс?
БМ: Це в
більшості був експеримент. Нам було цікаво, чи можна здобути певну проектну
стратегію на основі вивчення цих будівель. Студенти повинні були запроектувати
комерційну віллу.
ЯТ: Однак навряд
бодай хтось іще цікавився цим типом повсякденної архітектури у 2006-му році.
 |
| Зображення із фотоколекції "Будівлі проміжного міста", 2005-2012 |
Соня Нагель: Наші
колеги в університеті запитували, чому це нам на стільки цікаво, вони часто
говорили що ці будівлі є потворними! Ми швидко зрозуміли, що на цю тему нам
краще говорити із митцями. Вони проявили значно більше зацікавлення до наших
знахідок.
ФГ: Ви говорите
про «типи». Що саме ви шукали?
СН: Спершу ми
просто слідували певному внутрішньому імпульсу, чи то натхненню. Ми в більшості
робили фотографії у промислових та комерційних зонах. Що там особливо
привертало нашу увагу, то це будівлі, у яких люди жили та працювали водночас:
амальгама помешкання та місця праці, як це було колись у старих фермерських
будинках чи у будинках ремісників. Люди працюють знизу, а живуть зверху. Нас
цікавили як формальні, так і концептуальні аспекти: для прикладу, майстер, який
повністю обкладає свій дім дахівкою, робить це по-перше для того, аби
продемонструвати свій продукт, а по-друге через те, що це є матеріал, щодо
якого він є надзвичайно обізнаним та який він з легкістю може встановити
власноруч. Цей тип будівель був цікавим також через те, що він не є одним із
наперед визначених типів; теорія архітектури просто не знає таких гібридних
форм.
 |
| Зображення із фотоколекції "Будівлі проміжного міста", 2005-2012 |
ФГ: Чисто з
візуальної точки зору, існує сильний зв‘язок між цією колекцією та вашою
архітектурою. Ваші будівлі – навіть нові — завжди мають щось незвичне, щось
злегка безладне та неоднозначне. В якій мірі ця колекція вплинула на вашу
проектну діяльність?
СН: У жодному
разі не йдеться про копіювання чи точне перенесення того, що ми знайшли в будь-який
з наших проектів. Будівлі, що ми їх фотографуємо зрідка є добре вирішеними в
аспектах архітектури та дизайну. Але існують окремі деталі, якими ми
захоплюємось. Намагаючись зрозуміти, що саме нас цікавить, ми загострюємо своє
сприйняття повсякденного життя, а також розширюємо власний репертуар можливих
форм, матеріалів та конструкцій.
БМ: Виробляються
абсолютно відмінні чутливості і раптом відкриваються якості місць та будівель,
які надто часто є нерозсудливо знехтуваними з боку інших.
ФГ: Отже у такий
спосіб ви розширюєте свій проектний репертуар?
ЯТ: Так, адже
наше міркування про всі ці типи означає і те, що ми маємо на думці каталог із
форм та типів, які прийшли до нас не лише із архітектури модернізму.
СН: В межах своєї
творчості люди часто відвертаються від всього домодерністського репертуару –
дахових форм, для прикладу – і, таким чином, сильно обмежують засоби свого
вираження. Чому, для прикладу, ми повинні обмежуватись лише плоскими дахами, у
той час як наша архітектурна мова є значно більш різноманітною? Нам цікаво
думати про те, як могла б виглядати модерністська конструкція, якби вона
виходила за рамки плоского даху. Ми не хочемо виводити якісь правила, ідея лише
у тому, щоб мати якомога більший каталог із можливих форм та матеріалів.
ЯТ: Ми хочемо
розробити підхід, що був би як можна менш догматичним. І дослідження
повсякденних будівель у нашому середовищі відіграє при цьому найбільш важливу
роль.
ФГ: Але яким
чином ви переносите захоплення повсякденною архітектурою у свої власні проекти?
Чи можете ви пояснити це, послуговуючись прикладом вашого останнього проекту, а
саме Дому Шребера?
 |
| Дім Шребер, Аахен, 2011 |
БМ: Я знав
клієнтів, сім‘ю з трьома дітьми, які шукали дім. Але вони не хотіли
підпорядковувати своє життя фінансуванню нового помешкання, а тому бюджет був
відносно низьким. Понад усе їм хотілось мати великий сад. Відповідно, завдання
полягало у тому, щоб знайти підхожу існуючу будівлю із великим наділом
території. Ми кінець кінцем знайшли цей старий цегляний дім, де донедавна жила
стара пані. Будівля знаходилась у поганому стані. Вона була таким собі «гидким
каченям», в тому плані, що вбудинок буквально нависав над великою ділянкою, та
був відмежований від неї за рахунок високого фундаменту.
 |
| Дім Шребер, Аахен, 2011 |
 |
| Дім Шребер, Аахен, 2011 |
 |
| Дім Шребер, Аахен, 2011 |
 |
| Дім Шребер, Аахен, 2011 |
 |
| Дім Шребер, Аахен, 2011 |
ФГ: Клієнти також
вловили потенціал гидкого каченя?
БМ: Ні
(сміється). Ми мали змогу продемонструвати їм його.
ФГ: Це формує
прямий зв‘язок із вашою фотоколекцією: розпізнати якості повсякденного стану.
СН: Розвиток
нашого сприйняття повсякденних будівель безсумнівно може бути пояснений нашою
пристрастю до колекціонування. Просторова конфігурація старого, малого будинку
була стислою та темною, але в основі своїй доброю. Прибудовуючи розширення, ми
були в змозі відкрити будинок в напрямку саду, а за допомогою кількох нових
вікон, ми могли запустити в існуючу будівлю більше світла. Шляхетність, що її
набув будинок, сильно вразила наших клієнтів.
ФГ: Будівля
здається напрочуд однорідною, навіть при тому, що вона складається із абсолютно
різних частин.
ЯТ: Фактично дім
є дуплексом. Інша частина будинку була також змінена та розширена за рахунок
будівництва зимового саду та тераси з його боку. Наш проект зберігає відношення
як до більшого утворення, себто будинку-дуплексу, так і до меншої його частини.
У цьому відношенні будівля є чим завгодно, але тільки не чужинцем, і саме це
творить відчуття однорідності.
БМ: Я гадаю, що
контраст надає цій архітектурі її ваги. Темний, старий дім із його малими
віконними прорізами і добудова із заскленням на повну висоту. Для нас було
важливим не відокремлювати старе та нове дидактично, а тісно переплести одне та
інше. Добудова покликана перебувати у м‘якому поєднанні із існуючою спорудою та
розширювати старий дім в напрямку саду. Межа є видимою, але вона не є
центральною темою проекту; це лише спосіб візуально поєднати речі.
СН: Ми повторно
використали стару цеглу, яку ми отримали після зносу старої повітки та
влаштування більших отворів у стінах.
БМ: Ми беремо те,
що вже існує та вплітаємо це у те, що ми робимо.
ФГ: Чи не має у
цьому протиріччя: хотіти, з одного боку, «вплести» старе у нове, з іншого ж
боку, наголосити на межі між старим та новим?
ЯТ: Коли хтось
займається хірургію, шов після зшивання зникає на протязі певного часу. Так само і на фасаді поступово
виникає патина. Ми навмисно не робимо акцентованих ліній поєднання чи
розмежування. Мова йде про континуум – вплетення нового, яке тут відбувається,
для прикладу, за посередництвом використання тих самих матеріалів.
ФГ: Ваші
новозбудовані споруди – як то однородинний будинок JustK або павільйон на цвинтарі у місті Дюрен –
також виглядають так, наче вони вже зазнали змін.
СН: Справді?
ФГ: Мені так
здається, але я точно не знаю чому це так. Можливо це тому, що будівлі не
здаються такими «завершеними». Можливо тому, що вони здаються такими
еклектичними, наче до їх теперішньої появи встигли докластись вже декілька
проектантів. А можливо і тому, що вони виглядають на стільки цілісно, що наче
запрошують їх змінити чи розширити.
СН: Архітектори
часто мають думку, що в кінці будівництва їх об‘єкти повинні бути завершеними,
або буквально ідеальними. Але що значить «завершеними»? У повсякденному житті,
на кожному кроці ви часто бачите будинки зі швами, слідами змін та добудов, які
відверто залишаються видимими.
БМ: Такі шви,
якщо вони є видимими, народжують ту глибину інформації, у відповідності до якої
розвиток архітектури стає більш зрозумілим. Тому незавершені будівлі є часто
більш зрозумілими та деколи навіть значно більш стимулюючими, аніж завершені.
Це так тому, що ви все ще можете бачити розриви, базовий матеріал та засоби
будівництва ще до того, як це все стає прихованим.
СН: Як тільки будівлі
починають використовуватись та зазнають перших ознак зношеності, вони стають
такими ж захоплюючими, як і незавершені будівлі.
ЯТ: У той спосіб,
в який він розгортається, процес будівництва споруди є в дійсності інверсією
процесу її занепаду чи демонтажу. Як і патина, стан «незавершеності» також
документує історію об‘єкту та робить її придатною для сприйняття. У випадку
Дому Шребер, грубі матеріали, які були залишені для огляду, підкреслюють
поверхні та встановлюють –подібно патині, яка виникає на поверхнях та об‘єктах
впродовж років – живу текстуру. Як наслідок, поверхні здаються менш «новими» та
набувають як пластичності, так і життєвості. Майже те саме можна бачити у
випадку дому JustK.
СН: Це
спостереження – що майже завершена будівля є подібною до тієї будівлі, що вже
має невелику патину – означало для нас те, що будівлі є найменш цікавими тоді,
коли вони є щойно завершеними. Ця абсолютна новизна, коли все виблискує; після
цього все тільки погіршується. Тому ми
перескакуємо через цей безжиттєвий «завершений» стан та залишаємо будівлі
«майже завершеними».
ФГ: Чи є це
спробою створення певної доступності, знайомості та намаганням уникнути аури
завершеного, та недоступного продукту?
БМ: Наші будівлі
мають ауру. Але це не є аура недоступності.
 |
| Павільйон на міському кладовищі, Дюрен, 2010 |
 |
| Павільйон на міському кладовищі, Дюрен, 2010 |
 |
| Павільйон на міському кладовищі, Дюрен, 2010 |
 |
| Павільйон на міському кладовищі, Дюрен, 2010 |
ЯТ: Скоріше
йдеться про створення будівель чи просторів із власним характером. Це нічого
якщо цей характер є дещо дивним – кінець кінцем, люди теж часто є дещо
специфічними, і дуже часто саме через це вони і є цікавими. Нижній та верхній
поверхи будинку JustK однозначно не є
«нейтральними» просторами, а натомість дуже навіть особливими. Те саме можна
сказати і про ще один наш проект, а саме павільйон на одному з цвинтарів у
Дюрені: з одного боку він виглядає як класична модерністська будівля: плоска, чотирикутна,
скляна та дуже прозора. Всередині, однак, ви не знайдете нейтральних просторів,
адже там знаходяться три абсолютно відмінні кімнати із різними архетиповими
формами стелі: циліндричною, полігональною та двоскатною. Ми зробили так, щоб
ці просторові форми були видимими ззовні, як будівлі із книги Бернарда Рудофскі
«Архітектура без архітекторів» – чи як видовбані печери. Нас цікавить суміш,
яка може бути прочитана у безліч різних способів, суміш, якій дозволено
здаватись суперечливою і за рахунок цього, набувати свою власну незалежність.
ФГ: Чи можуть
ваші проекти бути прочитаними як насмішкувата іронія, спрямована проти
новочасної архітектури?
СН: Ні. Ми все це
усерйоз (сміється).
БМ: Нас часто звинувачували у цьому
насмішкуватому підході. Але насправді ми ані трохи не іронізуємо.
 |
| Будинок JustK, Тюбінген, 2010 |
 |
| Будинок JustK, Тюбінген, 2010 |
 |
| Будинок JustK, Тюбінген, 2010 |
 |
| Будинок JustK, Тюбінген, 2010 |
СН: Жоден з наших
проектів не стосувався створення показної будівлі. Навпаки! Наші будівлі завжди
мають сильний зв‘язок із їх оточенням. Ми намагаємось зрозуміти природне та
рукотворне середовище, а також особливості соціальних зв‘язків, аби «вплести» у
них нове. Те що будується, має ставати частиною контексту. JustK, для прикладу,
знаходиться у поселенні, в якому збудовано
багато будинків із різкими формами дахів. Форма нашого будинку виникла як
відповідь на його внутрішню організацію, але з урбаністичної точки зору, ця
форма – яка на фотографіях виглядає дещо надумано та підозріло – дуже добре
допасовується до власного оточення. Якби вона не була повністю покрита сірою дахівкою,
це взагалі анітрохи нікого б не дивувало і водії проїжджали б повз будинок,
навіть не звертаючи на нього уваги.
БМ: Наші будівлі
відповідають на вимоги, які на них накладає оточення. Ми звертаємо увагу на ті
аспекти середовища, які нам видаються впливовими чи важливими. Що виникає, то
це особливий характер, який може здаватись дещо дивакуватим.
ЯТ: Важливим
питанням є те, які елементи виділяються у контексті і що може бути витягнутим
із них? Або: які інспірування можуть бути використані знов і за яких обставин?
Ми також у досить асоціативний спосіб використовуємо наш фотоархів, для того,
щоб відтворити певні образи в абсолютно відмінному контексті. Для будинку
Шребер ми використовували зображення з Греції та Пфальцу, що також зіграло свою
роль.
БМ: Можливо
прагматизм є пов‘язаний із бажанням певної складності. Кінець-кінцем, не слід
все спрощувати.
ФГ: Ви можете
назвати свою архітектурну стратегію прагматичною?
ЯТ: Прагматизм не
є нашою центральною темою. Найдешевшим варіантом завжди є стіна з білим тиньком.
Але наші будівлі є навмисно незавершеними та багато в чому неотесаними. Це не є
прагматизмом, прив‘язаним до низького бюджету; це є первинним задумом.
СН: Наша
архітектура схожа на імбирний пряник; він вважається німецьким продуктом, але
при цьому є комбінацією німецького хліба з екзотичними прянощами, що прийшли в
Німеччину по торговим шляхам. В нашій архітектурі щось абсолютно незалежне також
виникає із цілком відмінних інгредієнтів, з місцевих традицій та інших впливів.
ЯТ: В решті-решт,
те що виникло вже не можливо розкласти: з суміші абсолютно відмінних речей
виникає нова та ні на що не подібна цілісність.
Переклав Антон
Коломєйцев
Sonja Nagel, Björn Martenson and Jan Theissen / Learning from the Inconspicuous,
Розділ 12 з
журналу "Reduce, reuse, recycle", присвяченого німецькому павільйону на
венеційському бієнале 2012-го року.
спасибо!
ВідповістиВидалити