Поняття типового плану є терапевтичним; це Кінець Історії Архітектури, яка є нічим іншим, як істеричною фетишизацією нетипового плану. Типовий План є сегментом невизнаної утопії, обіцянкою постархітектурного майбутнього.
Так само як Людина Без Властивостей невідступно переслідує європейську літературу, «план без властивостей» є великою знахідкою американської споруди.
Період з кінця ХІХ століття і до ранніх 1970-х можна назвати «американським століттям», коли Типовий План розвинувся від примітивного лофту (безкомпромісного створення простору шляхом прямого тиражування конкретної ділянки) за допомогою ранніх шедеврів однорідного простору як у будівлі RCA (1933), з її ескалаторами, ліфтами, буддистським спокоєм офісних кімнат, до умовних кульмінацій, таких як будівля Exxon (1971) та Всесвітній Торговий Центр (1972-1973). Разом вони демонструють очевидність відкриття і послідовного освоєння нової архітектури (часто проголошуваної, однак, ніколи не реалізованої в масштабах Типового Плану).
В амбіціях Типового Плану є створення нових територіій для однорідних процесів, в даному випадку, ідеального притулку для середовища бізнесу. Але що таке бізнес? Загальноприйнято він є найбільш обмеженою програмою, яка, насправді, є найбільш безформною. У бізнесу немає вимог. Архітектори Типового Плану розуміли його секрет: офісна будівля, перш за все, ререзентує тотально абстрактну програму, яка не вимагає особливої архітектури, її єдиною функцією є забезпечення можливості перебування своїх користувачів. Бізнес може охопити будь-яку архітектуру. З цієї невизначеності Типовий План генерує особливість.
Один з його винахідників, Реймонд Худ, визначив типовий план такою тавтологічною бравадою: «План є першочерговим, так як всі види людської діяльності відбуваються на поверхах.»
(Типовий План забезпечив численні платформи демократії ХХ століття.)
Типовий План є архітектурою прямокутника; будь-яка інша форма, навіть квадрат, робить його нетиповим. Це продукт (нового) світу, де ділянки не шукають, а створюють. В своїх найкращих проявах він набуває платонічної нейтральності; він репрезентує точку, де прагматизм за допомогою чистої рацональності та ефективності набуває майже містичного статусу.
Типовий план – це мінімалізм мас. Будучи прихованим в перших брутально утилітарних спостереженнях наприкінці ери Типового Плану, тобто в шістдесятих,утилітарне удосконалюється як естетична наука координації – сітки колон, фасадні модулі, підвісні стелі, освітлювальні пристрої, членування, електричні розетки, підлога, меблі, кольористичні схеми, вентиляційні решітки, – яка виходить за межі практичного, щоб постати в розрідженій екзестенціальній сфері чистої об’єктивності.
В Типовому Плані ви можете лише бути, а не спати, їсти чи кохатись.
Типовий План є глибоким. Він розвинувся по той бік наївного гуманістичного припущення, що контакт із зовнішнім, так званою реальністю,є необхідною умовою для людського щастя, для виживання. (Якщо це так, то навіщо будувати взагалі? І, крім того, хіба тепер недоліки зовнішнього, позбавленого озону, насиченого вуглецем, глобально потеплілим не є добре укоріненими?)
Кондиціювання повіря, яке є обов’язковою умовою Типового Плану, накладає режим розподілу (повітря), котрий визначає невидимі спільноти, гомогенні сегменти повітряних колективів, організованих в більш потужні сутності, ніж молекули заліза, що формують магнітне поле.
Типовий План героїчно створює світ, позбавлений его.
Типовий План є західним. В жодній іншій культурі не існує його еквіваленту. Він сам по собі є тавром сучасності. В постійно зростаючій відстані від оболонки до ядра, прихованому потенціалі глибини, він проголошує перевагу штучного над реальним, яка, визнано чи ні, залишається справжнім кредо Західної цивілізації, джерелом її глобальної привабливості.
Типовий План знає те, чого ніколи не навчиться європейська архітектура: модульна координація є щонайбільше відкладеною невдачею, тимчасовим відкатом від межі хаосу.
Типовий План є решіткоподібним, не в абсолютній, незграбній манері європейської платоніки (моральної системи для виміру невідповідності, а, отже, створення нещастя), а навпаки, через розвиток антиідеологічних засобів: метафізики бездіяльності, що створює ауру крихкості навіть для найбільш конфліктних геометричних співіснуваннь, які виділяють появу модульного підкорення на, хаотичній за своєю суттю, ортогональності.
Типовий План є нейтральним, однак, не анонімним. Це місце поклоніння. Більш суворий, ніж цистеріанський монастир, він має набагато більше прихожан, свого роду, церква ХХ століття без доктрини. Незважаючи на те, що головним акцентом Типового Плану є абстракція, він не позбавлений водопровідної системи. Він не заперечує цих залишкових ознак, які все ще роблять людей тваринами.
Винахідливі архітектурні пристосування у вигляді мініатюрних, зрозумілих лабіринтів створюють рух між піднесеними і приземленими зонами Типового Плану. Ці простори, туалети, пісуари, комори, службові сходи, вантажні шахти – це притулки для тих примітивних аспектів, від виключення яких залежить правильне розгортання бізнесу.
Типовий План для офісної популяції є тим, чим для математичної кривої є міліметровий папір. Його нейтральність реєструє виставу, подію, потік, зміну, накопичення, віднімання, зникнення, мутацію, відхилення, невдачу, коливання, деформацію. Типовий План – це постійний облагороджуючий фон, що створює можливості.
Типовий План передбачає повторення – це n-ний план: щоб бути типовими, їх має бути багато. Невизначеність: щоб бути типовими, вони мають бути достатньо невизначеними. Типовий План передбачає присутність багатьох інших, однак, в той же час їхня точна кількість не має значення.
Типовий план * n = споруда (це важко назвати мотивацією для здобуття архітектурної освіти!): поверхи пов’язані за допомогою ліфтів незбагненно плавно, кожен сигнал прибуття є частиною нескінченного додавання.
Типовий План ставить під загрозу міф про архітектора як деміурга, нескінченного джерела унікальності.
Так само як і на місці злочину, справжній типовий план характеризується відсутністю всіх очевидних слідів вбивці; його архітектори формують авангард архітекторів - стиральних гумок. Його неоспівані проектувальники – Буншафт [Bunshaft], Гаррісон і Абрамовіч [Harrison & Abramovitz], Емері Рот [Emery Roth] – настільки успішно репрезентували акт наближення до нуля, що самі опинилися цілком забутими. Цим архітекторам вдалося створити випадкові ігрові майданчики (внутрішні Єлисейські поля, які завжди доступні), тобто досконалість у кількості – трильйони акрів, що 25 років по тому, в прямому сенсі, стали неймовірними.
Надійно закріплений в міщанській сфері, Типовий План фактично сховав спорідненість з іншими мистецтвами: розташування комунікаційних ядер на поверхах має супрематичне напруження; це еквівалент атональної музики, серійність, поезія бетону, брутальне мистецтво; архітектура як мантра.
Типовий План є максимально порожнім: підлога, ядро, периметр і мінімум колон. Будь-яка інша архітектура фокусується на включенні і пристосуванні, інциденті та події; Типовий План фокусується на виключенні, вивільненні, відсутності події.
Архітектура є жахливою в тому сенсі, що кожен вибір призводить до зменшення можливостей. Вона накладає режим вибору/рішення, часто клаустрофобічний навіть для архітектора. Будь-яка інша архітектура резервує майбутнє заздалегідь; Типовий План відкладає його, не роблячи вибору, залишає відкритим назавжди.
Як не парадоксально, але сумарним ефектом всієї цієї вивільненості, цієї систематичної нестачі призначення, є щільність. Типове американське середмістя – це брутальна акумуляція Типових Планів, масив невизначеностей з пустотою замість ядра.
Чи може офісна будівля бути найбільш радикальною типологією? Щось на зразок зворотного типу, який визначається якостями, яких він не має.
Його ефект як нової програми сучасної ери полягає у розпрограмовуванні. Типовий План – це початкова мутація у ланцюгу, що спричинив революцію міського середовища. Концентрація Типових Планів створила хмарочос, нестабільний моноліт. Накопичення хмарочосів – це єдиний «новий» міський стан: середмістя, що визначене скоріше суто кількістю, ніж конкретною формальною конфігурацією. Центр вже не унікальний, а скоріше універсальний, вже не місце, а скоріше стан. Будучи недоторканим з боку локальних варіацій, Типовий План зробив місто непізнаним, невизначеним об’єктом. Типовий План – це квантовий стрибок, що провокує концептуальний стрибок: відсутність змісту у таких кількостях, що перевершують або просто випереджають будь-які інтелектуальні здогадки.
Яку небезпеку спровокував Типовий План? Звідки все почало загнивати? Чи не його апофеозом стало обернення нейтральності на анонімність?
Чи план без властивостей не створив людину без властивостей? Чи був Типовий План інкубатором людей в сірих фланелевих костюмах?
Раптово математична крива почала звинувачувати міліметровий папір у відсутності характерності.
Це було так, ніби Типовий План створив кастровану карикатуру «білого комірця», подавлені, нахмурені сімейні фото, які зараз, 20 років по тому, зробили більшість офісів жахаючим хранилищем індивідуальних трофеїв, запакованих разом із тривожними утвердженнями мільйонів індивідуальних міні-екологій.
Середовище, яке нічого не вимагає і дає все, раптом почало сприйматись як пекельна машина для скидання ідентичності.
Нітцше зведений до вступної статті до соціології.
В Європі немає Типових Планів.
В двадцятих європейські архітектори фантазували про офіси. В 1921 Міс придумав первинний нетиповий план на Фрідріхштрассе; в 1929 Іван Леонідов запропонував першу офісну призму для Москви, Будинок Промисловості. Його прямокутники розглядались як соціалістичні Типові Плани: паралельна зона включала атрибути буденного життя – басейни, шезлонги для засмагання, клубні приміщеня, невеликі гуртожитки, для створення стиснутого 24-годинного циклу життя-бізнесу, а не бізнес життя. В 1970 Archizoom інтерпретували Типовий План як завершальний стан (західної) цивілізації, утопію нормального.
З того часу єдиний насправді новий архітектурний об’єкт, який був введений у цьому столітті, постійно очорняли в ім’я ідеології – його «раби» користувачі, його «безлике» середовище, його «огидні» накопичення. Європа постраждала від катастрофічної невдачі у пристосуванні та «осмисленні», єдиної типології, виникнення якої було непереборним як з архітектурної, так і з містобудівельної точки зору. Типовий План був форсований у підпіллі, засуджений до статусу паразита, поглинаючи все більше і більше історичної субстанції, він охоплював цілі центри або засилався на периферію.
Для офісів Європа розмножувала план, відомий ще з Ренесансу – коридор з кімнатами по обидва боки. (Чи існує зв’язок між сумнозвісним абсентеїзмом західноєвропейськї офісної популяції та її священною коровою, приватною офісною кімнатою?)
Європейський офіс такий же тонкий, як і більш історична субстанція. Європейцям потрібне денне світло і повітря, навіть тоді, коли проста екстраполяція квадратних метрів показує, що ця потреба знищить сам декор, що надає йому іторичного статусу.
Американський офіс накопичує критичну масу, європейський офіс її скидає, просто через те, що речі, які там відбуваються вважаються «аморальними»; нам подобається наша «аморальність» в малих дозах.
В кількості інтер’єрної субстанції, яку генерує Старий Світ, є щось майже божевільне і мазохістське, навіть якщо це все в ім’я ідентичності. (…) 1993
Rem Koolhaas: Typical Plan, Small, Medium, Large, Extra-Large, OMA, Rem Koolhaas and Bruce Mau, The Monacelli Press, p.335, 1995
Переклав Роман Попадюк
Немає коментарів:
Дописати коментар