П’єр Вітторіо Аурелі фокусується на категорії архетипу як альтернативі типу. Щоб описати виникнення сучасних міських форм, які явно втілюють владні відносини, тут розглядаються чотири приклади – осьові вулиці Риму періоду Відродження, паризькі площі XVII століття, незалежні квартали Берліну ХІХ століття та віденський суперквартал ХХ століття.
Рем Кулгас: Типовий План (1993)
Антоніо Монестіролі: Питання методу (1991)
Поряд з тим, що архітектура має свою власну реальність, яка існує паралельно з нашою, архітектура – це колективна спадщина, і вона не може розглядатись окремо від культури певного часу. Ця теза не може бути спростована, але вимагає глибшого аналізу. У нас всіх є ідея дому і вона глибоко укорінена в нашу культуру; ми впізнаємо дім через сукупність споруд, які ми ідентифікуємо. Наша культура завжди посідала пріоритетне положення відносно нових споруджень, і вона все більше розширюється і укорінюється за допомогою цих же нових споруджень, для яких найважливіший аспект – аспект особливості періоду, в який вони з’явились. І це справедливо для всіх проявів архітектурі, а також - будинку як громадської інституції. Для архітекторів дуже важливим є факт, що вони працюють в галузі добре відомій всім і кожному. Це веде до неспростовності колективної ідеї, без якої наша робота може бути піддана колективній байдужості.
Підписатися на:
Дописи (Atom)