 |
Гранд Парк, повоєнний соціальний житловий комплекс з трьох будівель що підлягав демонтажу. Натомість архітекторами було запропоновано зберегти наявну структуру та розширити її. Вартість перетворення згрубша становила половину вартості зведення нових таких житлових будинків. |
Філіп Освальт: Яка роль архітектора в суспільстві?
Жан-Філіп Вассал: Нашим завданням є створення простору. Для цього ми повинні зрозуміти ситуацію та адаптуватись до наявного контексту. Мова йде про перетворення. Ми намагаємось працювати в найбільш простий та зрозумілий спосіб - розуміти, чути та шукати потрібне в даній ситуації. Наша робота пов’язана з культурою, мистецтвом, політикою та соціологією - тобто це про дослідження. Також, це про перебування в теперішньому часі. В такий спосіб ми хочемо розвивати нашу архітектуру, це пряма протилежність до підходу табула раса. Французькою ми кажемо “situation capable” (спроможна ситуація), тобто завдання знаходити можливості, які пропонує нам конкретна ситуація.
ФО: В одній статті про ваш офіс, іспанський архітектор Хуан Еррерос зазначив, що ви підходите до ролі архітектора, як до того хто намагається віднайти другий шанс для всього на світі - чи це ландшафти та будинки чи міста в цілому.
ЖФВ: Це стосується можливостей та спроможності в наявній ситуації: стіна, дерево, вид, підлога та люди, що живуть там вже багато років. Близько 80 відсотків проекту існує. Все що вам залишається - це запропонувати додаткові 20 до даної ситуації, для того щоб довершити, розкрити чи вдосконалити її. Це стимул.є реагування.
ФО: Хіба клієнт чи користувач будівлі має менше розуміння особливостей контексту ніж архітектор?
ЖФВ: Клієнт чи користувач бачить ситуацію такою як вона є, архітектор бачить її такою, якою вона могла б бути. Клієнт мислить в тих умовах, які йому відомі. Коли мова йде про товари(засоби), клієнт часто знайомий лише з найгіршими і найбільш банальними з них, тому що вони найбільш поширені через теперішню стандартизацію, регулювання та глобалізацію. Все багатство конкретних ситуацій, їхній потенціал залишається повністю непомітним, не використаним та втраченим. Влсне робота архітектора полягає в тому, щоб побачити ці можливості та адаптувати їх.
ФО: Тож проект стає особливим не від суб’єктивного авторства та бачення архітектора, а від того наскільки архітектор розвине цю ситуацію?
ЖФВ: Абсолютно. Архітектори, вибираючи шлях яким йти, оперуючи наявними матеріалами, організовуючи та граючись з ними - вписують себе в наявну ситуацію. Наприклад площа Леона Окока в Бордо, де ми фактично нічого не зробили, і навмисне нічого не роблячи ми були справжніми архітекторами. Ми означили цей проект і таким чином набули в ньому авторства.
ФО: Зважаючи на те, що сказав нам Луїджі Сноцці на нашій конференції Проект Баухауз в вересні 2015 - Пауло Мендес да Роша висловив досить дратівливие, проте надихаюче судження, що “Природа - це просто бруд”, натякаючи на те, що архітектура - це також щось всупереч контексту, всупереч природі. Вигадуючи щось нове, людська культура робить речі, які протиставляються до того що вже існує. Що ви можете сказати про це? Чи справді ваша праця повністю базується на ідеї роботи від наявного? Хіба архітектура часом не потребує обгрунтування, щоб внести щось чужорідне в наявне середовище?
ЖФВ: Мабуть це залежить від ситуації. В бразильській Амазонії, можливо це й має місце (сміється). Але я зацікавлений в трохи іншому типі джунглів - в місті, як новій землі: нові будівлі, старі будівлі, руїни, річки, мости, дерева, ліси, трава, маленькі клаптики вологості де ростуть квіти і так далі. Я теж можу сказати, що я не маю ніякої особливої прив’язаності чи любові до цих елементів. Часом вони мені не подобаютсья, але я бачу всіх їх як можливі інструменти, ресурси, наявні матеріали, можливості. Ви можете забути їх, або використовувати лише частково, проте ми прагнемо використовувати їх з максимальним потенціалом і пристосовувати їх до цілей завдання проекту. В цьому плані цікавий проект еко-будинку Фрея Отто в районі Тірґартен в Берліні. Навіть при цій масивній та радикальна структурі, він придав значення всім деревам та його корінню на ділянці настільки, що ці будівлі розчиняються серед лісу. Врешті-решт проект був зроблений з двох елементів: того що існує і того що було додано.
Ми не створюємо предметів, ми працюємо над системами у співвідношенні з іншими системами, наприклад повітря що циркулює через квартиру, чи сонце що освітлює її. Вид з вікна також є частиною цього помешкання. Серед усіх цих взаємозв'язків формується житлове середовище. Квартира є настільки великою, наскільки далеко ви можете побачити з її вікна.
ФО: Тож чи ви можете сказати що ваша архітектура не не стільки про створення об’єктів, а швидше механізм, що генерує ситуації, поєднання та взаємозв’язки?
ЖФВ: Так, наприклад коли ми кажемо “квартира як вілла” це означає, що якщо ми будуємо житлову багатоповерхівку (вежу) ми будемо старатись забезпечити балкон чи зимовий сад навіть на поверсі, щоб ви могли вийти назовні, обійти довкола квартири і повернути собі відчуття життя на рівні першого поверху.
 |
| На розрізах зображено перетворення будівель H та І. Додано просторі зимові сади та неглибокі балкони. Наявний фасад замінено великими світло-прозорими розсувними системами. |
ПРОЕКТУВАННЯ ЗАВДАННЯ
ФО: Більшість людей вважає, що клієнт формує завдання, а архітектор просто надає послугу з його втілення. Але ви відкидаєте цю ідею і суттєво змінюєте завдання для проекту в більшості ваших проектів. Чому архітектор повинен переосмислити завдання і які він має можливості для цього?
ЖФВ: Важливо уважно слухати та реагувати на запит клієнта, але також важливо спробувати уявити що стоїть за його проханням. Які його справжні бажання, цілі та наміри - крім тих відповідей, які він вважає єдиними найбільш правдоподібними. Якщо ви виконаєте все точно та очікувано, то це наче клієнт стає архітектором. Але як архітектор, ви повинні зпрогнозувати нову ситуацію. Розуміння цієї прогнозованої ситуації не приходить відразу, ви повинні працювати, щоб побачити її. Таке розуміння абсолютно може грунтуватись на запиті клієнта, але воно не є точним повторенням задач які дає вам клієнт. Ви можете бути значно амбітнішими. Ви повинні сублімувати та винаходити його.
ФО: Що ви маєте на увазі під словом винаходити?
ЖФВ: Спостерігати, чути, розуміти працювати, шукати і сподіватись зайти всі можливості, які пропонує вам ситуація. Часом є такі речі, про використання яких клієнт навіть не здогадується. Архітектору необхідно подивитись трохи далі за базове завдання, яке, як правило, є убогим компромісом між функціональними потребами та політикою, між економікою та користувачами, де кожен намагається підлаштувати проект виходячи з власного бачення. Багато бажань просто знищуються фразами на кшталт: “Ні, це неможливо. У нас недостатньо коштів для цього”.
ФО: Але крім цього є ще багато умовних речей та норм, які включені в завдання проекту.
ЖФВ: Є наприклад норми, що обмежують висоту чи об'єм забудови. Тож ми завжди робимо по максимуму. Ми не дозволяємо собі змарнувати жодного квадратного метра. Значно простіше знайти форму, яка вже є визначена максимальними обмеженнями. Враховуючи вимоги щодо комфорту, енергії, доступу людей з обмеженими можливостями, ми намагаємось зрозуміти яка ж наша загальна мета. Цей аспект зокрема для нас є дуже важливим завданням, ймовірно ми повинні кінцево досягти більшого ніж вимагається. Ми менш скептично ставимося до самих завдань, ніж до пропонованих чи обов’язкових методів виконання цих завдань. Зважаючи на це ми намагаємось не втрачати здорового глузду в нашому підході.
ФО: Вражає те, як вам вдається змінювати завдання(бриф) проектів вже після того, як вам доручили ними займатись.
ЖФВ: Тому що ми, враховуючи те в чому клієнт є найбільш зацікавлений, намагаємось сформувати нові амбіції. Візьмемо для прикладу Будинок Латап’є (Maison Latapie) в районі Флуарак, неподалік Бордо. Бюджет клієнта був зорієнтований на звичайни житловий будинок площею 60 квадратних метрів. Ми обговорили це з ним і в решті запропонували йому 180 квадратних метрів в тому ж бюджеті.
ФО: Це був приватний клієнт, а як щодо громадських об’єктів?
ЖФВ: Можемо для прикладу взяти Школу Архітектури в Нанті. Замість 10 000 квадратних метрів ми зробили її на 25 000. Ми обмежились бюджетом, а також врахували всі обмеження щодо розміру ділянки, програми та інших намірів. Члени журі та замовники з муніципалітету визнали, що наша робота пропонувала більше ніж інші, а також що наша пропозиція найбільше враховувала інтереси громадськості.
ФО: Таке складно собі уявити в НІмеччині, де реакція мабуть була б наступною: “Так, мабуть це краща ідея, але ми не можемо прийняти її оскільки вона виходить за рамки завдання”.
ЖФВ: Не важливим є сам конкурс, важливим є те, що буде збудовано в кінці. Звісно ми маємо певні умови, які визначені в кубічних чи квадратних метрах. Також дуже важливим є зв'язок між кількістю квадратних метрів і бюджетом. Проте будівля збудована Захою Хадід не коштуватиме стільки ж скільки будівлея, яку б збудував Нувель, ми чи якийсь інший архітектор. Це немає ніякого значення, проте це часто визначає програму будівлі. Як архітектори сьогодні, нам цікаво вникати в питання економіки і розвивати його наскільки це можливо, з метою досягти максимального об'єму з найменшим використанням матеріалу та мінімальним бюджетом. Хоча ми втратили значну частину замовлень та перемог у конкурсах йдучи цим шляхом.
ФО: У Франції організація конкурсів є дещо іншою ніж у Німеччині. До участі запрошуються лише декілька архітекторів. З іншого боку в НІмеччині, відкритий конкурс налічує щонайменше 70, 100 чи навіть 500 заявок. В результаті, там існує тенденція до низької готовності журі вникати в глибокі і нетипові аргументи. Судді оцінюють надані картинки проектів, тому що насправді майже неможливо глибоко вникнути в суть при такій кількості проектів. Проте ваш підхід базується не лише на тому, що ви як архітектор слухаєте клієнта, але і іклієнт повинени слухати вас як архітектора.
ЖФВ: У Франції існує певна перевага в тому, що деякі конкурси краще оплачувані, тому ви можете більш глибоко вникнути в проект на предмет вартості, габаритів та інших речей, які ви вважаєте доречними. Тож коли ми пропонуємо щось нове, то впевнені, що зможемо це втілити, можливо з певними пристосуваннями. Чесно кажучи, ми не великі прихильники конкурсів, оскільки в них часто втрачається тісний зв’язок з контекстом, місцем та програмою. Ми вважаємо, що клієнт повинен бути зацікавлений в максимально широкому спектрі рішень в межах заданого бюджету, намірів і якихось загальних обмежень. Конкурс мав би надавати можливості вибору для членів журі, а ми як архітектори мали б брати на себе ризик інтерпретації поставленого конкурсного завдання в більшій чи меншій мірі.
ФО: Як ви дійшли до такого підходу в проектуванні, який ставить під сумнів економічну модель проекту та його вимог, з точки зору співвідношення між площею забудови, простором, кубічними метрами та вартістю.
ЖФВ: Мабуть це тому, що в нашого першого клієнта, який замовив у нас будинок Латап’є, був бюджет, в межах якого зазвичай можна було побудувати досить малий будинок. Але в ході наших обговорень, він все більше почав висвітлювати свої мрії та бажання. Тож ми вирішили працювати більш інтенсивно над тим, щоб витиснути максимальне в межах цього бюджету. Ми підійшли до бюджету, як до робочого матеріалу. Оптимізація бюджету - пов’язана з оптимізацією матеріалу, який ти застосовуєш у будівництві, оптимізацією робочої сили та часу самого будівництва. Питання “менше значить більше”, яке для мене є дуже цікавим в перспективі історії архітектури, розвинулось в площину економіки, так само як і в питання екології.
Після цього ми задались тим самим питанням в наших проектах житлового будівництва, школи архітектури в Нанті та проекту музею Палац Токіо, що в Парижі. Економіка є ключовим питанням сьогодні, але вона не повинна обмежувати амбіції, задоволення, комфорт та своюоду. Для прикладу у Франції у нас недостатньо житла, тож це в інтересах громадськості вирішувати це питання і спробувати досягти максимуму меншими зусиллями. Можливо нам вдасться зробити “два” замість “одного” з тим самим бюджетом. Чи запропонувати розкішний простір замість його зменшення.
Ми не повинні бути зв'язані обмеженнями, натомість бути вільними в наших підходах до них. Інколи ми просто говоримо, що не варто витрачати кошти на те чого просто не потрібно, для прикладу як на площі Леона Окока в Бордо. Ми зрозуміли, що такий підхід збільшує наші амбіції в проекті. Як на мене протистояння архітектури та бюджету, в якійсь мірі можна розцінювати як мистецтво.
ВИНАХІД КЛІЄНТА
ФО: Ваше дослідження багатоквартирного житла повоєнного періоду PLUS і результати, які ви підсумували на його основі, роблять крок ще далі. Ви сформували завдання таким чином, що вам потрібно було знайти нового клієнта. Як це відбулося?
ЖФВ: Спільно з архітектором Фредеріком Дрюо, ми сильно переймалися демонтажем прекрасних вигнутих у плані модерністичних будівель на північному-заході Бордо в кінці 90-х, Cité Lumineuse. В цих будівель був найбільш фантастичний вид на річку. Всі аргументи щодо демонтажу були помилкою. Надалі, політика французького правління щодо демонтажу ставала все більш жорсткішою.
ФО: У 2003 була впроваджена національна програма оновлення міст, яка ще мала назву план Борло. Це була національна програма з субсидування міських оновлень(реновацій).
ЖФВ: Демонтаж повоєнного житла мав найвищий пріоритет в цій програмі. Політика у Франції була спрямована на демонтаж в той час, коли існувала сильна потреба в доступному житлі. Тож ми спробувати переконати владу у іншому. Ми спілкувались з колишнім міністром, також з колегами Міністра Жана-Луї Борлоо в Міністерстві міського оновлення (Ministry for City and Urban Renewal). Але згодом ми усвідомили, що звернулись не в те міністерство. У Франці, ми як архітектори, підпорядковуємось Міністерству культури, оскільки для міста архітектура є сферою культури. Тож ми організували зустріч з Міністром культури та представили наше дослідження, яке він врешті підтримав. Так коли дослідження PLUS було завершене в 2004-му він відхилив його, оскільки воно йшло абсолютно в розріз з тогочасною політикою девелопменту. Нарешті, ми опублікували його в іспанському виданні GG в 2007 році, і воно привернуло увагу деяких людей.
ФО: Перший проект який виник на основі цього дослідження був Tour Bois le Prêtre в Парижі. Як це відбулось?
ЖФВ: Цей багатоповерховий будинок підлягав знесенню. Однак, декілька людей з офісу мера Парижа, які читали наш невеличкий буклет про дослідення PLUS, хотіли побачити чи була б наша ідея життєздатною альтернативою для цього будинку. Тож вони організували конкурс, який ми виграли і втілили його. В результаті більше людей почало цікавитись нашими напрацюваннями. З нами зв’язався керівник асоціації соціального житла в муніципалітеті Сен-Назе́р і доручив нам реконструювати ще один житловий будинок. Згодом він став керівником великої асоціації соціального житла в Бордо, та організував ще один конкурс більшого масштабу на 530 повністю заселених помешкань, в якому ми перемогли. Хочеться додати, що ми реалізували ці три проекти повністю, або майже повністю відповідно до наших намірів. Крім цього ми працювали над великою кількістю інших проектів, що не вдалося реалізувати, серед них проекти в містах Ла-Курне́в, Ґренобль, Тулуза та, у муніципалітеті Резе.
 |
ФО: Чим відрізнялися проекти ті які мали успіх, та ті які не вдалось реалізувати?
ЖФВ: Іноді тобі просто не вдається переосмислити завдання. Коли все сплановано, досить тяжко щось змінити, навіть маючи суттєве економічне обґрунтування. Для прикладу Палац республіки в Берліні. Його демонтаж був політичним рішенням і відповідно з цим нічого не можна було вдіяти - ніякі пояснення, ні переконливі аргументи та навіть винахідливе тимчасове використання не допомогли.
 |
Мешканці мали змогу не покидати власних помешкань під час будівельних робіт, які займали всього 12-16 днів на помешкання, завдяки префабрикованим модулям. Кмі цього після оновлення орендна плата не зросла. ФО: Тобто, якщо в ході політичного процесу рішення було вже прийняте, то виходить дуже тяжко щось змінити? ЖФВ: Йти всупереч міській програмі оновлення дуже тяжко, навіть якщо ви знаходите людей що погоджуються з вами. Кредитні програми погоджено і коли ви сумніваєтесь то держава виділяє кошти на демонтаж ваших будівель. Є певний економічний та стратегічний інтерес в переміщенні “проблемного” населення в інші райони. Що стосувалося першого проекту в Парижі, Tour Bois le Prêtre, ситуація було більш зрозумілою, оскільки ця багатоповерхівка не була на приміських територіях, які визначались законом, як чутливі міські зони (zone urbaine sensible) та не були включені в програму. Були розмови щодо знесення цієї будівлі, але формально такого рішення не було прийнято на рівні муніципалітету Парижа. Ситуація в бордо було аналогічною, три житлові будинки фактично мінімально обслуговувались протягом останніх двадцяти років, оскільки всі думали що вони будуть зноситись. Їхній стан все погіршувався, проте кінцевого рішення таки принято не було. ФО: А ви могли б отримати фінансування від держави на реконструкцію? ЖФВ: Ні, саме в цьому і була проблема. Об’єднання власників цих житлових будинків насправді не дуже мали бажання їх зносити. Кредити на будівництво будинків, які були зведені в 60-х - 70-х роках були виплачені, і вони вже отримували дохід з оренди. Натомість влада казала: “Ми надамо фінансування лише на демонтаж”, тож їм потрібно було фінансували лише нове будівництво. В перші роки 110 000 квартир було демонтовано і лише 100 000 відбудовано вартістю в 15 мільярдів Євро. Це в той час, коли більше ніж 1 мільйон людей мали потребу в доступному чи соціальному житлі. Це було неймовірне марнотратство. Ми запросто могли показати, що не демонтаж, а амбітне перетворення, без фінансування, було більш економічно доцільним в порівнянні з демонтажем та фінансуванням нового будівництва. |
 |
Розширення будівлі глибиною 3,8 метри в кожній квартирі у використанні. |
ФО: Наразі, проекти над якими ви працювали, здебільшого знаходяться в межах міста, а не в “нових містах” (villes nouvelles) на зразок Еврі (Ivry-sur-Seine), Сен-Кентен-ан-Івелін (Saint-Quentin-en-Yvelines), чи Марн-ла-Валле́ (Marne-la-Vallée), Багато з цих міст охоплені суттєвими соціальними проблемами. Критики зазначають, що ці міста потерпають від базових урбаністичних проблем і не служать соціальним місцем.
ЖФВ: Ми працювали над кількома проектами там, такимим як Ла-Курнев (La Courneuve) - і це дійсно було більш складною ситуацією. Протягом останніх десяти років, там було демонтовано близько 10 висотних будинків, одни за іншим. Ми зустріли там молодих людей, які були змушені постійно переїжджати, оскільки їхні житлові будинки демонтовували один за одним. Зло не є в самих цих будинках, а радше в тому, що їх зносять. Я не думаю, що це є проблемою архітектури чи міського планування. Іноді будівлі дійсно могли б бути кращими. Фактично в цих передмістях у вас є така сама типологія як, наприклад, на Англійській набережній в Ніцці, з єдиною відмінністю, що останні мають великі балкони та вид на море. Тож ми подумали, що мала б бути можливість додати цю особливість. Проблема полягає в тому, що по суті за останні 30 років нічого не було зроблено з точки зору послуг та транспорту. Найбіднішим населенням систематично нехтували. Це не означає, що потрібно витрачати більше грошей. Рішення повинно бути більш амбітним, в той час витрачаючи менше грошей. Проект перетворення, а не демонтажу, делікатний та лагідний проект, а не насильницький. Якщо б нам вдалось додати нову житлову кімнату та відкрити вид, це створило б фантастичну та розкішну квартиру.
ФО: Ви провели дослідження PLUS в 2004. Над яким проектом чи планувальною ситуацією ви б хотіли сфокусуватись сьогодні?
ЖФВ: Я думаю що житло є найбільш цікавим викликом. І цей виклик не обмежується квартирою, а з неї починається і розповсюджується на всі частини міста, зокрема на вулиці та ландшафти з ідеєю комфортного та приємного освоєння простору всюди для кожного з нас.
Місто як будинок. Наприклад, відштовхуючись від ідеї лофту, ми можемо уявити житло в наявних просторах та структурах таких як старий гараж, чи промислова будівля завдяки застосуванню методів трансформації, розширення, доповнення, мультиплікування та нашарування. Підхід до міста, як до набору таких лофтів, може змінити його та привести нас до іншого бачення архітектури та урбанізму в ньому. Ви маєте бути там, бачити місткість, відчувати емоції, працювати з середини назовні. Вам не вдасться змінити місто в такий спосіб беручи за основу лише план-схему міської забудови.
ФО: Принциповою відмінністю є те, що ви розглядаєте місто не як завершену форму чи об’єкт, а як сирий матеріал, який може бути перетворений, розвинений чи перевинайдений.
ЖФВ: Так, і це дещо інше ніж відновлення чи історичні реновації, які звісно також потрібні. Ідея полягає в тому, щоб розглядати наявне місто, як нову незайману ділянку, як точку відліку використовуючи існуючі складові, які можна доповнювати, трансформувати та примножувати. Коли ви щось демонтовуєте, ви все обнуляєте, тоді не має чого примножувати. Примноження цікаве тим, що воно дуже швидко зростає.
 |
Новий полегшений фасад з прозорого гофрованого полікарбонату та скла в алюмінієвому профілі зібрані та обладнані світловідбиваючими шторами. |
 |
Зимовий сад слугує пасивним колектор сонячного тепла та покращує енергоефективність зовнішньої оболонки будівлі. |
КОРИСТУВАЧ
ФО: Користувач відіграє важливу роль у вашій роботі. Яке ваше відношення до користувача?
ЖФВ: Значно простіше, коли ви його знаєте. Пан Латапі, для пприкладу, дуже конкретно і зрозуміло описував свої потреби. Тож нам не доводилось вигадувати, що б він міг хотіти. Ми конкретно працювали з його побажаннями. В свою чергу він ніколи не намагався стати архітектором замість нас.
Проте деколи ми не знаємо потреб клієнта. Наприклад у випадку коли ми працюємо з соціальним житлом, ми працюємо на компанію, яка в перспективі здаватиме це житло в оренду. В такому випадку ми намагаємось розвинути ситуацію максимальної простоти та свободи. Те що є простіше - простіше адаптувати потім. Для прикладу, щось більше простіше адаптувати, ніж щось менше. Цілком прозорий фасад, є значно адаптивніший ніж бетонний з кількома маленькими вікнами. З скляним фасадом у вас є значно більші можливості контролювати світло - фільтрувати його, затемнити чи обмежуватись від світла зовсім, ніж маючи маленькі вікна, тому що ви не можете розбити бетон довкола них. Це питання поєднання якості та кількості (різноманітності) простору з свободою, що в результаті дає множинність вибору. Часто так значно дешевше працювати, оскільки це набагато простіше та ефективніше. Ми намагаємось витиснути якнайбільше можливостей для кінцевого користувача. Основним питанням є подальше обживання простору, і це стосується не лише багатоквартирного житла чи окремого помешкання, а також для прикладу архітектурної школи чи будь-якої іншої програми. Ви є мешканцем університету, школи, бібліотеки, музею, офісу, вулиці, міста.
ФО: Тож мова йде про певну незавершеність у вашій архітектурі, де просторовий досвід довершуєтсья самим користувачем?
ЖФВ: Я б не говорив про “незавершеність”, радше “придатність до освоєння”. Наші будівлі є близькими до завершених. Для користувача не повинно виникати складнощів адаптувати простір до своїх потреб чи до певних умов, які їм будуть потрібні в певний час. В кожному проекті настає момент, коли варто зупинитись як архітектору, оскільки зробивши ще один крок, можна суттєво обмежувати свободу користувача. Палац Токіо для нас не був незавершеним. Це був якраз той момент, коли митцям було цікаво співдіяти з цим простором, той випадок, який пропонує свободу і виявляє всі можливості.
ФО: Ваша партнерка Анна Лакатон одного разу зауважила, що ви не хочете нав’язувати конкретний спосіб життя користувачам. Незважаючи на те, що ви суттєво пов’язуєте себе з рухом модернізму, ви відкидаєте ідею функціоналізму. Тобто, що будівля повинна бути оптимізована архітектором максимально визначаючи спосіб її подальшого використання. Натомість ви зосереджуєтеcь на зручності використання (usability).
ЖФВ: Є багато причин чому функція не повинна визначати об’єм чи архітектуру. Те що є тепер, швидше за все буде зовсім по іншому через десять років, будівлі є змінними. Важливим є максимальна вмістимість. Ми фокусуємось на тому, щоб забезпечити поверхи будівлі різноманітними якостями. Ми підходимо до поверхів як до землі: фактично всі вони виходять з внутрішнього простору і через проміжні простори виходять і назовні.
Це більше про ідею простору, його характеристики та розміри - простори які є більше та менше освітленими, вузькими чи широкими. Ці якості дають місце багатьом функціям. Ви визначаєте контур та простір за допомогою скелету чи оболонки. Проте не кожен простір повинен дозволяти все. Важливо мати можливість вибору, коли одні речі можна робити тут, а ніші там. Єдиний простір в межах якого можливе кочівництво, номадизм - провокує малорухомий спосіб життя.
ФО: На відміну від більшості архітекторів, коли ви публікуєте роботу ви здебільшого показуєте фотографії простору у використанні. Тож основна ідея об’єкту не є в самому об’єкті, а в тому як цей об’єкт використовується користувачем. Архітектура стає довершеною у використанні?
ЖФВ: Так, тому що школа без учнів не є школою, і помешкання без мешканців є покинутим.
ФО: Хуан Ерерос зауважив, що ваші будівлі потребують неабиякої опіки та догляду, тим самим вимагаючи значно інтенсивного взаємозв’язку користувача з архітектурою.
ЖФВ: Питання простоти звісно пов’язане з утриманням та обслуговуванням. Найкраще бачити мешканця як того, хто буде підтримувати функціонування помешкання. Ми забезпечуємо їх дуже простими речами - двері, розсувні двері, штори, різноманітні простори та клімат - для того, щоб сформувати їхній власний комфорт та затишок, щоб надати їм якнайбільше можливостей адаптуватись до дня, ночі, пори року, насторю, міця, контексту і так далі. Це виглядає найбільш очевидним та екологічним шляхом до досягнення сталості та збереження енергії. Якщо ви не думаєте про того хто там мешкатиме, ви бачите простір лише як механізм з типовим образом мешканця, який однаково реагує в любій ситуації. Це обмежує свободу.
ФО: Ця ідея використання також пов’язана з ідеєю невимушеності. В двох ваших проектах я помітив певну загрозу того, що ця невимушеність стає більше символічним жестом а ніж питанням свободи. На виставці documenta 12, ваші павільйони були представлені як структури, які є адаптивними до користувача. Але по факту, простір виставки був повністю контрольованим. Там було розміщено мистецтво вартістю в мільйони, страхування, кондиціонування повітря, тож ідея невимушеності була більше символічною, ніж наданою якістю. Також це можна помітити в розширенні Палацу Токіо. Хоча я й насолоджувався виставкою, невимушеність була використана як маркетинговий хід для цього місця.
ЖФВ: Проект documenta, не є цілком успішним проектом, оскільки ми не були відповідальним за весь процес. Проект був втілювався його організаторами, які внесли суттєві дороговартісні зміни проти нашої волі, що в свою чергу порушило саму суть проекту. Хоча це було суттєвим розчаруванням для мене, зараз я дивлюсь на це більш позитивно. Ми розглядали павільйони, як частину більшої системи, яка включала в себе Нову Галерею (Neue Galerie), Фрідеріціанум (Fridericianum), оранжерею та парк. Повноваженням кураторів було вибрати для кожного твору відповідне місце в цьому комплексі, в якому кожна будівля мала свою функцію, властивості та якості. Звичайна теплична система з природною вентиляцією, на зразок тої яку ми запроектували, мала б забезпечити кращі кліматичні умови для відвідувачів та певних мистецьких робіт. Все було ретельно розроблено враховуючи теми та посили, які хотіли донести куратори, проте виявилось, що досить важко пристосувати це все до реалій мистецького ринку.
 |
Проект Гранд Парк Бордо є переможцем премії Міса ван дер Рое 2019 |
ФО: Раніше в нашій розмові ми згадувати про стандарти, норми та првила, які формують певну традицію в модернізмі. Підхід до будівлі в класичному модернізмі базується на інженерному мисленні: розрахувати та побудувати будівлю базуючись на ідеології, що охоплює функціоналізм, стандарти, досконадість, технології, тощо. Та незважаючи на те, що ви поділяєте прихильність до префабрикації елементів в модернізмі, застосовуєте ви це в суттєво в інший спосіб, швидше як бриколер ніж інженер, словами Клода Леві-Строса.
ЖФВ: Ми не будуємо нічого складного, тому що ми надаємо перевагу у використанні типових елементів. Ми хочемо залишати за собою вибір щодо структури будівлі, її цінової доступності, клімату та її енергоефективності. На основі цього ми визначаємо завдання для наших інженерів і економістів та залучаємо їх до роботи не на початковому етапі. Ми прагнемо починати роботу над проектом з власних відчуттів та намірів.
ФО: Тож використання типових фабричних елементів дає вам більше можливостей?
ЖФВ: Ми використовуємо типові елементи, але наше мислення не є типовим. Складність - є способом нашого мислення, складність знайти простоту. Нам не цікаве проектування складних будівель. Досить нудно використовувати один і той самий елемент сто разів. Але якщо один з них перемістити, це може змінити все. В такий спосіб ви можете створити надзвичайно ефективні умови для 99 відсотків всієї будівлі, оскільки знаєте, що переміщення лише однієї частини матиме сильніший вплив ніж переміщення їх усіх. Ми застосовуємо норми та стандарти, але завше з можливістю їх адаптації та певної трансформації. Тому так, можна назвати це бриколаж і це може мати місце в любому масштабі міста.
МОДЕРНІЗМ
ФО: Ви часто співставляєте себе з традицією модернізму, згадуючи, для прикладу, Міса ван дер Рое. Як ви бачите себе у відношенні до класичного авангарду?
ЖФВ: Я безумовно відчуваю сильний зв’язок з періодом модернізму, до деяких його прикладів зокрема. А саме будинок Дом-Іно Ле Корбюзьє, його Будинки-Вілли та плани Алжиру, а також апартаменти на Лейк Шор Драйв у Чикаго Міса ван дер Рое, які демонструють досконалу влучність організації помешкань житлового блоку. Наступним кроком в радикалізації та спрощенні після будинку Франсворт була програма з Вивчення теми будинків (Case Study Houses). Важливо адаптувати цей період до існуючого міста, а також питання точності та витонченості у відношенні до території та контексту. З погляду урбанізму, ми можемо побачити це в роботах Фрідмана, Архіґрему, Седріка Прайса, Смітсонів…
ФО: Чи можна сказати що для вас модернізм це є сировинним матеріалом, який може і повинен бути трансформований? Тобто з одної сторони ви рятуєте будівлі 60-70х років, але з іншої це для вас є фактично початковою точкою для досягнення чогось нового?
ЖФВ: Я б не перебудовував цих житлових будинків, як би на той момент їх не існувало. Деякі з них є в хорошому стані, проте дуже часто вони були не добре збудовані чи недостатньо доглядались. Але зараз вони є, як зі своїми проблемами, так і зі своїми перевагами. Вони є частиною цієї нової землі і завданням є придумати як їх трансформувати. Мова йде про виявлення інтересу до недолюблених частин міста, про те, в який спосіб ви їх розглядаєте, про місця де люди живуть в не надто хороших умовах. Необхідно знайти в цих ситуаціях потенціал до трансформації. Не лише щоб “виконати мінімум”, а навпаки бути більш амбітним, незважаючи на бюджетні обмеження.
ФО: Ви переосмислює модернізм не лише фізично, але й ідеологічно.
ЖФВ: Модернізм - не функціоналізм, чи те що відбулось пізніше на зразок постмодернізму, деконструктивізму та іншого, - важливий для мене. Він вносить необхідне доповнення до історичного міста. Важливо побачити і зрозуміти ті якості та ознаки, які приніс модернізм у співставленні та доповненні з старшими епізодами міста і це повинно бути пояснено, пристосовано та поширено якнайбільше. Для нас модернізм є важливим джерелом натхнення та прикладом для наслідування, у випадку якщо він є добре адаптований та оновлений до актуального контексту.
ПОТРЕБА В ЖИТЛІ
ФО: Ви зауважили що у Франції є не висока потреба в квартирному житлі. Багато німецьких міст також мають цю проблему, а на додачу тепер ми маємо мільйони нових мігрантів яким також потрібне житло. В який спосіб задовольнити таку велику потребу в житлі?
ЖФВ: Брак житла створює умови для спекуляцій та вищих орендних плат. В Парижі, спальня на 9 метрів квадратних може здаватись в оренду за 600 євро на місяць. Це найбільш прибуткові умови для інвесторів. Суттєве питання у тому, як міське керівництво буде докладати зусиль та змінювати цю ситуацію, знаходити альтернативи. В Берліні будівлі з великими площами поверхів в 50-100 тисяч метрів квадратних, які були продані інвесторам протягом десяти років стоять незаселеними та неосвоєними. В центрі Берліна є локації на зразок району Ліхтенберґ, де на великих ділянках зведене однородинне житло з садами, які не мають ніяких особливих властивостей. Економіка міста та користь для його мешканців також є важливими аспектами з якими потрібно рахуватись.
ФО: Але як можна відреагувати на цю нову потребу в житлі методами міського планування, урбаністично?
ЖФВ: Зараз ми працюємо з нашими студентами над ідеєю створення в Берліні великої кількості квартир в дуже конкретних і водночас дуже малих локаціях. Викликом для нас є те, як залишити мінімальний слід при максимальній щільності в ситуаціях, які є неповними, недовершеними чи які нам недовподоби, для того, аби забезпечити більше простору та контексту для кожного.
Ми працювали з такими територіями як Ліхтенберг, Хоеншонхаузен, а також в районі залізничної станції Берлін Зюдкройц. Одною з тем було напрацювання шляхів збереження пустот. Також завданням було зберегти та розвинути “зелений архіпелаг” (green archipelago) як ситему островів що з’єднані між собою комфортною та ефективною транспортною мережею.
Це свого роду акупунктура великими проектами житла, які є майже непомітні на акарті, а також звернення до традиційної щільності житлових кварталів Берліну, яка розглядається з точки зору легкості, прозорості та відкритості, або в 50 раз масштабніший процес ніж той, який був втілений Фраєм Отто в Тірґартені. Просто неймовірною розкішшю і задоволенням є можливість залишити старе летовище Темпльгоф порожнім.
ФО: Чи такий підхід може привести нас до нового типу житла?
ЖФВ: Висока щільність на малих площах вимагає неймовірної точності. Необхідне нашарування відкриє нам нові типології та змішані програми та властивості з рослинністю, наявними деревами чи лісами, невеликою промисловістю чи офісами, поєднаними транспортною мережею.
Це повертає нас назад до питання модернізму. В музиці є таке поняття як семплінг, коли ви створюєте нову музику шляхом мікшування, поєднання, адаптації та нашарування. Для мене це цікавий метод роботи з значно більшою легкістю. Перевикористання модернізму в цьому контексті є особливо захоплюючим та багатообіцяючим.
ARCH+ | projekt bauhaus
Can Design Change Society?
Переклав Маркіян Максим'юк
Немає коментарів:
Дописати коментар