Сутністю формальніх систем, використаних в CASA DEL FASCIO є прояв узгодженості між центричним планом та лінійною ділянкою. Центрична форма є застосованою у відповідності до певних функцій, що їх вимагає програма: забеспечення ряду офісних приміщень, прилягаючих до центрального подвір‘я. В її родовому стані, ця форма буде вимагати однакових входів з усіх чотирьох сторін.
Однак внутрішня організація вимагає лише один головний вхід, і це вже безпосередньо пов`язано з площею на ПЗ від ділянки. Це забезпечує початковий зв`язок з віссю, що пробігає від катедри через площу до споруди. Перш за все, цей вектор мусить бути підтверджений визначеною формою, але окрім того, одночасно і притуплений цією формою (2). Таким чином, для системи у час відмови від входів з трьох інших сторін, було необхідним визнати, з одного боку, єдиний вхід, а з іншої, делікатний баланс між центричними вимогами будівлі та лінійними вимогами ділянки. Розробка системи базується на цих синтаксичних вимогах, котрі вкладають в кожний елемент подвійне прочитування: запропонована амбівалентність маси ззовні репрезентує центричні аспекти родової форми, а поверхня репрезентує її лінійну деформацію. Ця система та відповідні деформації є отриманими з гіпотези, що родовим антецедентом є просторовий куб.
Внутрішнє подвір`я виведене як з функціональних, так і з формальних міркувань; центральний об`єм очевидно намічено для розвертання похідних формацій, котрі потім пройдуть через дев`ятнадцять дверей до площі. Це подвір`я, таким чином, має притаманне йому центричне відношення до менших об`ємів офісів. Однак, концептуальні аспекти цього головного об`єму слід також розглянути. З точки зору функції, подвір’я вимагає лише підвищення на один поверх, так як його визначена висота не є фіксованою функціональною потребою. Таким чином, визначений вертикальний вимір повинен випливати із концептуальніх причин: по- перше, подвір`я є контрольною областю і, таким чином, головним об`ємом; і по-друге, розміри мають відношення до загальної системи куба, і виміри половини куба мають відношення до деформації родового куба до визначеної форми півкуба.
Головні деформації родової форми першочергово є просто очевидними (3). Перше – те, що стосується об`ємного куба, з якого вилучено центр (4), то це розрізання цього куба на половини, що продукує лінійну форму в ортогональних і фронтальних координата, при цьому все ще зберігаючи центричний „квадрат” на горизонтальній площині. Друге – це дислокація „центрального” подвір`я до його позиції в тилу споруди (6); обидві з цих деформацій, таким чином, визнають поштовх зовнішнього вектора.
Вхід має виконувати у системі подвійну функцію і визнавати синтаксис кожної з частин. По-перше, він має забезпечити перехід до центричної форми лише з одного боку, та по-друге, артикулювати поштовх поздовжньої зовнішньої осі. Проблема впровадження як проходу так і зупинки вирішена повторним використанням в ході розвитку системи двох тем. Першою є припущення, що зовнішнє прочитування маси забезпечує визнання оригінального центричного куба: іншими словами, блок тіла припускає центральну точку, котра була активована векторами центричних вимог (7). Другою є припущення, що цей куб може бути прочитаним як послідовність просторових площин, що перетинають зовнішню вісь поперек (8). Таким чином, фронтальний та тильний фасади виражені як „поверхні” під прямим кутом до поздовжньої осі, у той час як два бічнох фасади повинні визнати саме існування послідовності просторових площин. В той самий час всі фасади повинні так само бути вираженням родової центричної „маси”. Таким чином, поверхня може бути прочитана як викривлення родової масси, яке є спричиненим силою зовнішнього вектора.
Родова „маса” є, по-перше, угнутою для визнання центрального подвір`я, а результуючий негативний об`єм потім є дислокованим до тилу вхідним вектором, продукуючи визначену U-порібну форму. Фронтальна площина U-форми потім діє в якості найпершого блокування для осьового поштовху, так само як і площини рекомендації просторового порядку. На другому та третьому поверхах зкрите коло подвір`я є відновленим, у той час як четвертий поверх знову підтверджує U-форму. Це викликає прочитування на фронтальному фасаді Н-форми або відношення горизонтальних рівнів А-В-В-А (9). Як в ранньому проекті, так і в фінальній будівлі, Н-прочитування було підкреслено горизонтальним об`єднанням зашклення на двох середніх поверхах південно-західного фасаду. Цікаво зауважити, що осьовий натиск на оригінальну масу ми бачимо в горизонтальній координаті на першому та третьому поверхах, у той час як центрична природа вийнятого блоку збережена на другому та третьому поверхах.
План першого поверху, перш за все, демонструє викривлення родової форми, викликані зовнішньою віссю; перший поперечний вхідний прогин розширений, щоби підкреслити перше скорочення головної осі (10), для пристосування певного числа другорядних скорочень, які виникають у цьому прогоні (11), а також для визнання лінійного поштовху, котрий провокує подвір`я на дислокацію в тил через видовження окремих прогонів.
Синтаксичні вимоги єдиного входу в центричну форму також визнані на плані першого поверху розробкою послідовності поперечних просторових площин, розтягнутих з рекомендацією на домінуючий вхідний фасад. Вони тоді забезпечують другорядну лінійну систему, котра, коли розглядається в якості зв`язку із зовнішнім рухом, може бути розглянута як застосування синтаксису, влаштовуючого єдиний вхід у центричну форму. Перша перпендикулярна пластина є площиною конструкції. Друга площина виявлена затримкою стіни ліворуч, а третя площина є місцем розміщення вхідних дверей. Всі ці поперечні нашарування мають тенденцію розширюватися та зупиняти силу вхідного вектора, у той же час послаблюючи рух по напрямку в куб. Ця система поперечних просторових шарів є схожою на використану Ле Корбюзьє у його віллі в Гарше. В обидвох випадках, система розтягнута від домінантної фронтальної рекомендації, котра також забеспечує концептуальне завершення зовнішньої осі. Якби система площин не була б розробленою, синтаксичне вирішення єдиного входу в центричну форму було б складним. Система поперечних площин поступово розширюється разом із просуванням від домінантної поверхні рекомендації до фінальної площини вхідної групи. Ця остання просторова щілина діє в якості точки зупинки і переключення контролю руху на основну вертикальнуи циркуляцію(12).
Тут три квадратні прогони забезпечують скорочення тиску, забезпечуючи рух, що може знайти себе у будь-якому напрямку. Перетинаюча основну вісь, вісь сходів акцентована трьома квадратними прогонами, і завершена вівтарем пам`яті, котрий забезпечує подушку, яка поглинає тиск на кінці системи руху (13). Тепер цікаво повернутися до більш раннього плану споруди, щоб прослідкувати зміни, котрі пояснюють особливості розробки всеохоплюючої системи. У ранній версії поздовжня вісь може розглядатися як надмірно домінуюча за рахунок концентрації вхідних дверей у центральному прогоні, та зв`язок крізь цей прогин вздовж осі до піднятого подіума в тилу подвір`я (14). Розширення вхідних двепей по фасаду з відповідним збільшенням їх кількості, видається застосованим задля перцептивного роз`яснення їх відношення до трьох „зупиняючих” прогонів в другорядній системі руху (15). Ця система руху також підкреслена заглибленням вівтаря пам`яті у фінальній схемі для того, щоб визнати тиск головної осі сходів (15). Двері, які сполучають щілину циркуляції зі сходами в тилу є пересунутими відносно їх оригінальної позиції на фронтальному фасаді, до позиції перпендикулярної. Це допомагає концептуально причіпити перпендикулярні площини, дозволяючи прочитування „орієнтиру” завдяки тильним сходам, а також створюючи поперечний тиск, що примушує масу лівої частини фасаду перейти у її теперішнє положення. В ранній схемі присутє скорше вільно визначене впорядкування поперечних відрізків, яке було врешті вдосконаленим при розробці фінальної схеми.
Вхідний фасад у ранньому проекті показує намір Терраністворити контраст масси та поверхні. Фасад, встановлений як поверхня, є пофарбованим на біле, у той час як масса, спрезентована позаду, пофарбована на чорне для чіткого розрізнення її з площиною фасаду. Цей ранній проект презентує цей фасад однозначно як сутку збез наміченної дуалістичності масса0поверхня. Це прочитування плоскої сітки закріплене позицією дверей другодядного входу на головному фасаді, які врізані в праву плоску частиеу фасаду у такий спосіб, щоб, неначе, унеможливити будь-яке можливе прочитування її як масси (16). Система повністю підкреслена лише у фінальному проекті, коли діалектика масса-повершня є вираженою на фронтальному фасаді. Це досягнуто скасуванням вирізу у цілісній правій частині фасаду (17). Тепер, стало можливим виводити двозначне прочитування; або оригінальна маса прочитується як та, з якої повирізали шматочки, щоб показати опори колон, або ж ці колонни читаються як поверхня, що відповідає адитивному процесу. „Маса” позаду фасаду наближена до цієї поверхні, зображуючи її у той самий спосіб, що і фасад. Ця двозначність маса-поверхня забезпечена специфічним трактуванням тіла та пустоти споруди. У той самий час, внутрішня маса може бути сприйнята як дислокована з фасаду силою головної осі, тим самим провокуючи фасад до того, щоб бути прочитаним в якості поверхні.
Террані встановлює тристороннє прочитування як у вертикальних так і у горизонтальних координатах фронтальної площини, що слугує підтвердженнм синтаксису. На вхідному фасаді це досягнуто створенням послідовності А-В-В-А вертикально та послідовності А-В-А вздовж фасаду (18,19). Вертикальне прочитування досягнуте, як це зазначалося вище, вирізанням центральної масси на першому та четвертому поверхах. У поперечному прочитуванні це досягнено вирізанням у центральних прогонах. У ранній схемі, ліва сторона вхідного фасаду завершується вертикальним прочитуванням малих дверей (20). Щоб уникнути можливого пртиріччя, що може розвинутись з інтерпретації цих дверей як просторових щілин, паралельних головній осі, Террані приглушує важливість цього завершення, у той самий час все ще зберігаючи їх як кутову дефініцію (21). Він змінює розмір цього отвору для того, щоб читати його як пів-квадратний, і, таким чином, вводить його у гармонійне співвідношення з рештою фасадного засклення, котре презентує цей ритм квадрату та пів-квадрату.
„Центральна” частина систем виражена просторовим опорядженням центрального подвір`я та діалектикою „маса-поверхня” бічних фасадів. Перший поверх фінальної схеми визначає розміщенням на підлозі плитки, дислокацію подвір`я в тил блоку, та його розміщення вздовж поздовжньої осі, викликане тиском вектора входу (22). Подвір`я відновлене у своїй центральній позиції на другому та третьому поверсі розміщенням тильних офісів та прилеглого коридору (23). Таким чином, визнається як лінійна зовнішня вісь, так і центрична природа подвір`я. Террані також змінює пропорції структурних прогонів (10:12) для компенсації блокування поздовжньої осі в зв‘язку із розміщенням системи руху, та для забезпечення двох розмірів офісів: одиничний прогин та подвійний прогин, з яких беруть початок та формуються перестановки подвійних та половинних кубів. Однопрогинні офіси та другорядна циркуляція праворуч збалансовані через поздовжню вісь офісами з подвійним прогином зліва (24). Тильна циркуляція та однопролітні офіси збалансовані через поперечну вісь розширенням вхідного прогону (25). Потрійний просторовий поділ будівлі внутрішньо створює ефект пледу, котрий знову підтверджує центричний антецедент підкресленням кутових фрагментів (26). Вони функціонують подібно до павільйонів в схемі Палладіо; їх формальна дефініція також виражається відносно функціональної зміни. Додаток двох ліфтів у фінальній схеми та їх специфічне місцерозташування додають подальшої ясності цим кутам, так само як і забепечують додаткову просторову площину, поперечну до поздовжньої осі. Підтвердження кутового синтаксису у просторовій системі створює деяку складність у специфічному функціональному вирішенні кутових фрагментів, які далі засвідчують сильну перевагу форми при організації цієї споруди.
Бічні фасади є, можливо, найважче ітерпретувати у загальній системі „масса-поверхня”. Так як ці фасади не є безпосередньо під впливом тиску центральної осі, вони повинні представляти чітке прочитування родової маси, між тим вказуючи награні системи бічних просторових площин.Там зустрічається третя інтерпретація, котру Террані впроваджує у ці фасади; це стосується спрямування будівлі до південно-східного краю площі; Він розглядає південно-східний блок для зупинки будь-якого тиску зі сторони ділянки в діагональному напрямку (27).Таким чином, цей блок, як це видно на обидвох: південно-західному та північно-східному фасаді, прочитується більш чітко як тіло, аніж будь-яка інша частина споруди. Інтерпретація закріплена тим фактом, що поперечні пластини в артикуляції південно-східного фасаду майже не розпізнаються (28). Цікаво зауважити, що Террані дійсно робить спробу впровадження потрійного бічного прочитування цього фасаду у його ранній схемі, відсуваючи один вертикальний ряд вікон з позиції зверху справа типового прогону до позиції зверху зліва (29). Однак, це не виконується у фінальній схемі, викликаючи прочитування каркаса, як зазначено вище. Слід зауважити, що ці зміни можуть відбутися лише з формальних причин, так як усі офіси, що відносяться до цих вікон є однакові. Єдиною неоднозначністю „маси-поверхні”, представленою на цьому фасаді, є вирізання блока для того, щоб показати сітку початкового (зліва) прогону. Розташування вікон у збережених прогонах, однак, можна сказати, не зачіпає яку-небудь дихотомію маса-поверхня.
Це, однак, не є так на північно-західному фасаді. Тут три-частинний поздовжній поділ ясно встановлено вирізанням у повну висоту трьох середніх прогинів, впроваджуючи „пустотне” прочитування у зв`язку з прочитуванням “тіла” на кінцевих прогинах кожної з сторін. Однак, розташування горизонтальних вікон та розміщення надзвичайно відкритих отворів, щоб створити специфічний колонний простір, несе за собою двозначе прочитування маса-поверхня. Щілини на самому кінці справа, дають фронтальному фасаду очевидне прочитування поверхні. У всіх фасадах проглядається навмисне заменшення горизонтальних плит перекриття, щоби дозволити вертикальній площині причитуватися наскрізь.
Тильний фасад також слідує подвійній цілі: він забезпечує кінець системі, а також виражає площинну якість поперечних фасадів у подібний спосіб до того, як це робить фронтальний фасад. Однак, це прочитування повинно бути встановленим з несхожістю на те, яким воно було на фронтальному фасаді. Знову ж таки, порівняння ранньої стадії розробки проекту з фінальною схемою приходить в допомогу у демонстрації розробки на фасаді неоднозначности „маса-поверхня”. Обидві інтерпретації ясно презентують три-частинну Н-конфігурацію в обидвох, як бічних, так і вертикальніх координатах „фронтальної” рекомендації. Однак рання схема створює сильне прочитування поздовжніх щілин, параллельних до зовнішнього вектора, як в артикуляції вікон другорядних сходів, так і у вертикальному впорядкуванні вікон з самого краю фасаду праворуч. Вертикальні щілини цих вікон праворуч ще сильніше читаються завдяки їх слабому візуального зв`язку з наступною групою вікон. Ця слабкість впроваджена зарахунок того, що ці вікна розставлені таким чином, що горизонтальне прочитування є дуже ускладненим. Вилучення найвищого вікна у другій вертикальній групі спричинює визначення щілинних якостей засклень праворуч, дозволяючи прочитування „маси”. Регулятори у фінальній схемі роблять порівняння цікавим. Террані знаходить потребу забрати отвори з правого краю, але так, щоби зберегти неоднозначність „маса-поверхня”. Без цієї щілини прилеглий фасад читався би лише як маса, можливе альтернативне прочитування було б недоступним. Ця щілина повинна так само бути пов`язаною з прилеглою колоною вікон, щоб підтриманою була інтерпретація тильного фасаду. Це досягнено додаванням завершуючого вікна до другої вертикальної групи, тим самим даючи правому кінцю визначений акцент сітки, надаючи також можливе прочитування колонних просторів як тіл та пустот. Пропорція вікон праворуч змінена для того, щоб дати подальший горизонтальний зв`язок з прилеглими елеиентами. Однак, існує артикуляція сходових вікон (другорядні сходи) , які зв‘язують всю систему воєдино. Прочитування цих сходів змінено з вертикальної послідовності на одне велике вертикальне вікно абсолютно інших розмірів, ніж ті, що були використані до того; таким чином, це вікно постає важливим елементом у загальній системі. Воно розглядається як те, що проривається крізь поверхню, а не масу. Це може бути викрито зі способу, в який воно проривається крізь фасад: без рами та не розбите на частини. Це проривання також забезпечує визначення останній поперечній площині, в якій дістанція, яку позначає це вікно, створює простір квадрату у плані. Навіть в артикуляції рам в цьому вікні, Террані демонструє тиск, який спричинив прорізування вікна через завершуючу поверхню. Вікна відкриваються у такий спосіб, що в відкритому стані вони є паралельними до площини фасаду.
Таким чином, Террані чітко представляє площинне прочитування „тильного” фасаду, як останнього шару системи поперечних площин, у той час як при тому самому все ще зберігає три-частинне прочитування загальної маси з вирізами. Обидвоє тильних дверей, дають тепер невелике підтвердження центральної осі. Це прочитування зміцнюється збалансовується, однак, несиметричним додатком елементів на тильному фасаді над уявною центральною віссю.
Peter Eisenman
The Formal Basis of Modern Architecture
1963
Published in 2006 by Lars Müller Publishers
with an afterword by Peter Eisenman
Переклав Антон Коломєйцев
Peter Eisenman
The Formal Basis of Modern Architecture
1963
Published in 2006 by Lars Müller Publishers
with an afterword by Peter Eisenman
Переклав Антон Коломєйцев
Немає коментарів:
Дописати коментар