Кроуфорд Стенлі Голлінг та Майкл Голдберг: Екологія і планування (1971)


Запропонувати екологічний погляд на міські системи аудиторії урбаністів-планувальників є ризикованою справою. Однак, можливості співпраці переважають ризики. Екологам та планувальникам є багато чого повчитися один в одного.

З часів виникнення екології в 1920-х її фокус змістився від описової фази до розуміння протікання складних екологічних процесів та роботи екологічних систем. Для розробки ефективних способів застосування екологічних принципів на практиці було зроблено зовсім небагато. Однак, за останні кілька років відбувся відчутний зсув в сторону зацікавлення прикладною наукою, але перші спроби екологів в цьому напрямку були незграбними та наївними. З іншого боку, основною роллю планувальників було застосування, формулювання законодавчої бази та її втілення. Екологи можуть сильно виграти від вливання прагматичного реалізму, що походить від необхідності, властивої планувальній професії. Можливо, урбаністи, в свою чергу, теж можуть отримати від екологічної теорії нове розуміння міських систем.


В якості основи для діалогу між планувальниками та екологами ми пропонуємо концептуальний каркас, що базується на екологічних концепціях екосистеми, структури та стабільності. Цей каркас передбачає підхід до планування, що скоріше базується на презумпції невігластва, ніж на презумпції знання. Оскільки зона наших знань про взаємодію між людиною та середовищем є значно меншою, ніж наше незнання, то ця концептуальна структура може мати певні переваги для планувального процесу.

Природа та поведінка екологічних систем

Радше, ніж представляти вичерпні пояснення  екологічних концепцій та термінів, ми спробуємо застосувати філософію екологічного підходу для вирішення типових проблем, що виникають в усіх складних системах. Ключовою ідеєю цього підходу те, що екологічні системи не перебувають у стані хиткої рівноваги. Задовго до появи людини, природні системи піддавалися травмам та шокам з боку кліматичних змін та геофізичних процесів. Ті екосистеми, що вижили, були здатними поглинати та адаптуватися до стресів. В результаті ці системи володіють значною внутрішньою еластичністю, однак, ми знаємо, що ця еластичність не є нескінченною. Ліс може перетворитися в пустелю, як на близькому сході, а озеро – на водний аналог пустелі. Основною властивістю еластичності екологічних систем є поглинання зростаючих змін. Еластичність системи порушується лише тоді, коли послідовність зростаючих змін акумулюється до певного рівня або система піддається раптовому шоку, створюючи драматичні та неочікувані зміни.

Це має серйозні наслідки для планування, оскільки філософії планування та втручання властиве припущення, що зростаюча зміна швидко дає сигнал про те, чи є втручання правильним чи ні. Якщо сигнал показує, що втручання вимагає більше ресурсів, ніж отримує переваг, тоді розробляється новий підхід і нова зростаюча зміна. Однак, саме через еластичність екосистем зростаючі зміни не дають негайних сигналів про ефект втручання. В результаті чого, планувальник може запустити послідовність кроків і зіткнутись з реальністю невідповідності стратегії  лише тоді, коли наслідки втручання накопичуються до такого рівня, що починають переходити межі еластичності системи. Тоді стає надто пізно. Для того, щоб проілюструвати ключові властивості екосистем, ми опишемо два особливі випадки, кожен з яких фокусується на одній із них.

Малярійний контроль на Борнео

Після Другої Світової війни Світова Організація Здоров’я (WHO) розробила винятково успішну програму викорінення малярії по всьому світу. Ми хочемо наголосити, що в даному прикладі радикальне покращення якості рівня життя в регіоні не піддається сумніву.  Однак, ми маємо на меті дослідити особливий випадок, коли Світова Організація Здоров’я обприскала сільські хижі на Борнео ДДТ для того, щоб вбити москітів, що є носіями плазмодію малярії. Цей випадок був задокументований Гаррісоном  (1965).

Люди зі спільноти Даяк в глибині Борнео живуть у великих видовжених будинках, де проживає до 500 осіб. Така концентрація населення дозволила СОЗ організувати ретельне обприскування кожного довгого будинку, хижі і людського помешкання ДДТ. Ефект на стан здоров’я був драматичним з відчутним покращенням енергійності та життєздатності людей з особливо віддалених племен, які до того не мали доступу до медикаментів. Незважаючи на це, обприскування спричинило наслідки, що розкривають деякі властивості екологічних систем.

Солом’яні хижі цих поселень населяє  невелика спільнота організмів – коти, таргани та малі ящірки. Таргани підбирали ДДТ, потім їх з’їдали ящірки. Поїдаючи тарганів, ящірки накопичували дещо вищий рівень ДДТ, ніж у тарганів. Коти, що їли тарганів, накопичували ще більше ДДТ, аж поки це не ставало смертельним. Коти вимерли. Коли із сіл позникали коти, ліси заполонили щурі, і раптом стало очевидно, що коти виконували приховану функцію – контроль популяції щурів. З поверненням щурів з’явився інший набір організмів – мухи, воші та паразити, і ця нова спільнота створила нову загрозу суспільному здоров’ю – чуму.  Проблема стала на стільки серйозною, що RAF довелося скидати у ці ізольовані поселення котів  на парашутах для контролю щурів.

 На цьому історія не закінчилась. Оскільки ДДТ також вбив паразитів та хижаків малої гусені, що за звичайних умов не завдає значної шкоди солом’яним покрівлям. Неконтрольована популяція гусені розрослась до такого ступеню, що стала причиною обвалення дахів сільських хиж. 

Ми наводимо цей приклад не заради його виняткового змісту, а просто тому, що він ілюструє різноманітність шляхів взаємодії, які поєднують частини екологічної системи, шляхи на стільки заплутані та складні, що маніпуляції з одним фрагментом спричиняють відлуння по всій системі. На додачу, цей випадок наводить простий приклад харчового ланцюга, в якому енергія та матерія переходить від тарганів до ящірок і до котів. Зазвичай в таких ланцюгах кількість організмів на вищих рівнях є меншою, ніж тих, що нижче. Це неминучий результат втрати енергії при переході з одного трофічного рівня на інший і наслідок біологічного підсилення, що концентрує певну речовину у більших концентраціях при переході на вищий рівень. Такий токсин як, наприклад, ДДТ може бути присутнім в малих нешкідливих концентраціях, але може досягнути критичної концентрації після 2- 3 сходинок у харчовому ланцюзі. Насправді, цей приклад є значно спрощеним, зазвичай в таких ситуаціях ідеться про харчову мережу, а не простий лінійний ланцюг. Кілька видів оперують на більш, ніж одному трофічному рівні. Більше того, присутні конкурентні взаємодії, які ускладнюють та поєднують види з екосистемою.  Навіть в цьому прикладі очевидно, що ціле не є простою сумою частин, і в системі присутня велика кількість компонентів, які діють і взаємодіють багатьма складними способами.

Бавовняна екосистема в Перу

На відміну від попереднього випадку, приклад бавовняного сільського господарства в багатьох частинах світу мав більш серйозні наслідки. Практика знищення шкідників була як екологічною, так і економічною катастрофою. Особливо вдало задокументований випадок підготували Сміт та Ван ден Босх(1967).

Біля узбережжя Перу є низка долин, утворених потоками, що протікають з високих Анд до Тихого Океану. Багато з цих долин інтенсивно використовуються для сільськогосподарських потреб і потребують зрошування через малу кількість опадів. В результаті, кожна долина, по суті, є самодостатньою екосистемою, ізольованою від інших голими хребтами. В одній із долин, Канете, в 20-х урожай змінили із цукрової тростини на бавовну. Через рік група із семи видів місцевих комах  стала серйозним шкідником бавовни, включно із довгоносиками, тютюновими черв’яками і певними видами молі. Проблема шкідників була відносно невеликою, тому фермери регіону мирилися із цією економічною втратою. В 1949 хлоровані вуглеводні типу ДДТ, гексахлорид бензолу і токсафен стали загальнодоступними, і з’явилася можливість різко зменшити збитки, яких завдавали урожаю шкідники. Характеристики цих інсектицидів здавалися ідеальними для зменшення шкідників або їх винищення, як в даному випадку:
  • 1.   Інсектициди є  смертельними для багатьох комах і є на стільки мобільними, що швидко накопичуються всередині них.
  • 2.   Вони дуже токсичні для безхребетних і менш шкідливі для ссавців.
  • 3.   Вони довго не розпадаються в середовищі, а тому, в теорії, одне застосування може мати ефект на деякий період часу. Було доведено, що, наприклад, період напіврозпаду ДДТ та його біологічно активних продуктів в середовищі становить більше десяти років.
  • 4.    Вони легко і недорого можуть бути розпилені з літака.
  • 5.    Самодостатня природа екосистеми долини уможливила розпилення інсектициду.

Ми наголошуємо на цих деталях, оскільки загальні ознаки цієї лінії поведінки властиві багатьом людським діям. По-перше, мета визначена дуже вузько, в даному випадку – винищення семи видів шкідників. По-друге, розроблений план найпростіший і найдешевший з точки зору способів досягнення вузької цілі. Однак, наслідки такого підходу створили низку непередбачуваних та катастрофічних наслідків, виключно через вузьке визначення цілей та способів втручання в систему.

Спочатку у відповідь на обробку пестицидами відбулося драматичне зменшення шкідників, та збільшення бавовняної продукції у півтора рази. Однак, це тривало лише два-три роки,  допоки не почали помічати, що з’явилися нові шкідники, які раніше ніколи не були проблемою для бавовняної промисловості. Шість нових видів стали такою ж проблемою, як і попередні сім. Причиною появи нових шкідників стало вимирання паразитів та хижаків, що були вибірково вбиті біологічним підсиленням пестицидів через харчовий ланцюг.

Через шість років сім оригінальних видів комах шкідників виробили імунітет до інсектициду і збитки для врожаю збільшились. Для того, щоб справлятись із цим відродженням, необхідно було підвищувати концентрацію пестициду, інтервал обприскувань зменшили від двох тижнів до трьох днів. Як тільки і ці заходи почали підводити, хлориди вуглеводнів замінили на органофосфатні пестициди, які швидше розпадались в середовищі. Але навіть із цією зміною урожай бавовни впав значно нижче, ніж був до введення штучного інсектициду.

Середній урожай 1956 року був найнижчим за десятиліття, а кошти, витрачені на контроль шкідників були найвищими. Сільськогосподарська економіка була близька до банкрутства, і це змусило розробити дуже складну програму екологічного контролю, яка поєднала та змінила сільськогосподарські практики за допомогою введення і розвитку корисних комах. Хімічний контроль був мінімізований. Ці нові практики допомогли відновити складність харчових мереж так, що кількість видів шкідників зменшилась до контрольованої, а урожаї піднялися до найвищого рівня в історії бавовняної промисловості в долині.

Так само, як і у прикладі на Борнео, цей випадок демонструє складність та структуру екологічних систем, що надає їм еластичності для поглинання неочікуваних змін. Застосування пестицидів істотно зменшило складність та різноманітність екосистеми з драматичними втратами в еластичності. Однак, між цими двома прикладами є відмінність. В першому випадку зона втручання була локальною, і, хоч цілий регіон був дестабілізований, наслідки були не такими, що знівелювали початкову мету втручання. З іншого боку, в Перу, втручання було більш глобальним, так як  ціла екосистема долини була вкрита пестицидом, в результаті чого, короткостроковий успіх призвів до повної протилежності початкової мети в довшій перспективі.

Природа екологічних систем

Ці два приклади демонструють чотири основні властивості екологічних систем. Охоплюючи численні компоненти зі складними зворотними взаємозв’язками, вони виявляють системні властивості. Вони також демонструють історичну якість, реагуючи не тільки на теперішні події, але і на минулі. Реагуючи на події в більш, ніж одній точці простору, вони демонструють якість просторової поєднаності, а через появу затримок, порогів і границь вони виявляють виразні нелінійні структурні властивості. По-перше, екосистеми характеризуються не лише своїми частинами, а і взаємозв’язками між ними. Саме через складність взаємозв’язків, фрагментований підхід та ізоляція частини системи є таким небезпечним. Концентруючись на одному фрагменті, та намагаючись оптимізувати його роботу, ми стикаємось з тим, що система відповідає на це у непередбачуваний спосіб.

По-друге,  екосистеми не були зібрані як машини із попередньо підготовлених частин, вони еволюціонували в часі і частково визначаються своєю історією. Цей пункт не є очевидним висновком із наведених прикладів, однак, еластичність, описана цими прикладами, є значною  мірою наслідком історії.

Коли велика територія позбавляється рослинного покрову, починається історичний процес, що призводить до еволюції стійкої екосистеми через серію послідовних етапів. Спочатку простір населяють організми-піонери і різноманітність та складність системи є мізерними. Організми, які здатні функціонувати в таких умовах є дуже стійкими до екстремальної засухи та температури і є високо продуктивними. Конкуренція є незначною, і велика частина сонячної енергії йде на продукцію біомаси. З її накопиченням умови на території покращуються, що дозволяє появу групи тварин і рослин, які за інших умов не виживають. Результатом стає поступове зростання різноманітності видів і складності взаємодії між ними, і це зростання складності супроводжується зростанням еластичності системи та зменшенням її продуктивності. За стабільних умов ця поступальна історія може продовжуватись, аж поки еволюціонує екосистема стабільної кульмінації.

Ціль людини в сільськогосподарському управлінні – зупинити історію на ранньому етапі, коли продуктивність є високою. Ціною цього є неперервні зусилля для запобіганню переходу системи до її більш стабільного та менш продуктивного етапу, оскільки гербіциди та культурні практики знищують або зменшують кількість тих організмів, які конкурують з людиною за їжу. Однак, виділяючи високу продуктивність як вузьку мету, людина розробляє найпростішу і найбільш пряму лінію поведінки, яка призводить до зменшення складності, збільшення монокультур, активне застосування гербіцидів та удобрювачів. В короткій перспективі досягається зростання продуктивності, однак, ціною драматичного зменшення еластичності системи. По-третє складним екосистемам властиві значні просторові взаємодії. Оскільки вони формувалися під впливом подій в часі, так само на них впливають і події в просторі; екосистеми не є гомогенними структурами, а представляють собою просторову мозаїку біологічних та фізичних характеристик. Згадані вище відмінності між випадками на Борнео та в Перу пояснюються в тому числі і різницею в просторовому масштабі інтервенції. У випадку на Борнео інтервенція була локальною і насправді збільшила просторову гетерогенність. У випадку в Перу інтервенція була глобальною і різко зменшила різноманітність. В наслідок цього, еластичність бавовняної екосистеми зникла. Вкінці-кінців існує множина структурних властивостей процесів, які пов’язують компоненти екосистеми. Ми не хочемо вдаватися у ці деталі, окрім того, що вони представляють одиничні проблеми математичного аналізу і відносяться до теми порогів, границь, зрушень та переривчастості. 
    
Поведінка екосистем

Із цих чотирьох властивостей випливають характерні типи поведінки екосистем. Разом вони відповідають і за еластичність, і за стійкість. Навіть прості системи володіють властивостями стабільності. Візьміть до уваги приклад, наведений Гардіном (1963). Кожна теплокровна тварина регулює свою температуру. Температура людського тіла близька до 37 градусів. Якщо температура тіла різко піднімається чи падає внаслідок хвороби чи екстремальної зміни температури зовнішнього середовища, тоді процеси зворотної реакції повертають її до стану рівноваги. Однак, ми хочемо зазначити, що ця регуляція відбувається лише в певних межах. Якщо температура тіла стає надто високою, більшою за 41 градус, то надлишкове тепло порушує саморегуляцію. Висока температура підвищує метаболізм, який продукує ще більше тепла, що спричиняє ще більше підняття температури і так далі. В результаті наступає смерть. Те саме відбувається і, коли температура падає нижче критичного рівня. Таким чином, ми бачимо, що навіть в цій простій системі стабільність пов’язана не лише з точкою рівноваги, але і з інтервалом температур, в межах яких і відбувається справжня терморегуляція. Саме ця сфера стабільності і є мірою еластичності.

В більш складних системах є більше змінних, як кількісних, так і якісних. Кожен вид в екосистемі і кожен якісно відмінний індивід в межах виду є відмінним виміром, що змінюється в часі.  Якщо ми відслідкуємо кількісні чи якісні зміни одного з цих вимірів, ми можемо отримати результати як на зображенні 1. Якщо ми змінимо кількісний показник в межах інтервалу стабільної рівноваги, з часом він віднайде баланс. Однак, існує межа до якої ми можемо змінювати ці кількості, і ця межа визначається межею стабільності.


Інтервал стабільності існує в рамках верхньої та нижньої границь. В простих фізіологічних та інженерних системах зворотного контролю присутнє доволі сильне регулювання, а умови достатньо стабільні, щоб ми могли зосередити свою увагу навколо рівноваги. Однак, це не справджується для екологічних систем (Голлінг та Евінг, 1969). Екосистеми існують в дуже мінливих фізичних умовах, точка рівноваги сама безперервно зміщується і змінюється з часом. В будь-який момент часу кожен вимір системи прагне досягнути точки рівноваги, але рідко, якщо будь-коли, досягає. Таким чином, кожен вид дрейфує, змінюється і в кількості і в якості. Екосистеми, що вижили завдяки притаманній їм мінливості, є такими, що не вийшли за межі стабільності, еволюціонували тактики утримання діапазону стабільності або володіють еластичністю такого діапазону, що здатні поглинати наслідки змін. Сили саморегуляції в межах діапазону стабільності, як правило, слабкі, допоки система не наближається до межі. Вони не є ефективними системами з точки зору оптимізації, тому що ціна, яку платять за ефективність – це понижена еластичність і висока ймовірність вимирання.

Такий погляд на стабільність є, звісно, дуже спрощеним. В певний момент часу замість однієї точки рівноваги їх може бути декілька. Більше того, стабільні умови можуть визначатись не однією величиною, а сукупністю величин, що відносяться до спільної початкової величини. Цей стійкий стан називають циклом стабільної межі (рис. 2). Вкінці-кінців, множина стабільних величин не обов’язково повинна відноситись до спільної початкової точки. Попередні описи екологічного зростання демонструють такі умови, стабільну траєкторію, зображену на рис. 3.



Однак, оскільки умови балансу змінюються і всі вони пов’язані між собою, то, оцінюючи будь-який план,  ми мусимо не лише задавати собі питання, на скільки ефективно він досягає рівноваги, але і як змінюється еластичність або діапазон стабільності. Це ілюструють два вищезгадані приклади боротьби із шкідниками. Обрані лінії поведінки в даних випадках, можна охарактеризувати трьома умовами:

  • 1. Спочатку проблема ізолюється від цілого: шкідники знищують бавовну.
  • 2. Мета визначається вузько: вбити шкідників.
  • 3. Обирається найбільш прямолінійне і просте втручання: широке застосування високо токсичних пестицидів.

Кожна з цих умов допускає безкінечну еластичність системи. Приймаючи план дій такого роду, проблема та її вирішення спрощені для досягнення успіху у короткій перспективі. Цей успіх може тривати досить довго, якщо еластичності вистачає для того, щоб поглинати наслідки нашого невігластва.  Успіх такого плану визначається тим, що фермер може повернути систему до точки рівноваги одного урожаю майже відразу, уникнувши конкуренції шкідників. Однак, за нього він платить порушенням меж стабільності, а підхід, в основі якого лежить баланс може бути катастрофічним з точки зору підходу, заснованого на інтервалі стабільності.

Саме цей погляд на стабільність, що фокусується на її межах, і який виникає з екології, може служити концептуальним каркасом для втручання людини в екологічні системи. Такий каркас змінює акцент з максимізації ймовірності успіху до мінімізації ймовірності виникнення катастрофи. Він змінює концентрацію з сил, що ведуть до зближення з точкою рівноваги, до сил, які ведуть до відхилення від межі. Він змінює наш інтерес від  збільшення ефективності до потреби в еластичності. І найважливіше, він фокусується на причинах, а не симптомах. Сьогодні, до прикладу, зростає стурбованість забрудненням, однак причинами цього є не лише зростання населення і споживання, а також і зміщення меж стабільності.

Природа та поведінка міських систем

Аргументи, які стосуються виключно природи та поведінки екосистем, вочевидь, не можна прямо перенести на міські системи. Аналогії є небезпечним інструментом, і в даному випадку перенесення варто робити лише в тоді, коли структура і поведінка міських систем схожа на структуру і поведінку екологічних систем.

Екологія – це вивчення взаємодії між організмами та фізичним середовищем. Планування стосується взаємодії людини та середовища, частиною якого є людина. Але чи працює дана аналогія за межами цієї простої словесної паралелі? Існують конкретні приклади, які вказують на схожість між деякими екологічними та соціальними процесами. Однак, справжня суть аналогії між екологічними та міськими системами полягає не стільки в схожості між їх частинами та процесами між ними, скільки у фундаментальній подібності структури усієї системи. Раніше ми описували чотири ключові властивості екосистем, які стосуються системної взаємодії та зворотного зв’язку, історичного розвитку, просторових зав’язків та нелінійної структури, ці ж властивості є актуальними і для міських систем.

По-перше, як міські, так і екологічні системи є такими, що функціонують в результаті взаємодії між структурними частинами. Так само як вузько направлене втручання в екосистему спричиняє неочікувані реверберації, те ж саме відбувається і в міській системі. Автостраду будують як ефективну магістраль для пересування людей, але непередбачувані соціальні наслідки стимулюють розповзання міста та занепад його середмістя. Гетто руйнують задля ревіталізації міського ядра, а порушені соціальні зв’язки спричиняють хвилю насильства. Для стимулювання промисловості надається податкова субсидія, що призводить до забруднення середовища і зниження якості життя. Такі вузькі втручання демонструють, що ціле не є простою сумою частин.

По-друге, міський регіон, як і екологічна система має історію. Сучасні міста Північної Америки в своїй більшості є продуктом історії з часів промислової революції. Технології промислової революції усунули обмеження, які накладало середовище, уможлививши розвиток, який не бачив екологічних меж. Якщо через короткий відрізок часу сигнали цих обмежень проявлялись у формі чуми чи голоду, проблеми вирішувались через пошук вирішення в іншому місці. Допоки це «інше місце» існувало у вигляді невідкритого континенту чи «дикого заходу», такий підхід пропонував найшвидше вирішення. Єдиними обмеженнями залишалися економічні, тому і наголос робився на економічному рості. Таким чином в результаті виникає міська система з характеристиками ранньої стадії екологічної послідовності. Система швидко змінюється в часі і не є закритою. Не маючи жодних очевидних обмежень, вода та повітря вважаються безкоштовними ресурсами, залишками системи. Лише зараз людство починає усвідомлювати наявність екологічних обмежень, що повітря та вода не є безкоштовними ресурсами, а відходи не можна просто відправити деінде. В певному сенсі, міські системи, як і екологічні, мають пам'ять, яка не дає їм реагувати на поточні події так само, як це було би обумовлено минулими подіями. В мінливому сьогоденні така реакція може бути небезпечно неадекватною.

По-третє, міські системи володіють значними просторовими характеристиками та взаємодіями. Так само як місто формується під впливом подій в часі, так само воно формується і в просторі. Місто не є гомогенною структурою, а є просторовою мозаїкою соціальних, економічних та екологічних змінних, поєднаних різноманітними фізичними та соціальними процесами розсіювання. Кожен індивід має набір потреб – укриття, рекреація і робота. Зазвичай, ці види діяльності розрізнені в просторі і, будь-яка кількісна чи якісна зміна функції в певній точці простору неминуче вплине на інші функції в інших точках простору.

Насамкінець, ті ж нелінійні, неперервні структурні характеристики, притаманні екосистемам, властиві і міським системам. Значення порогів та границь залежать від розміру міста.  Нам відомо, що місто з населенням 500 000 мешканців має уп’ятеро більшу різноманітність активностей, ніж місто з населенням 100 000. Нам також відомо деякі види діяльності не протікають, коли кількісні показники не досягають критичних значень. Тому в передмістях та невеликих містечках немає великих музеїв, опер, філармоній та ресторанів. Такі речі з’являються коли населення досягає певної кількості чи щільності. Такі поняття як агломерація та сервісні кошти на душу населення є нелінійними відношеннями в залежності від розміру міста.

Як структура частин міської системи, так і ціла система, схоже, мають багато подібностей з екологічними системами. Так як ми стверджували, що в екологічних системах ці визначальні структурні характеристики відповідальні за їхню поведінку, з цього мало би слідувати, що міські системи поводяться схоже. Мусить існувати набір умов міської рівноваги, але що важливіше, ці стани рівноваги повинні існувати в діапазоні стабільності, що визначає еластичність міської системи. На наслідки втручання в місто, як і в екологічних системах, можна дивитись по різному, залежно від того чи ми приймаємо стан рівноваги. Якщо це правда, то ми маємо продемонструвати за допомогою прикладів міських інтервенцій ті ж самі ефекти, що і з прикладами про інсектицид.

Міські програми з неочікуваними наслідками

З цією метою ми відібрали приклади доволі вузько направлених інтервенцій. Виникла низка неочікуваних наслідків, з яких ми можемо зробити висновок, що внутрішня динаміка міських систем схожа до екологічних, і тривалі втручання такого роду можуть призвести до аналогічних ефектів, що виникають в екосистемах. Обрані нами приклади, служать для демонстрації того, що спрощення міських систем через такі прямолінійні, але масштабні інтервенції як програма будівництва автострад, міські оновлення та контроль орендної плати, призводять до масштабних непередбачуваних наслідків з великою ймовірністю провалу, навіть з точки зору вузької мети втручання. Цей урок ми отримали від природних систем, і, на нашу думку, цей досвід потрібно використати і для міських систем.

Трьох прикладів має бути достатньо. Перші два – контроль орендної ставки і оновлення житлового району, представляють прості та прямолінійні підходи до житла для людей з низьким достатком. Наш третій приклад про будівництво автостради представляє схожий по простоті та прямоті підхід до проблеми міського транспорту. Кожне з цих рішень застосували у великому масштабі, кожне з них представляє значне спрощення реального світу, і кожне з них мало або незначний ефект, або ж  негативний ефект по відношенню до початкової мети.

Регулювання орендної плати хороший приклад для початку. Так само як і в прикладі з інсектицидом, присутні три чіткі умови лінії дії. По-перше, проблема ізольована від цілого, в даному випадку вона визначається неадекватною ціною на житло для людей з низьким досткатком. По-друге, мета визначена вузько: обмежити зростання ціни орендного житла в період швидкого економічного росту. По-третє, був запропонований найпростіший і найбільш прямий спосіб: застосування державного контролю цін. Насамкінець, припущення, що еластичність системи достатня, щоб поглинути неочікувані  наслідки.

Турві(1957), Нідлман (1965) та Ліндбек (1967) представили вагомі професійні аргументи проти такого вузького підходу до економічного регулювання, а емпіричні докази, підтримують тезу, що в довгостроковій перспективі контроль орендної плати зменшує кількість житла на ринку і, таким чином, гарантує подальше загострення проблеми(Фішер 1966, Гелтінг 1967, Мут 1968). Існуючі докази вказують на негативний ефект.

Ревіталізація житлових районів представляє інший приклад того, коли бажаний результат обертається протилежністю. Програми знесення нетрів мали на меті оновлення ядра міського регіону. В ширшому контексті вони включають множину різних видів землекористування. Для наших цілей ми розглянемо лише програму знесення нетрів для забезпечення кращого житла для сімей та індивідів з низьким рівнем достатку.

Зараз цілком очевидно, що ці програми не отримали бажаного ефекту забезпечення доступного малобюджетного житла. Гартман (1964) представив вагомі докази того, що програма провалилася. Ганс (1968) та Андерсон (1964) задокументували усі недоліки та продемонстрували, що часто ефект був протилежним від очікуваного. Вони стверджують, що результатом програми став спад кількості доступного житла і, що ціни на те житло, що залишилось на ринку зросли,  у зв’язку із сумнівним покращенням якості. У світлі цих доказів критика соціальних наслідків переселення виглядає особливо згубною. Схоже, що усунення нетрів не змогло забезпечити більше житла для людей з низьким достатком, не змогло суттєво покращити якість їхнього житла, коштувало великого стресу мешканцям нетрів і навіть мало зворотний ефект – зникнення малобюджетного житла з ринку нерухомості.

Наш останній приклад стосується автострад, і ним ми маємо на меті проілюструвати різноманітність непередбачуваних наслідків, і не лише тих, які мають негативний ефект по відношенню до бажаної мети, але і тих, які створюють значні побічні ефекти за межами вузьких рамок початкової інтервенції. Ось наш сценарій. Теперішня залежність від автомобілів призвела до міського розповзання та накопичення, це, в свою чергу, змусило лікувати ці симптоми масштабною програмою міських автострад. Це спричинило подальше розповзання міста і змінило схему землекористування на стільки, що виникла потреба в більшій кількості поїздок, а, отже, транспорту стало ще більше. Майже кожна значна міська система автострад є прикладом генерування ще більшої кількості трафіку. Гранична пропускна здатність досягається ще до початку їх проектування. У 60-х потреба у більш інтегрованій і всебічній програмі транспортування та землекористування відчувалася щороку. Левінсон та Вінн (1962) і Вендт та Голдберг (1969) підсумовують аргументи на користь інтегрованого підходу. Без нього програми автострад приречені нести протилежний ефект до бажаного (а саме створювати ще більше нагромадження, а не розвантажувати трафік).

Автостради також принесли з собою численні побічні ефекти. Вони змінили морфологію міст, стимулюючи розростання, як правило, за рахунок сільськогосподарських земель.  Можна стверджувати, що підвищення ефективності сільського господарства та розвиток окраїн може частково заповнити прогалину. Однак, ціна цієї підвищеної ефективності – це наслідки ще одного швидкого технологічного рішення, зростаюча залежність від хімічних добрив та хімікатів для контролю шкідників та бур’яну. Спочатку природне середовище може поглинати та пропускати ці додатки, але ця еластичність обмежена і, перевищення її межі сигналізує про забруднення, що є таким помітним зараз.

Цікаво, що планувальники автострад заявляли, що автостради повинні зменшити забруднення за рахунок підвищення середньої швидкості руху транспорту, спрощуючи таким чином повне згоряння палива. Белломо та Едгерлі (1971) наводять цікаві докази, що це не зовсім вірне припущення. Вони зазначають, що є три основні автомобільні забруднювачі: чадний газ, вуглеводні та окиси нітрогену. Викиди чадного газу та вуглеводнів зменшуються за рахунок збільшення швидкості та більш повного згоряння. Однак, оксиди нітрогену виробляються пропорційно до споживання палива, яке збільшується зі швидкістю транспорту. Таким чином, система автострад Лос Анджелесу, збільшуючи швидкість потоку, зменшує викиди вуглецю, але , на жаль, вона одночасно збільшує викиди оксидів нітрогену, що створює фотохімічний смог у місті. Тут ми знову маємо протилежний до бажаного результат.

Ці приклади ілюструють небезпечні аспекти, властиві надто вузькому зосередженню на одному компоненті чи симптомі системної проблеми. Їх було обрано для того, щоб співвіднести ідеї, розроблені для біологічних систем, із міськими системами для демонстрації функціональних аналогій, які можуть бути перенесеними з однієї системи на іншу. Проілюструвавши ці відносини, ми можемо рухатись в сторону системно орієнтованих рішень як ті, що використовують в біологічних науках і, що (сподіваємось) можуть бути успішно перенесені на міські системи.

Екологічні принципи та міське планування

Численні припущення, які були зроблені щодо міських систем, аналогічні схемам екологічного контролю в природі. Вони стосуються дрібних інтервенцій та децентралізації зусиль, а не  великомасштабних монолітних підходів.

Критика підходів до вирішення питання міського житла і транспортних проблем, як і пропозиції до змін мають схожу тематику. Критика стосується вузькості початкового підходу та неспроможності досягти поставлених цілей, а також спричинення численних побічних ефектів. Пропозиції до змін аналогічні схемам екологічного контролю і, по суті, стверджують, що система може сама себе вилікувати, якщо дати їй шанс. Цей шанс можна забезпечити, якщо наші інтервенції демонструватимуть повагу до базової складності та еластичності наших міських систем. Базова повага до системи виключає лінії дій на зразок тих, які ми описали раніше. Ідея полягає в тому, щоб дозволити системі зробити це, поки наші інтервенції націлені на жонглювання внутрішніми параметрами системи без спрощення взаємодій параметрів та компонентів.

В цьому руслі Ганс (1969), Андерсон (1964), Фрід (1963) і Коен та Фідельсон (1967) виступають за підвищену гнучкість та більш децентралізований підхід до проблеми міського житла. Замість масштабного знесення, програм забезпечення житлом чи контролю оренди, вони наполягають на дрібних проектах реновації, субсидіях на дохід, податковому кредиті, субсидіях для землевласників ітд. Ці рішення дозволяють індивідам приймати рішення, як вони вважають за потрібне, в той час як урядовці забезпечують їх інформацією у формі кредитів та субсидій як зразок рішень, за які суспільство готове платити. Такий децентралізований підхід має більше шансів бути ефективним в довгостроковій перспективі і точно більш гуманний та витривалий, оскільки індивіди прийматимуть рішення про своє майбутнє і відчуватимуть себе частиною цього майбутнього.

Аналогічні пропозиції були зроблені і для транспортного планування. І знову центральна ідея полягала в тому, щоб дати людям самим обирати вид транспорту, розташування житла відносно місць праці і рівень зручності, якого вони прагнуть для своїх подорожей. Транспортні планувальники та урбаністи лише забезпечили людей інформацією, яка підштовхує їх до бажаного рішення.

Ціноутворення найбільш часто згадуваний засіб для досягнення цієї мети. Меєр, Кейн та Вол(1996) описують схеми встановлення цін для годин пік для доріг та паркінгів. Змінюючи ціни, з якими стикається подорожуючий, він буде нести більші соціальні виплати, які він сам створює у формі накопичення забруднення та дисперсної схеми землекористування. В такому випадку індивід вирішує платити йому ці гроші чи змінити вид транспорту, місце проживання, місце роботи чи час подорожі на схему, яка краще задовольняє більш глобальну соціальну мету – відповідну міську форму, незаторені дороги та чисте повітря. В той же час, для того, щоб існував адекватний вибір, необхідно забезпечити існування різноманіття видів транспорту і житла. Забезпечення таких альтернатив цілком співпадає з нашим тезисом, оскільки це не зменшує базової складності міської системи (може навіть збільшити її), і не зменшує її еластичності (навпаки, система може додати собі очок там, де раніше була доведена до межі, чи це пропускна здатність дороги, метро, чи порому). 
         
Підсумки

Ми сподіваємось, що запропоноване інтуїтивне розуміння складної міської системи, допоможе практикуючим урбаністам та іншим приватним чи громадським активістам зробити для себе деякі висновки про природу їхніх дій в системі. По-перше, і найважливіше, це те, що їхні дії обмежені в масштабі та різноманітні по своїй природі. Дії такого роду зберігають складність та еластичність міської системи та обмежують масштаб та потенційну шкоду неминучих непередбачуваних наслідків. По друге, на нашу думку, складність варта бути ціллю сама по собі і повинна зберігатись та заохочуватись. Насамкінець, підсумовуючи  вищесказане, ми сподіваємося, що ті, хто приймають рішення та їхні радники, приймуть підхід до бачення світу, орієнтований на межі еластичності. Ми повинні остерігатися успіху більше, ніж провалу. Замість того, щоб вимагати керівників проекту забезпечити кінцевий успіх проектів, їх потрібно просити про гарантію мінімізації непередбачуваних та катастрофічних наслідків. Це поворот на 180 градусів, однак, на нашу думку це єдиний шлях. Успіх дав нам автостради, міське оновлення та програми доступного житла. Ми повинні зменшити розмір наших інституцій, щоб гарантувати гнучкість та повагу до системи, маленькою інтерактивною частиною якої ми є.
 
C.S. Holling and M.A. Goldberg: Ecology and Planning reprinted in Projective Ecologies edited by Chris Reed and Nina-Marie Lister, 106-123, Harvard University Graduate School of Design, Actar, 2014

Переклав Роман Попадюк

5 коментарів:

  1. Цікавий розбір екології. Романе, чому саме цей текст вирішив перекласти?

    ВідповістиВидалити
  2. Я не вагався при виборі цього тексту. Це один з тих, які змінюють світогляд, на зразок статті Александра "Місто це не дерево". Усвідомлення того, що наші проектні зусилля, направлені не в те русло, було ще в 70-х, більше того, тут надається пояснення чому так є і, що ми мусимо змінити в нашій проектній ментальності. Навіть, якщо ми як архітектори чи дизайнери не стикатимемося з проблемами ландшафту, екології чи територіального планування в чистому вигляді, те, як ми дивимось на місто і архітектуру буде зумовлене більш широким світоглядом і кращим розумінням того, як працюють складні системи. Невдовзі буде ще один матеріал в цьому напрямку, більш сучасний, і такий, що руйнує дисциплінарні стереотипи.

    ВідповістиВидалити
  3. Нарешті дійшли до цього очі, крута рробота. Один чоловік описував ситуацію з планувальниками і макетом міста над яким вони стоять і приймають глобвльні рішення тикаючи пальцями)

    Прекрасний переклад до речі, заходить!

    ВідповістиВидалити
  4. https://www.quantamagazine.org/toward-a-theory-of-self-organized-criticality-in-the-brain-20140403/

    ВідповістиВидалити
  5. У вас тут хороші статті! Якщо хтось тут шукає позику для придбання житла чи інші потреби у фінансуванні,
    Я хочу, щоб ви зв’язалися з паном Бенджаміном за телефоном 247officedept@gmail.com Також за додатком Whats-App 1-989-394-3740 Коли мене познайомили з паном Бенджаміном, я виходив на ринок як перший покупець. Звичайно, мої потреби були дещо іншими, і у мене було безліч запитань. Перш ніж він надіслав мені мій лист попереднього схвалення, він зателефонував поговорити зі мною про те, що це означає і що може змінитися. Він зробив мене доступним майже будь-якої години за допомогою електронної пошти та текстових повідомлень. Він був дуже чуйним та обізнаним. Він також дуже прямий. Я пояснив йому, які були мої очікування щодо часу закриття та інших деталей. Він сказав, що виправдає ці очікування, але перевершив їх. Я так швидко закрив ріелтора, і продавець, звичайно, був у захваті від цього. Але як покупець я оцінив, що я пройшов через процес пропозиції позики пана Бенджаміна. Від попереднього затвердження до закриття - подорож була такою безшовною, і я вважаю себе щасливчиком, бо чув історії жахів. Я рекомендую його всім, хто шукає позику. Все оброблялося в електронному вигляді доцільно та надійно

    ВідповістиВидалити