Задум versus Контекст(и)
Немає архітектури без задуму – всеохоплюючої ідеї, діаграми, або parti, які надають споруді когерентність та ідентичність. Задум, а не форма, є тим, що відрізняє архітектуру від простого будівництва. Однак, немає також архітектури без контексту (окрім утопії). Архітектурний твір завжди є in situ, або «у ситуації», розміщеним на ділянці та в оточенні. Контекст може бути історичним, географічним, культурним, політичним або економічним. Це ніколи не є справа лише візуального виміру, або того, що у 1980-ті та 1990-ті роки називалось «контекстуалізмом» та несло присмак естетичного консерватизму.
 |
| Задум - не форма - є тим, що відрізняє архітектуру від простого будівництва |
Чи має якесь із цих двох понять брати верх над іншим? Історія архітектури рясніє дебатами партизанів tabula rasa (задуму) та genius loci (контексту), або типових задумів та особливих контекстів.
Відповідь може бути не у тріумфі одного над іншим, а в дослідженні взаємозв‘язку між задумом та контекстом. Задля віднайдення точки відліку, необхідно поглянути на три базових способи, у які задум та контекст можуть взаємодіяти між собою:
1) Байдужість, коли ідея та її розташування є взаємно ігноруючими по відношенню одне до одного – певний вид випадкового колажу, у якому обидвоє співіснують але не взаємодіють. Поетичні співставлення або безнаслідкові накладення можуть стати результатом такої схеми.
2) Взаємність, коли архітектурний задум та його контекст вузько взаємодіють один з одним у доповнюючий спосіб, так що вони ніби входять в єдине і неперервне ціле.
3) Конфлікт, коли архітектурний задум стратегічно входить у протиріччя із контекстом, у боротьбу протилежностей, у якій обидва протагоністи можуть опинитися у ситуації необхідності заперечення їх власного прояву.
 |
| tabula rasa = задум versus genius loci = контекст |
 |
| задум versus зміст = чи |
1) Байдужість, коли ідея та її розташування є взаємно ігноруючими по відношенню одне до одного – певний вид випадкового колажу, у якому обидвоє співіснують але не взаємодіють. Поетичні співставлення або безнаслідкові накладення можуть стати результатом такої схеми.
2) Взаємність, коли архітектурний задум та його контекст вузько взаємодіють один з одним у доповнюючий спосіб, так що вони ніби входять в єдине і неперервне ціле.
3) Конфлікт, коли архітектурний задум стратегічно входить у протиріччя із контекстом, у боротьбу протилежностей, у якій обидва протагоністи можуть опинитися у ситуації необхідності заперечення їх власного прояву.
 |
| Задуми можуть бути байдужими, взаємними або конфліктними по відношенню до контексту (контекстів) |
Ці три стратегії – байдужість, взаємність та конфлікт – є всі дієвими архітектурними підходами. Вибір належної стратегії для даного проекту є частиною задуму.
Якщо ми погодимось із тим, що задум та контекст є постійно включеними у певний взаємозв‘язок, виникає питання: чи може задум бути контекстуалізованим, або контекст концептуалізованим (перетвореним у задум)? Контекстуалізація задуму означає його адаптацію до умов певної ділянки або політичної ситації. Концептуалізація контексту означає перетворення індивідуальних обставин та вимог контексту у рушійну силу розвитку архітектурної ідеї або задуму, що є подібним до тактики дзюдоїста, який використовує силу свого опонента для власної користі.
 |
| концептуалізуючи контекст чи контекстуалізуючи задум? |
Задум versus Зміст
Як тоді стосовно змісту? Немає архітектурного простору, у якому б чогось не відбувалось, немає простору без змісту. Більшість архітекторів починають з функціональної програми, тобто списку вимог користувачів, який описує певне призначення будівлі. У різні моменти архітектурної історії стверджувалось, що функція може бути генератором форми, що «форма слідує функції», або що «форма слідує змісту (наповненню). Для того щоб уникнути входження у дискурс форми per se або форми versus змісту, слово «форма» тут замінено словом «задум». Чи можна, таким чином, замінити «форма слідує функції» альтернативним формулюванням, а саме, «задум слідує змісту»?
Задум споруди, однак, може передувати введенню програми або змісту, оскільки нейтральний контейнер може вміщати будь-які функції. З іншого боку, даний програмний елемент може бути ускладненим (артикульованим) або тематизованим до такої міри, що він стає задумом споруди. Для прикладу, у музеї Соломона Гуггенхайма, Френк Ллойд Райт бере один імпліцитний елемент програми – лінійний рух через споруду від входу до виходу – та концептуалізує його у формі неперервної рампи, яка в основі своїй характеризує музей. Той факт, що конфігурація рампи може походити або може не походити із типології гаражу-паркінгу є другорядним для визначення загального задуму споруди.
Попередній приклад говорить нам про те, що відношення між змістом та задумом, так само як між контекстом та задумом, може бути також відношенням байдужості, взаємності та конфлікту. Для прикладу, куховарити людина може на вулиці (байдужість), у кухні (взаємність) або у ванній кімнаті (конфлікт). Або, якщо використати менш домашній приклад, людина може їхати на велосипеді по площі (байдужість), велодрому (взаємність) або концертній залі (конфлікт).
Програма або зміст може бути також утилітарним або символічним. Відношення байдужості, взаємності та конфлікту можуть бути застосованими у кожному з випадків. Для прикладу, меморіал може бути сформований за допомогою використання води, дерев, світла, або ж він може містити нічний клуб, танцюючих людей та пронизливі звуки. Відповідно, зміст може визначати задуми, а може цим задумам і заважати.
Зміст versus Контекст(и)
Що на рахунок відношення між контекстом та змістом? Дебати про функції, притаманні для даного місця загалом виникають поза архітектурою, а саме в межах суспільства загалом. Спорудження аеропорту в природоохоронній зоні або торгового центру в історичному районі є знайомими прикладами полемічних співставлень контексту та змісту. Все ж такі опозиції можуть призводити до новаторських архітектурних або соціальних задумів, прикладами яких можуть бути військові посадкові смуги, побудовані всередині тунелів у швейцарських Альпах протягом другої світової війни, або великі торгові центри, споруджені під Лувром у Парижі. Інакше кажучи, пташина домівка може знаходитись або не знаходитись у парку, магазин у торговому центрі, або басейн в океані. Співвідношення між змістом та контекстом може бути також співвідношенням байдужості, взаємності або конфлікту.
Факт versus Інтерпретація
Хоча архітектори загалом чітко розрізняють що саме є даним (контекст) , а що має бути видуманим (задум), співвідношення не є таким вже простим. Скоріше ніж даний, контекст є чимось, що визначається споглядачем, точно так само як науковий факт знаходиться під впливом споглядання науковця. Контексти обрамлюються та визначаються задумами, точно так само як і навпаки. Контекст не є фактом; він завжди є питанням інтерпретації. Контекст для прибічника захисту навколишнього середовища не обов‘язково є тим самим, чим він є для індустріаліста. Прибічник захисту навколишнього середовища бачить природній ареал для риби там, де індустріаліст уявляє собі водяні турбіни, що забезпечують енергією тисячне населення. Контекст є часто ідеологічним та, таким чином, може бути як визначеним так і знівельованим задумами.
Генеалогія задумів
 |
| Задуми визначають або знівельовуючь контексти... ............................. Контексти визначають або знівельовують задуми... |
Історія архітектури не так вже відрізняється від історії науки. Це є історія форм концептуалізації. Розробляти задум означає починати із питання чи проблеми, яка часто ґрунтується на попередніх задумах, але яка не передбачає існування певної відповіді або вирішення.
Протягом цієї історії архітектори захоплювались спокусами утопії та універсальності, а саме, задумами, які можуть бути застосованими, будучи незмінними, до всіх ситуацій та культур. Звідси наше захоплення ідеальною геометрією, математичними моделями та соціальними архетипами. Це може бути застосованим з однаковим успіхом як до цифрової так і до аналогової ери. Якщо потрібно було би відтворити генеалогію архітектурних задумів, то без сумніву можна було би побачити, що архітектура є сповненою неспростованих припущень, включно із тими упередженими ідеями, які приховують заборонені, закриті території, перешкоджаючи новим винаходам та відкриттям. Така генеалогія створила би список із головних задумів, таких як прядок, конструкція, форма, ієрархія, та специфічних задумів, таких як стереобат, колона та антаблемент, або вільний план. Що більш важливо, вона могла б відкрити іншу історію, у якій задуми просто виникають із самих контекстів, до яких вони мають звертатись. Вона б також продемонструвала, що задуми розвиваються шляхом їх конфронтації із контекстом та/або змістом.
Без загального огляду задумів, жодне об‘єктивне знання є неможливим; все ж без специфічності накладеної контекстами та змістами, світ буде зведеним до жорсткого та передбачуваного правила каркасу задуму. Генеалогія задумів, таким чином, може показати забруднення чистоти задумів брудом їх контекстів, у яких задуми та контексти зіштовхуються у непередбачуваний та все ж стратегічний спосіб.
 |
| Задуми чітко вносять ясність; чіткі задуми породжують антагонізм |
МІСТА-ПОДІЇ 3
Проекти у «Містах-подіях 3» досліджують декілька питань, окреслених зверху. Створюючи ці проекти, ми рідко складали рецепти. На той час проект розвивався із особливої концептуальної ідеї або стратегії. В інших випадках стратегія набувала форму тоді, коли ми займались складними функціональними та притаманними ділянці для проектування обставинами, які стояли поруч із конкретним проектним питанням. Працюючи над цими різноманітними проектами, ми побачили, що задуми можуть визначати або знівельовувати контексти, так само як і контексти можуть визначати або знівельовувати задуми. «Міста-події 3» задокументовують наші дослідження та випадкові відкриття, організовуючи проекти у шість категорій, які описують різні відношення між задумом,контекстом та змістом.
Вступний проект, Урбаністичний Скляний Будинок, розміщується на дахах Мангеттена. У цьому проекті задум та контекст є врівноваженими, будучи абсолютно байдужими один до одного та легко суміщуваними.
Розділ А Тактична байдужість
Розділ А представляє три проекти, які народжуються із задуму, у якому оточуючий та нічим не визначальний контекст не грає практично жодної ролі. Натомість, всі задуми цих споруд досліджують потенціал архітектури як оболонки, відвертаючи увагу від композиційних записів фасадів або їх артикуляцій, у той самий час зберігаючи співвідношення між задумом та контекстом в якості тактично байдужого. Проекти в Ангулемі, Женеві та Страсбургу адаптують подібний підхід: згинання двовимірного листка для того, щоб забезпечити захисток для множини непов‘язаних між собою функцій. Всі вони є вільно стоячими об‘єктами, не обтяженими місцями свого розташування.
 |
| Чи можуть типові контексти згенерувати задуми |
 |
| Автономія: задуми, що деконтекстуалізують: |
Розділ B Взаємність та конфлікт
У Розділі B задум автономної оболонки залишається первинною енергією, що формує проекти, але цей задум входить у взаємодію із контекстом у деякий прорахований спосіб. Співвідношення між оболонкою та контекстом може деколи бути взаємним, як у нашій концертній залі Zenith у Ліможі, або воно може здаватись протирічливим, як у дослідницькому центрі Карнегі у Пітсбургу. У Ліможі взаємність є досягнутою за рахунок того, що було взято задум концертної зали у Руані, вигнуту подвійну оболонку, та змінено її матеріали у відповідності до нового розташування: екології лісу. У спортивному центрі у Вендеї, Франція, абстрактна оболонка є посередником між контекстом та змістом, оскільки зміст має суміщати оперний театр та велодром, у той самий час як контекст є представлений природою та великим автобаном. У випадку наукового центру Карнегі, де старе та нове є накладеними одне на одне у спосіб, що нагадує центр сучасного мистецтва у Ле Фресной (описаний в Містах-подіях 1), створення «проміжного простору» перетворює вочевидь протирічливе співвідношення між задумом та контекстом в неочікувану взаємність.
Розділ С Контекстуалізуючи задум
У розділі С стратегія полягає у контекстуалізації архітектурного задуму. Апріорі-ідея є адаптована до особливого середовища. Для прикладу, в офісній споруді у Римі та музейних проектах в Антверпені, дослідження фрактальної геометрії є застосовані у відповідності до функціональних потреб та особливості ділянки. Ще більш крайнім є проект центру електронних медіа та мистецтва у Трої в Нью-Йорку, де кінцевий задум, ідея мінімалістської подвійної оболонки, яка огортає заплутані функції та циркуляції, є максимізованою за рахунок пристосування до контексту – крутого схилу. Точно так само, у Сан-Паулу, гібридна криволінійна геометрія нової музейної башти відповідає певним умовам ділянки, де розташовано проект.
Розділ D Концептуалізуючи Контекст
Розділ D перевертає пропозицію розділу С: тут контекст бере верх. Переважаючі складнощі ділянки та функції вимагають розуміння та приборкування контексту та змісту. Оскільки контекст не можливо оминути, зігнорувати, або ж перехитрити, він має бути концептуалізованим. Задум, таким чином, прямо відповідає на контекстуальні примуси та перетворює їх на переваги. Для прикладу, у проекті музею африканського мистецтва, розташованого у парковому районі Нью-Йорку, вимоги зонінгу є доведеними до крайнощі. Результатом є поступлива (податлива) скляна коробка, у якій розміщено неправильну геометрію, яка в іншому випадку була би строго заборонена місцевими законодавчими приписами Нью-Йорку. Атлетичний центр у Цинциннаті перетворює обмеження у концептуальну перевагу за рахунок позиціонування поняття концептуального заповнення або контекстуальної вільної форми. Контекст Нового музею Акрополя в Афінах включає Парфенон безпосередньо над самим об‘єктом, археологічні руїни під ним та Елгін, або мармур Парфенона вередині, а також суворі локальні правила зонінгу. Тут передуючі складності є розплутаними та перетвореними у стислий аргумент. Для всіх цих проектів концептуалізація контексту (контекстів) є домінантною стратегією.
Розділ E Контекст, що стає задумом
 |
| Вільностояче заповнення чи контекстуальна вільна форма? |
У кампусі для Ніцци, контекст є концептуалізованим до межі: проект буквально трансплантує «природне» оточення на фасади споруди, адаптуючи стратегію камуфляжу. Контекст трансформовано у проектний задум. Чи навпаки? У Ніцці, задум та контекст стають взаємозамінними.
Розділ F Великий масштаб: Задуми, що стають контекстами
Розділ F досліджує чотири великомасштабні урбаністичні проекти. За самим своїм масштабом, будь-який урбаністський задум стає своїм власним контекстом. Все ж, у цих проектах оригінальний контекст часто забезпечував імпульс для пошуку задуму. Задум генерального плану для міжнародної виставки Expo 2004 на окраїнах Парижу мав намір створити таке середовище, яке могло б стати контекстом для майбутнього кампусу, в якому розміщувались би молоді фірми, що займаються технологіями. Щодо парку Downsview у Торонто, то проектування іншого парку після La Villette було викликом в смислі створення чогось нового, тому ми взяли первісні пропозиції La Villette та перевернули навпаки кожну з них. У той час як дослідження Groung Zero у Нью-Йорку безсумнівно було сповненим емоцій, що супроводжували події 9/11, цей проект також розпочався із урбаністичного задуму: ідеї того, що щільність та динамізм є фундаментальними визначниками для міста 21-го століття. У проекті для фабрики 798 у Пекіні, задум вступав у полеміку із контекстом. Нова забудова нависає над старим містом, дозволяючи зберегти існуючі квартали.
Теорія, практика та місто
Проекти, що є зібрані у цій книзі, говорять про те, що архітектурна діяльність менше має справу із створенням форм, аніж дослідженням задумів та їх подальшою матеріалізацією.
По мірі того як розвивається суспільство, архітектура заявляє про ці еволюційні зміни або відповідає на них за рахунок генерування нових задумів, які ставлять під питання та замінюють старі, ті, які виходять з вжитку. У цьому процесі, для архітекторів може бути вигідним, хоча це і не легко, відкидати усталені методи, апріорні догми, академічні канони та історичні типології. Архітектурне мислення має мало спільного із релігією; у ньому не йдеться про нав‘язування системи віри, що, здається, відбувалось протягом більшої частини 20-го століття.
 |
| архітектура є матеріалізацією задумів |
 |
| Архітектори не вибирають контекстів, вони вибирають задуми. |
Архітектура є схожою на велике сучасне місто, у якому жодна всеохоплююча система не домінує над іншими,а у якому , навпаки, внутрішні натяги та відмінності ведуть до альтернатив та часто нових способів дії. Дослідження у Містах-подіях 3 говорять про те, що конфлікти, конфронтації та взаємовпливи між задумом, контекстом та змістом є частиною визначення сучасної урбаністичної культури, і, таким чином, архітектури. Теорія є практикою, практикою задумів. Практика є теорією, теорією контекстів.
 |
| Теорія є практикою, практикою задумів * Практика є теорією, теорією контекстів |
Introduction: Concept, Context, Content in Bernard Tschumi, Event-Cities 3: Concept vs. Context vs. Content, The MIT Press, Cambridge, Massachussetts, London, England, 2004
переклав Антон Коломєйцев
Немає коментарів:
Дописати коментар