Пітер Айзенман: Діаграми внутрішності, діаграми зовнішнього (1999)

Діаграми внутрішності

Використання діаграми у моїй роботі вперше можна зустріти в межах моєї дисертації 1963-го року. Діаграми були розроблені в якості відповіді на аналізи вілл Палладіо, зроблені Рудольфом Вітковером  та на подальшу розробку Коліном Роу цієї форми аналітичного дискурсу у його порівнянні Ле Корбюзьє та Палладіо. Якщо діаграми Вітковера та Роу в основі своїй спирались на аналіз формального як характеристики стабільної та апріорної, мої діаграми містили зерно чогось іншого: вони пропонували можливе відкриття формальної внутрішності архітектури для питань концептуального, критичного та навіть для діаграмування передуючої нестабільності цієї внутрішності. Ці питання стосувались більшості моїх робіт, що послідували далі. Тоді як для мене на той час було ясно, що існує відмінність між діаграмами Роу з Вітковером та діаграмами їх попередників, таких як Генріх Вельфлін та Пауль Франкль, так само як і іншими тодішніми діаграмами, такими як бульбашкова діаграма Баухаузу, я не був свідомий відмінності між моєю роботою та Роботою Роу, яку я сьогодні бачу вже достатньо ясно.

Як збудувати місто. Римська оперативна система (Гарвардський проект на тему міста) / Жан Атталі: Римська система або Типове у всі часи (2001)

Амале Андраос [Amale Andaros], Рамі Ель-Самахі [Rami El-Samahy], Патрісія Хейда [Patricia Heyda], Дженіфер Лі  [Jennifer Lee], Крістіна Лонг [Christina Long], Елісон Менденхол [Allyson Mendenhall], Франциско Меса  [Francisco Meza], Хантер Форд Тура [Hunter Ford Tura], Петер Цельнер  [Peter Zellner]. 

<…>  В даному проекті досліджується винахід і поширення «систематичного» римського міста як попередника модернізації і прототипу теперішньої глобалізації.

Цей розділ містить базові інструкції для закладання і організації міста, найбільш піднесеного суб’єкту і найбільш корисного об’єкту Римської Імперії. Будівництво міст є єдиним і найважливішим суспільним актом створення (і відтворення) і, будучи таким, є також сутністю через яку Рим найбільш ясно виражає і конкретизує свої глобальні прагнення.

Кожне місто є повноцінним завдяки набору стандартизованих компонентів для утвердження і утримання імперської влади. Ці елементи регулюються впізнаваною «візуальною мовою», яка визначає форму, орієнтацію і розташування громадської архітектури: ключових типів програмної діяльності для уможливлення руху всередині міст та між ними, та інтерфейс необхідної інфраструктури (інфраструктура, громадське обслуговування, «міський каркас») для забезпечення ефективної комунікації та обміну з іншими містами в Імперії.

Як тільки ви дізнаєтесь яким чином функціонують міста в римській системі, цієї інформації буде достатньо, щоб організувати і запрограмувати своє власне місто. Тоді питання постає таким чином: ЯК Я МОЖУ ЗБУДУВАТИ МІСТО?

Пол Рудольф: Шість Визначників Архітектурної Форми: Жовтень 1956

Рання теорія модерністичної архітектури зосереджена на дуже обмеженій сфері. Багато архітектурних проблем, у великій мірі, відсунуті на другий план або зігноровані неначе вони ніколи й не існували. Цей обмежений підхід, у поєднанні з пошуком вражень, створило деякі надзвичайно незграбні будівлі. Без сумніву, людство ще ніколи не створювало таких сухих, боязливих, монотонних, залежних від модних віянь структур, як ми це робимо сьогодні. Загальний безпорядок деким навіть був названий «гуманним», а все решта було визначено як манерне, регламентоване, інтелектуальне, диктатурне.

Одним із найсерйозніших звинувачень проти модерністичної архітектури є провал у створенні зрозумілої теорії про зв’язок будівель між собою. Школа Еколь де Боз Ар (Ecole des Beaux Arts) - французька школа витончених мистецтв, була дуже багатою відносно цих аспектів, у той час, коли модерністичні архітектори, навіть сьогодні, здатні хіба що поважати деякі «гуманні» площі, бажано розташовані чим подалі, та проголошувати що, «ми повинні зробити наші площі більш людськими». Ця заява є звісно бажаною, але вона все ще залишає нам гектари автостоянок та будівлі, що відкидають чверть-кілометрові тіні. Швидкісний транспорт та нові вимоги щодо істинних обсягів споруд і просторів, дали нам нові розміри та масштаби. Людський масштаб повинен додаватись до масштабу даного цим швидкісним транспортом. Еколе створили нелюдські площі, бульвари, майданчики, тощо, в часи, коли ще не було автомобілів. Це парадокс, що наш протест проти цього був таким сильним, що ми проігнорували масштаб транспортного руху. Можна побачити шестиповерховий котедж з одного боку, або з іншого - котедж, котрий наслідує принципи хмарочосу. Блоха не може бути створеною за принципом слона.

К. Майкл Гейз: Бажання. Розділ 1 з книги К. Майкла Гейза «Бажання архітектури: Тлумачення пізнього авангарду» (2010)

У цій книзі я пишу про статус архітектури як сфери культурної репрезентації. Я досліджую архітектуру як спосіб заперечення реального, під чим я розумію втручання в сферу символів та  процесів означення, що знаходяться на межі самого соціального порядку – тобто  архітектуру як особливий вид соціально символічної продукції, первинним завданням якої є конструювання концепцій та позицій, скоріше ніж створення речей. Таким чином, я намагаюсь характеризувати архітектурний імпульс чи то підхід, і щоб його помітити, потрібно звернути на нього певну увагу. Я хочу продемонструвати, що архітектурний імпульс є частиною щоденного соціального життя та його далекосяжних практик. Архітектура містить ряд операцій, які організують формальні репрезентації реального (хоча я і змушений буду ускладнити це формулювання), та, таким чином, замість того щоб просто бути наділеною ідеологією їх творцями чи користувачами, вона є ідеологічною сама по собі – уявним «вирішенням» реальної соціальної ситуації та протиріччя (як стверджує Луї Альтюсер, цитуючи Жака Лакана); ось що мається на увазі під її «автономністю».(1) Зрозумілі у такий спосіб, архітектурні ефекти – ряд концептуальних та практичних можливостей, які вона плекає чи лімітує – так само як і невід‘ємні афекти, які вона представляє, є дорогоцінними індексами самої історичної та соціальної ситуації. Тут я зосереджую свою увагу на ефектах та афектах, так само як і на фактах архітектури.

Пітер Айзенман: Діаграми попередності (1999)

Архітектура традиційно зосереджена на зовнішніх феноменах: політиці, соціальних умовах, культурних цінностях і такому іншому. Вона рідко коли зосереджувалась на своєму внутрішньому дискурсі, її внутрішності. Моя робота над діаграмою є одним із прикладів такої сконцентрованості. Вона розглядає можливість того, що архітектура може маніфестувати себе саму, маніфестувати свою внутрішність у реалізованій споруді. Діаграма є частиною роботи, яка має намір відкрити архітектуру її власному дискурсу, її власній риториці та, таким чином, потенційним тропам, які у ній приховані.