Джейн Джейкобс. 5. Використання Зелених Скверів. Смерть і Життя Великих Американських Міст. (1961). Частина ІІ

 Хороше розташування місцевого скверу, це те, чим живиться мікрорайон, те, що формує його вартісність, невдала ж локація може зашкодити цілісності мікрорайону. Очевидно, що місце, яке виглядає як тюремне подвір'я, не буде ні приваблювати користувачів, ані впливати на оточення, таким чином, як би це могла робити оаза. Але є різні оази, і деякі запоруки їхнього успіху не завжди очевидні.

Найбільш успішні місцеві сквери переважно не зазнають конкуренції зі сторони інших відкритих просторів з найближчого оточення. Це зрозуміло, оскільки люди у містах з усіма їхніми зацікавленнями та обов'язками навряд чи можуть пожвавити чи зробити цікавішим безмежний простір місцевого узагальненого скверу. Люди у місті вкладали б свої сили у сквери більшою мірою, якби це був бізнес, який дозволяв би впровадити, наприклад, велику кількість торгових центрів, променад, ігрових майданчиків, парків та невизначених території, що були представлені у типовій схемі радіального міста-саду і підсилені офіційними міськими вимогами щодо того, щоб великий відсоток території залишиться незабудованим.

Ми вже можемо побачити, що міські райони з відносно великою кількістю узагальнених скверів, як наприклад Морнінґсайт Хайтс (Morningside Heights) або Гарлем (Harlem) у Нью-Йорку, зрідка формують інтенсивні точки протягування громадськості у парках та підсилюють любов до них, так як це напротивагу роблять мешканці Північного Бостону (Boston North End), які мають своє маленьке Прадо (Prado) або мешканці району Ґрінвіч Вілледж (Greenwich Vilage), які мають Вашингтон Сквер Парк (Washington Square Park), або мешканці району Ріттенхауc Сквер (Rittenhouse Square), які мають свій власний сквер. Найбільш улюблені місцеві сквери отримують перевагу завдяки відсутності інших паркових зон поряд.

Здатність місцевих скверів стимулювати палку прихильність або, навпаки – лише апатію, ніяким чином не пов'язані з прибутком чи професійною діяльністю населення околиці. Такий висновок можна зробити, аналізуючи різноманіть груп населення відповідно до їх статку, професії та культурних цінностей, які одночасно глибоко залучені до існування такого парку, як Вашингтон Сквер Парк у Нью-Йорку. Взаємозв'язок груп людей з різним достатком у даному парку можна буде побачити як наслідок, позитивний чи негативний, через деякий час. Впродовж років економічний стан людей у Північному Бостоні (Boston North End) відчутно зріс. Проте і у часи бідності, і у часи процвітання, Прадо – центральний парк – завжди був серцем околиці.

Морнінґсайт Хайтс (Morningside Heights). Нью Йорк

Гарлем (Harlem) у Нью-Йорку ілюструє постійну зміну громадського простору. Впродовж років Гарлем змінився від фешенебельного житлового району вище середнього класу до району нижче середнього класу, та до району переважно бідних та дискримінованих груп населення. Впродовж цих змін населення, Гарлем залишався з багатством місцевого скверу. Якщо наприклад порівнювати з Ґрінвіч Вілледж (Greenwich Vilage), який ніколи не проходив такий період, в який один з його скверів був життєво важливою точкою суспільного життя та ідентичності. Таке ж сумне спостереження можна зробити і щодо Морнінгсайд Хайтс (Morningside Heights), не зважаючи навіть на вдалість дизайну.

Цю нездатність мікрорайону чи району здобути до себе і відповідно до свого скверу прихильність, можна пояснити за допомогою комбінації негативних факторів: по-перше, недоліком скверів є недостатня різноманітність безпосереднього оточення і як наслідок – монотонність; по-друге, різноманітність та прояви життєдіяльності скверів здатні розпорошуватись серед занадто обширних паркових територій, схожих за призначенням.

Морнінґсайт Хайтс (Morningside Heights). Нью Йорк

Окремі якості дизайну можуть також самі по собі змінити ситуацію. Якщо метою узагальненого місцевого скверу, який претендує на те, щоб бути точкою притягання, це привернути увагу якомога більшої кількості людей з різноманітними розпорядками дня, зацікавленнями та цілями. Зрозуміло, що дизайн скверу повинен заохочувати до цього, а не навпаки. Сквери, які інтенсивно використовуються у спосіб загального громадського подвір'я мають тенденцію до того, щоб містити у собі 4 ключових аспекти дизайну, які можна назвати складністю, централізованістю, освітленістю та огородженням (тобто наявність фізичного бар'єру навколо).

Складність формується різноманітністю причин, чому люди приходять до мікрорайонних парків. Навіть одна і та ж людина приходить з різних причин у різний час; деколи щоб змученою посидіти, деколи – пограти або подивитись на гру інших, деколи – почитати чи попрацювати, деколи – показати себе, деколи – закохатись, деколи – зустрітись з кимось, деколи – насолодитись динамічністю міста у прихистку, деколи – в надії на знайомство, деколи – щоб наблизитись до природи, деколи – щоб зайняти чимось дітей, деколи – щоб просто побачити, що пропонують і майже завжди – щоб бути у полі зору інших людей.

Якщо ціле явище можна охопити одним поглядом, як хороший постер, і кожне місце у парку викликає такі ж позитивні емоції, як і кожне інше місце парку, середовище може стимулювати всі різноманітні використання простору та настрої. Тоді виникає причина повернутись у це середовище знову і знову.

Інтелігентна та талановита жінка, яка живе поряд з Ріттенхаус Сквер відзначає: «Я приходила сюди майже кожного дня впродовж п’ятнадцяти років, але одної ночі я спробувала намалювати з пам’яті план Ріттенхаус Сквер і не змогла. Це було занадто складно для мене». Це справедливе і для Вашингтон Сквер Парку в Нью-Йорку. У зв’язку з боротьбою спільноти за збереження даної території від прокладання магістралі, мешканці намагались згрубшого заескізувати план скверу на зустрічах, щоб проілюструвати власні ідеї. Це виявилось дуже складно.

Жоден з цих скверів не такий складний у плані, проте враховуючи чинники, вказані нижче, формується складність сприйняття даної проекції. Складність, яка враховується є переважно складністю на візуальному рівні, рельєфності, груп дерев, отворів, які ведуть до різноманітних центрів тяжіння – іншими словами – тонкими вираженнями різноманітності. Ці тонкі вираження різноманітності пізніше підсилюються розмаїттям використання, яке все більше проявляються. Успішні сквери завжди виглядають значно складнішими під час того, як там багато людей, що займаються різним родом діяльності, аніж коли вони – порожні.

Навіть дуже маленькі площі, якщо вони успішні, мають винахідливі варіації можливостей, які вони забезпечують для своїх користувачів. У Рокфеллер Центр (Rockefeller Center) це справджується за допомогою драматичної зміни чотирьох рівнів. Юніон Сквер (Union Square) у центрі Сан Франциско має план, який виглядає смертельно нудним на плані або з високого будинку; але ця територія настільки вигинається і трансформується на рівні землі, нагадуючи годинники Далі. (Ця трансформація, звичайно, відбувається у більшому масштабі, відповідно до притаманної Сан Франциско регулярної сітки вуличної мережі, скочуючись по горбах чи здіймаючись по них). Паперові плани площ та парків – оманливі, деколи їхні характерні риси нічого не означають, тому, що розташовані нижче людського поля зору, не сприймаються оком або занадто часто повторюються.

Мабуть найважливішим елементом складності – є центричність. Хороші невеликі сквери зазвичай мають місце, яке сприймається як центр – або ж принаймні основний перетин стежок, місце для перепочинку, кульмінаційний момент. Деякі сквери чи площі самі по собі є віртуальними центрами і отримують свою складність через недостатність різноманітності у середовищі, що їх оточує.

Сквер Сари Делано Рузвельт (Sara Delano Roosevelt). Нью-Йорк

Люди намагаються створювати центри та кульмінаційні елементи у скверах не зважаючи на потенціал простору. Деколи, це неможливо. Сквери у вигляді довгих смуг, як, наприклад, похмурий та неуспішний сквер Сари Делано Рузвельт (Sara Delano Roosevelt) у Нью-Йорку та багато парків на набережних річок, які сприймаються ніби вони спроектовані стрічковою штампмашиною. Сквер Сари Делано Рузвельт має чотири елементи, які формують його ідентичність – цегляні рекреаційні навіси, встановлені вздовж скверу з певними інтервалами. Що це означає для користувачів? Чим далі вони пересуваються уперед чи назад, вони потрапляють у одне і те ж саме місце. Прогулянка о такому сквері перетворюється на довгу виснажливу подорож чи одноманітну механічну працю. Це поширена помилка при проектуванні відкритого громадського простору і її майже неможливо уникнути, оскільки більшість проектів мають переважно штампований дизайн для штампованих функцій.

Парк Сари Делано Рузвельт (Sara Delano Roosevelt). Нью-Йорк

Вашингтон Сквер Парк (Washington Square Park). Нью-Йорк (1950-і)

Люди можуть бути винахідливими у використанні центрів скверу. Декоративна водойма у Вашингтон Сквер Парку у Нью-Йорку використовується, власне, винахідливо та активно. Колись давно тут був розміщений металевий декорований фонтан. Що залишилось зараз – так це заглиблений бетонний круглий басейн, переважно без води впродовж року, оточений чотирьохступінчатою парапетною стіною, що формує зовнішнє обмеження і трохи перевищує рівень землі. Як наслідок, утворилась кругла арена, театр у колі, і це те, як воно використовується, з повною невизначеністю, хто є глядачем, а хто актором. Кожен може бути і тим, і іншим, а зокрема тут можна зустріти вуличних гітаристів, співаків, групи метушливих дітей, танцюристів-імпровізаторів, тих, які прийшли позасмагати, порозмовляти, похизуватись, фотографів, туристів. На противагу тихі лавки у східній частині скверу переважно наполовину пустують.

Вашингтон Сквер Парк (Washington Square Park). Нью-Йорк

Міські чиновники постійно готують плани покращення, за якими цей центр скверу має бути засіяний травою та квітами, оточений огорожею. Варіативна фраза, яка це описує – «відновлення території для паркового використання».

Місцеві сквери – це інша форма використання території такого характеру. Для них найкращі центри мають набір функцій, призначених для мешканців.

Достатня кількість прямого сонячного проміння та наявність затінку – ключові функції, які враховують люди. Висока споруда, яка сильно утинає кут освітлення південної сторони парку може «вбити» велику частину простору. Рітенхаус Сквер, поряд зі всіма перевагами цього простору, має такий недолік. В гарний жовтневий післяобідній час, майже третина площі залишається практично пустою; величезна тінь від нового житлового будинку перетинає площу, з затіненої території стерті прояви людського буття.

Хоча споруди не повинні заважати інсоляції простору скверу, але якщо вони активно використовуються і підтримують активність – то присутність таких споруд навколо скверу є необхідною для дизайну. Вони огороджують сквер, творять певну форму простору і таким чином ця форма з’являється як важлива «подія» у сценографії міста, і, швидше, як позитивна, аніж як така, яку не беруть до уваги. Далекі від того, щоб приваблювати незрозумілими залишками оаз навколо будинків, люди поводяться, ніби така ситуація їх відштовхує. Вони навіть переходять дорогу, коли наштовхуються на них, таке явище можна спостерігати, коли, наприклад, житловий будинок вривається у шумну вулицю. Річард Нельсон, чиказький аналітик нерухомості, який спостерігає за поведінкою людей у містах показує ключ до розгадки економічних якостей: «В теплий вересневий пообідній час, Мелон Сквер (Mellon Square) у центрі Пітсбурга вміщує стільки користувачів, що годі порахувати. В той самий день, тільки через дві години лише три особи використовують цей сквер: одна стара жінка, яка в’язала, один волоцюга та один неідентифікований персонаж, який справ, прикривши лице газетою».

Ґейтвей Центр (Gateway Center)– офіс  Радіент Сіті (Radiant City) та готельний проект з будівлями розташованими де-не-де на пустій території. Там не вистачає різноманітності як, наприклад, у випадку Мелон Сквер, але одноманітність Ґейтвей Центру не достатня, щоб брати до уваги лише 4 користувачів (враховуючи також і Нельсона) впродовж гарного пообіднього періоду. Відвідувачі скверу не шукають призначень для будинків; вони шукають призначення для самих себе. Для них сквери є переднім планом, споруди – фоном. Швидше так, ніж навпаки.

Міста переповнені узагальненими скверами, які не завжди можуть виправдати себе, навіть якщо околиці, в яких вони розташовані – успішні та живі. Це можливо через таку обставину, що деякі сквери – за своєю суттю не здатні, зважаючи на своє розташування, розмір чи форму, успішно обслуговувати і бути у ролі громадського подвір’я, про яке було згадано раніше.

Деякі з цих скверів, якщо вони достатньо малі, можуть добре виконувати іншу функцію: просто тішити око. Сан Франциско – хороше з цього погляду. Тендітні трикутники на перехрестях вулиць, які у більшості міст були б заасфальтовані або огороджені, з кількома лавками і перетворились би на брудне марнування простору. Проте у Сан Франциско вони перетворюються на мініатюру світу, глибокий прохолодний світ води та екзотичних лісів з птахами, привабленими такими умовами. Ви не можете заглибитись у самого себе. Вам це не потрібно, тому, що ваші очі заглиблюються і затягують вас далі в цей світ, куди ніколи не зможуть ступити ноги. Сан Франциско створює враження значно зеленішого та рельєфнішого, ніж зазвичай бувають замощені каменем міста. Зараз Сан Франциско – переповнене місто і лише невеликі території використовуються, щоб передати ці емоції.  Ефект підсилюється головним чином завдяки невеликим ділянкам інтенсивного озеленення, значну частина якого у Сан Франциско складає вертикальне озеленення: віконні блоки, дерева, лоза, покриття на невеликих клаптиках змарнованих скатних поверхонь.

Ґрамерсі Парк (Gramercy Park) у Нью-Йорку поборов свою складну естетичну ситуацію. Цей сквер був схожий на огороджене приватне подвір’я серед громадського простору; сквер - це власність житлових будинків, які розташовані на вулицях поблизу. Щоб туди увійти потрібен був ключ. З того часу, як його облагородили розкішними деревами, хорошим ремонтом та чарами у повітрі, він успішно почав забезпечувати перехожим місце, якому може порадіти око. І люди сприймали цю якість як виправдання для існування цього скверу.

Проте сквери, які в першу чергу існують для задоволення естетичних потреб – не поєднуються з іншими функціями, і повинні бути там, де люди зможуть насолоджуватись їхнім виглядом. Проте знову ж таки – за визначенням – сквери такого призначення повинні бути малого розміру, щоб виконувати свою роботу гарно та інтенсивно, не формально.

Найбільша проблема скверів – це розташування там, де люди часто не ходять і, мабуть, не будуть. Міські сквери з цього погляду засмучують хорошим розміром простору і перебувають в схожій ситуації, що і великий магазин, який економічно-невдало розташували. Якщо такий магазин і може бути окупним, то це станеться завдяки тому, що економісти називають «постійним попитом» замість того, щоб покладатись на випадкових спонтанних покупців. Якщо попит може привести досить покупців, безсумнівно додатковий спонтанний дохід буде слідувати.

На що є попит з точки зору скверу?

Джеферсон Парк (Jefferson Park), Іст Гарлем (East Harlem), Нью Йорк

Ми зможемо отримати деякі поради, проаналізувавши ряд проблемних скверів. Джеферсон Парк (Jefferson Park) у Іст Гарлемі (East Harlem) є яскравим прикладом. Він складається з певної кількості частин, очевидно, головна з яких призначена для загальнорайонного використання – що є синонімом до незапланованого спонтанного продажу в економічному словнику. Всі характеристики парку суперечать його призначенню. Він розташований на краю району і межує з річкою. З іншого боку він ізольований широкою дорогою з інтенсивним рухом. Внутрішнє планування парку передбачає довгі ізольовані стежки без ефективних центрів. Для тих, хто перебуває поза парком він здається незрозумілим і спустошеним; для тих, хто перебуває всередині – він є осередком районного конфлікту, жорстокості та страху. З часів жорстокого вбивства перехожого групою підлітків у 1958 році, парк стали ще більше уникати.

Якби не було, серед кількох частин Джеферсон Парку, одна дуже майстерно відновлена. Це відкритий басейн, очевидно не достатньо великий. Деколи він містить більше людей, аніж води.

Корлерз Гук (Corlears Hook). Нью Йорк

Аналізуючи Корлерз Гук (Corlears Hook) – паркова частина Іст Рівер (East River), де можна нарахувати лише з 18 чоловік серед газонів та лавок у хороший день. Поряд з територією парку розташований майданчик для гри у м’яча. Нічого особливого, але все ж у той самий день, більша частина проявів життя парку була сконцентрована саме там. Корлерз Гук також містить, окрім беззмістовних акрів газонів, літню сцену для виступів гуртів. Шість разів на рік, у літні вечори тисячі людей з Ловер Іст Сайд (Lower East Side) наповнюють парк, щоб послухати концерти. На загал на якісь 18 годин на рік, парк Корлерз Гук оживає та наповнюється насолодою.

Тут ми можемо побачити цю необхідну організаційність, хоча очевидно, що вона обмежена у кількості та несистематизована у часі. Зрозуміло, що люди приходять у парки для задоволення певних потреб, крім цього вони зовсім не приходять у парк для загального та спонтанного використання парку. Іншими словами, якщо загальний міський парк не може бути виправданим за допомогою активностей, які виникають природно, за допомогою інтенсивного впливу різноманітності, він повинен перетворитись із узагальненого скверу у спеціалізований. Різноманітність функцій парку повинна візуалізувати загальний образ відвідувачів парку навмисне туди приведеними.

Корлерз Гук (Corlears Hook). Нью Йорк

Тільки досвід та принцип спроб та помилок може визначити, які комбінації діяльностей можуть бути активними та вирішувати кожну з проблем скверу. Але ми можемо зробити деякі загальні припущення про компоненти успішного скверу. По-перше, негативне узагальнення: чудові краєвиди та майстерний ландшафт не можуть самостійно працювати як перша необхідність; можливо, вони повинні, проте демонстративно вони цього не роблять. Вони можуть бути лише додатками.

З іншого боку, на плавання є попит. Так само є попит на риболовлю, особливо, коли поряд продають наживку та є можливість винайняти човен. Спортивні майданчики «працюють» схоже, як і карнавали чи подібні дійства[1].

Музика (не обов’язково жива) та вистави, це товар, на який є попит. Дивним є те, що відносно мало з переліченого справді відбувається у парках, оскільки звичайне ведення культурного життя є частиною історичної діяльності міст. Це є діяльність, що досі може бути впроваджена у повну силу, як було зазначено у коментарі Нью-Йоркера (New Yorker) про безкоштовний Шекспірівський сезон у 1958 році у Центральному Парку (Central Park):

Середовище, погода, колір і світло, і проста цікавість вивела їй надвір; дехто з них ніколи не бачив вистав наживо. Сотні повертались знову і знову; наш знайомий розповів, що зустрів групу негритянських дітей, які сказали йому, що вже були на «Ромео і Джульєтті» п’ять разів. Життя багатьох цих «новонавернутих» розширилось та збагатилось; такими є глядачі американського театру майбутнього. Але такі відвідувачі, для яких театр – це щось абсолютно нове, не збираються з’явитись на виставу з доларом чи двома у руці, не знаючи навіть, чого очікувати їм від дійства такого роду.

Можна припустити одну річ, що університети з відділами драматургії (і так часто з мертвими, проблемними скверами у околиці) намагаються додавати два до двох, замість того, щоб пропагувати гостинність територій під охороною. Колумбійський Університет (Columbia University) у Нью-Йорку робить конструктивний крок вперед завдяки плануванню спортивних об’єктів – і для університету, і для сусіднього району – у парку Морнінгсайд, який зазвичай уникали і боялись впродовж десятиліть. Додаючи ще декілька активностей, таких як музика та шоу, можна перетворити пасивність мікрорайону у його чудові активи.

Містам не вистачає другорядних паркових діяльностей, які зможуть відповідати другорядним потребам попиту. Деякі з них можна визначити, спостерігаючи за людьми, які намагаються задовольнити ці потреби і не можуть без цього ніяк обійтись. Наприклад, менеджер торгового центру біля Монреалю (Montreal) помітив, що його декоративна водойма якимось дивним шляхом забруднюється кожного ранку. Шпигуючи після роботи, він виявив, що діти тихцем мили в ньому свої велосипеди. Місця для миття велосипедів, місця для оренди та їзди на велосипедах, місця для вкопування в землю, місця для зведення вігвамів та ін. – діяльності, які переважно відбуваються поза межами міст. Пуерторіканці, які сьогодні переселяються до наших міст, не мають місця для того, щоб посмажити свинину надворі. Для цього їм потрібно знайти приватне подвір’я. Але ж процес смаження свинини надворі та вечірки, які це супроводжують, можуть бути на стільки ж веселими, як і італійські вуличні фестивалі, які полюбили вже мешканці багатьох міст. Ігри з паперовим змієм – другорядна потреба, але все одно існують ті, хто любить це робити, і, відповідно, необхідні місця, обладнані для такої активності, де продаються всі необхідні матеріали, і де є тераси, зручні для запускання повітряних зміїв. Багато водойм північних міст, коли вони були наповнені, використовували для катання на ковзанах. П’ята Авеню у Нью-Йорку мала 5 фешенебельних водойм, адаптованих для катання на ковзанах між 31 та 91 вулицями. Штучні ковзанки дозволи переосмислити катання на ковзанах у місті в наш час, і у містах, як наприклад Нью-Йорк (New York), Клівленд (Cleveland), Детройт (Detroit) та Чикаго (Chicago) на штучних ковзанках сезон катання став значно довшим і триває майже пів року. Напевно, кожна околиця може насолоджуватись відкритою ковзанкою у парку, якщо така там є, і забезпечувати дозвілля ще й тих, хто спостерігає за ковзанярами. Насправді, відносно невеликі ковзанки – значно цивілізованіші та приємніші, аніж великі централізовані.

Все це потребує грошей. Але сьогодні американські міста, перебуваючи в ілюзії, що відкритий простір є автоматично добрим і кількість дорівнює якості, розпорошують гроші на сквери, ігрові майданчики та проекти країн-казок у занадто великій кількості, занадто часто, занадто формально, із занадто хворобливим розташуванням, роблячи сквери похмурими та незручними для використання.

Міські сквери – це не абстракції, чи автоматично потенційні переваги чи можливості, більше ніж пішохідні тротуари. Вони нічого не означають окрім свого практичного, матеріального призначення, і, відповідно, вони втрачають своє значення без реальних, матеріальних характеристик, хороших або ж ні.

Узагальнені сквери можуть додати не абиякої привабливості околиці, яку люди вважатимуть привабливою через її функціональну різноманітність. Вони сприяють подальшому впаданню у депресію околиць, які люди вважають непривабливими для великої кількості інших діяльностей, збільшуючи похмурість, небезпеку, пустоту. Чим краще місто щодня поєднує різноманітність функціонування свого простору та його користувачів на вулицях, тим успішнішим воно є; його мешканці без зусиль (і в економічному сенсі) оживляють та підтримують доречно розташовані сквери, які можуть таким чином відповідати доброзичливістю та захватом своїм околицям замість порожнечі.

---

[1]Доктор Карл Меннінгер, директор психіатричної клініки Меннінгера у Топеці, присвячуючи зустріч міським проблемам, у 1958 році, обмірковував типидіяльностей, що виникли для боротьби з руйнуванням. У їх перелік увійшли: (1) велика кількість контактів з великою кількістю людей; (2) робота, включно навіть з важкою працею; і (3) шалена забава. Типи, які він відзначив, підтвердились, і були корисними такі види діяльностіяк активні види спорту на відкритому просторі, боулінг, та тири, схожі на ті, які зазвичай можна побачити на карнавалах та у парках розваг, але тільки випадково - у містах(як наприклад, на Тайм Сквер).

Переклала Наталя Мисак