Франсуа Блансіак: Вступ до книги-каталогу "Без місця. 1001 форма споруд" (2008)

Ми думаємо, що чим більше напрямків архітектура набуде у даний момент, тим краще.

– Деніз Скот Браун та Роберт Вентурі

Навчаючись у Лас Вегаса, 1972

Збірка, що представлена тут, має за мету заповнити зростаючу розщелину між професією, що восхваляє морфологічну оригінальність за допомогою її вияву у медіа, та більш усамітненою областю архітектурного дослідництва, яка, на відміну від інших паралельних областей дослідження, парадоксально зневажає експериментальність та маніпуляцію формою завдяки її винятковій сконцентрованості на письмі. Пропонуючи творчу альтернативу до критичної академічної літератури, це дослідження розробляє зорієнтовану у майбутнє серію форм, що націлена на саме ядро архітектури, споруди як цілого (чи то у контексті інших споруд, чи на одинці із самою собою), та на ясність вирішення її генеративної ідеї. Як результат, в наступних розділах текст радикально заміщений формою.

                Для того щоб примножити діапазон можливостей в архітектурі, це дослідження приймає фізичний аспект споруд за свій первинний компонент (періодичне заперечення якого є даремним) та діє методом проб і помилок. Скоріше ніж намагаючись ідентифікувати єдиний метод проектування, воно шукає як можна більше можливих напрямків, потім ізолює множину засобів, кожен з яких задуманий як відмінний один від одного та відкритий для подальшого розвитку. Як банк ідей, з якого можуть бути взяті системи правил (підходи) для того щоб бути застосованими до певних територій та потреб, він втілює собою бажання перевершити суму концепцій, яка приходить на ум, коли людина стикається із певною ситуацією реального проекту.

                Традиційний порядок «програма плюс місце (ділянка) дорівнює форма» тут навмисне є вивернутим: як античні ордери колон, схеми розглядаються в якості передуючих відносно їх введенню на ділянку, відповідних співвідношень та адаптацій. Все ж, поза архаїчними догмами, хоча певне число цих форм являє собою просто критику періодичних дисциплінарних парадигм , більшість з них прагнуть запровадження та передбачення у значній мірі відмінного майбутнього; до речі, багато схем вимагають будівельної техніки, яка на сьогодні є недоступною, а деколи і відмінних гравітаційних моделей.

                У відсутності якого-небудь даного місця, розділи просто названі за місцями, де були зачаті ті ідеї, які вони містять. Хаотична послідовність місць використовується для того щоб розкрити зміст, що протистоїть примітивній реакції класифікації і, таким чином, визнає уривчасту (переривчасту) природу творчого процесу. Всередині збірки, яка, зрештою, генерує свій власний контекст, масштаб – її апріорний будівельний матеріал – є залишеним для уяви читача, який переходить від одного об‘єкту до іншого, із діапазоном, що може простягатись від мегаструктури до розміру будки.

                Задля забезпечення маневреності, ілюстрації підбірки були виконані вручну. Те що може здаватись обміркованою реакцією на квазі-бездушну комп‘ютеризацію як архітектурної репрезентації,  так і певного процесу проектування споруд, фактично, є просто вибором зручності.

Не подібно на те як матеріали фізичного моделювання впливають на відповідну форму, оперативні системи приводять до випуску характерних для програмного забезпечення форм, при тому настільки характерного, що вони стають бар‘єрами для продукування різноманітності. Залишаючи простір для різноманітних схем, рисунки від руки були тут зведені до їх найбільш нейтрального вираження для того, щоб мінімізувати вклад графічного жесту та здобути сутність концепції у її найбільш ясному формулюванні. Це послаблення репрезентаційних ефектів є поширеним також на фіксований кут огляду, що, навпаки, посилює сприйняття як особливостей так і подібностей.

У своєму оформленні дана збірка відтворює графічний остов мови. Дещо схоже на те як велика кількість відмінних за характеристиками складових азбуки співставляються одні з одними у японському письмі, декілька рівнів складності  окремих образів тут співставляється у квазі-відсутності пунктуації. Кожному об‘єкту відведено одну і ту саму кількість простору на аркуші (квадрат), чи то буде для складного (як kanji, китайські ідеограми), просто вигнутого (як хірагана) чи різко прямого (як катакана). Можна провести паралель до самого досвіду читання, який може відбуватись горизонтально так само як і вертикально, і практично незмінно, що зліва-направо, що навпаки. Під кожним елементом підписи, які в багатьох випадках передували самим кресленням, були доданими для того щоб підтримати чи довершити змальовування їх відповідних значень.

                Як відцентрова втеча з циклу безперервної роботи фантазії, останній розділ знову знаходить зв‘язки із культурними реаліями існуючого місця у Японії, і стає перевіркою масштабності. Буквально рятуючи цей опус від полиць з мистецькою літературою, він експлуатує та демонструє здатність цієї збірки втілитись у пропорції справжньої споруди із виходом на проектне вирішення, що є своєрідним висновком. Вибрана згідно її посереднім якостям в смислі масштабу, здатності вписати у неї програму (функції)та придатності до того щоб бути реалізованою, скоріше ніж будучи просто деміурговою претензією, одинична схема є застосованою до щільного урбаністичного середовища центрального Токіо для того, щоб показати ту вроджену гнучкість, яку можна відкрити для себе у цій збірці. До того ж, цей останній розділ є задуманий як такий, що демонструє на рівні протиставлення відсутність у решти схем прив‘язаності до певного місця.

Francois Blanciak: Siteless. 1001 Building Forms, The MIT Press, 2008

переклав Антон Коломєйцев