Едвін Гарднер: Переосмислюючи практику. Стратегії і підходи до архітектури в наступному столітті. (2006)

 Есе з  мого архіву, яке я написав у 2006 році (...). Воно стосується розбіжностей між теорією і практикою та ролі критики в цих відносинах.(…) 

Спроба Стена Аллена [Stan Allen] переглянути у своїй книзі «Практика, Архітектура, Техніка та Репрезентація» [1]  практику і теорію архітектури не є єдиною у своєму роді. В останні роки багато науковців зі сфери архітектури зробили те ж саме. Усі намагаються визначити нові способи архітектурної практики та теорії, всі трохи по-різному, але з багатьма подібностями в тому, де саме вони шукають відповіді на ці запитання. Цей пошук визначення сучасної і майбутньої архітектурної практики є частиною більш широкої полеміки. В Сполучених Штатах ці дебати розгорілись навколо таких понять, як «посткритична» [2] і «проективна» практика. Однак, ці дискусії видаються вкрай спрямованою реакцією проти архітектури та теорії Пітера Айзенмана. Хоч вони і забарвлені такого роду мотивами, ці дебати все ще залишаються дуже цікавими і, здається, висувають плідні стратегії для архітектурної практики ХХІ століття. 

Інтерв‘ю Джефрі Інаби з Б‘ярке Інгельсом (2010)

Джефрі Інаба: Давайте почнемо з обговорення творчого процесу у BIG. Ви якось сказали, що хороша ідея та хороший жарт є подібними, оскільки і те і інше миттєво сприймається слухачем. Фінальні слова жарту є чимось, що людина раніше не чула, і це при тому, що на них наштовхуєшся як на неминуче. Можете розвинути ці думки?

Б‘ярке Інгельс: Я гадаю, що добрий жарт відкриває можливість паралельного світу.  Коли говориться жарт, розповідач вибудовує контекст, описуючи певні факти та обставини, які є цілком зрозумілими та поміркованими, а потім, коли наближаються фінальні слова, хоча вони і узгоджуються із передумовою, яку ви встановили в якості реальності, результат є неочікуваним, а тому смішний чи сюрреалістичний. У цьому смислі, жарт слугує альтернативною реальністю в межах самої реальності.

Розробляти архітектуру може бути тим самим: є певне вибудовування, формулювання аргументу, аналіз, який встановлює умови, які є прагматичними та пізнаваними, навіть нудними, але потім, коли ми бачимо фінальні слова у вигляді пропозиції, вони можуть бути неочікуваними навіть при тому, що вони повністю узгоджуються із тим вибудовуванням, яке ви щойно прийняли  в якості контексту. Генеалогії чогось смішного та чогось незвичайного, або новаторського, або змінюючого парадигму є всі дуже подібними між собою. Достатньо часто процес мозкового штурму у нашому офісі починається із сухих аналізів, а потім, як тільки ми починаємо дивитись на факти, ми шукаємо речі, які є сюрреалістичними або смішними, оскільки якщо є щось, що вас дивує, воно може також здивувати світ, який ще не засвоїв цей вражаючий факт. Шукати чудний смисл означає шукати таке питання, на яке буде дана найбільш цікава відповідь.

Віні Маас: В пошуках урбаністичної архітектури (2003)

Проекти забудови території колишнього 

Всесвітнього Торгового Центру в Нью-Йорку (2002 рік):

1. Пітер Айзенман, Чарльз Гуотмі, 

   Стівен Холл, Річард Майєр

2. Норман Фостер

3. Foreign Office Architects

4. United Architects

5. NOX

        Більше ніж коли-небудь світ став полем битви за урбаністичну планувальну діяльність, і більше ніж коли-небудь відчувається нестача когерентного урбаністичного підходу. У світі, де колективні підходи замінюються індивідуалізмом, де політика виявляє невпевненість, а непередбачувана економіка заважає реалізації комунальних інвестицій, загальна планувальна діяльність стала діяльністю для ентузіастів, дрескодом для політиків і останнім пристанищем для затятих ідеалістів. Серед цих безсумнівних фактів урбанізм став небесами для протистояння та протекціонізму, питанням створення зон скоріше ніж можливостей. Будь-яка нова забудова сьогодні здається пов‘язаною із певним видом протекціонізму. У такі часи навіть Новий Урбанізм став анахронізмом. Мало хто з архітекторів далі хоче говорити про міста. У часи, коли культура об‘єктів підіймається, в якості чого архітектори хочуть бачити урбанізм?

Бернард Чумі: Задум, Контекст, Зміст. Вступ до книги «Міста-події 3».

Задум versus Контекст(и)

Немає архітектури без задуму – всеохоплюючої ідеї, діаграми, або parti, які надають споруді когерентність та ідентичність. Задум, а не форма, є тим, що відрізняє архітектуру від простого будівництва. Однак, немає також архітектури без контексту (окрім утопії). Архітектурний твір завжди є in situ, або «у ситуації», розміщеним на ділянці та в оточенні. Контекст може бути історичним, географічним, культурним, політичним або економічним. Це ніколи не є справа лише візуального виміру, або того, що у 1980-ті та 1990-ті роки називалось «контекстуалізмом» та несло присмак естетичного консерватизму.