1. Вступ 1.1 Чи є сучасні міста такими ж однаковими як сучасні аеропорти? Чи можливо теоретизувати цю збіжність? І якщо так, то якої граничної конфігурації це все прагне? Збіжність можлива лише за умови «скидання» ідентичності, що, як правило, сприймається як втрата. Однак, коли щось відбувається в таких масштабах, то в цьому повинен бути якийсь зміст. В чому ж полягають недоліки ідентичності, і навпаки, які переваги безликості? Що як гомогенізація, яка видається випадковою і, як правило, викликає жаль, є насправді усвідомленим рухом від різноманітності до уніфікації? Що як ми є свідками глобального руху звільнення: «до біса характерність!» Що залишається після того, як втрачається ідентичність? Типовість? 1.2 Оскільки походження ідентичності пов’язують з фізичною субстанцією, історією, контекстом, чимось реальним, ми якось не здатні допустити те, що в її формуванні може брати участь щось сучасне - зроблене нами. Однак, експонентний ріст населення є ознакою того, що з часом минуле буде надто тісним, щоб вмістити всіх. Ми самі вичерпуємо його можливості. Якщо розглядати архітектуру як пріоритетний носій історії, то стає зрозуміло, що сучасні людські якості неминуче підірвуть і спустошать попередню субстанцію. Ідентичність як форма колективної пам’яті минулого – завчасно програна ставка. Справа не лише в тому, що частка, яка належить кожному, при постійно зростаючому населенні стає все меншою, а і в тому, що історія має властивість розпадатись на зразок радіоактивних матеріалів: чим активніше її експлуатують, тим швидше вона втрачає свою значимість – і так аж до моменту, поки її збіднілі залишки не почнуть виглядати просто образливими. Це збідніння загострюється під натиском зростаючої маси туристів, які, немов лавина, в пошуках тої самої характерності перемелюють успішні ідентичності у беззмістовний пил. 1.3 Ідентичність схожа на мишоловку, в якій все більше і більше мишей повинні ділити вихідну наживку, і яка, якщо ближче придивитись, може виявитись порожньою вже багато століть. Чим сильніша ідентичність, тим більше вона сковує, тим сильніше вона опирається будь-яким розширенням, інтерпретаціям, оновленням і протиріччям. Ідентичність наче маяк жорстко визначений і закріплений в просторі: він може змінити свою позицію і характер сигналів лише ціною порушення всієї системи навігації. (Париж може стати лише більш «паризьким»: він вже на шляху до того, щоб стати гіпер-Парижем, полірованою карикатурою. Проте, існують винятки: наприклад, Лондон, єдиною ідентичністю якого є відсутність чіткої ідентичності – він безперервно стає навіть менш «лондонським», більш відкритим, менш статичним. 1.4 Ідентичність централізує; вона наполягає на сутності. Її трагедія описана простими геометричними термінами. По мірі того як центр розширює сферу свого впливу, починає зростати зона, яку він покликаний характеризувати, що призводить до безнадійного розпорошення сили і впливу ядра; тоді дистанція між центром і периферією починає неминуче зростати аж до точки розриву. З цієї позиції недавнє і запізніле перевідкриття периферії як потенційно цінного ресурсу – щось на зразок доісторичного стану, який може заслужити увагу з точки зору архітектури, – є всього лише прихованим підтвердженням пріоритету і вагомості центру: без центру не існує периферії, інтерес до периферії з боку центру, очевидно, компенсує її власну буззмістовність. Концептуально осиротіла, периферія страждає ще й від того, що її «матір», будучи живою, привертає всю увагу до себе, підкреслюючи цим незграбність свого нащадка. Останні енергетичні коливання, які випромінює виснажений центр, перешкоджають сприйняттю периферії як критичної маси. При цьому центр не лише стає надто малим для того, щоб виконувати покладені на нього обов’язки, але і перестає бути реальним центром, перетворюючись на роздутий міраж самого себе, що погрожує луснути в будь-який момент; однак, однак ілюзорна присутність центру заперечує легітимність решти міста. (Мангеттен навішує зневажливий ярлик тунельно-мостових людей на тих, хто потребує транспортної інфраструктурної для того, щоб дістатись на острів, і змушує їх за це платити.) Наполегливість нашої «концентричної манії» робить всіх нас «тунельно-мостовими» людьми, міськими мешканцями другого сорту у нашій власній цивілізації, обездоленими однією випадковою обставиною – нашим спільним вигнанням з центру. 1.5 «Концентричне програмування», що стало для нас звичним,(автор провів частину своєї юності в Амстердамі, максимально централізованому місті) за якого центр осмислюється як зосередження цінностей і змісту, як джерело всіх значень, є руйнівним одразу з двох точок зору: воно не лише створює нестерпне напруження залежності постійно зростаючого об’єму від однієї точки, але воно також означає, що центр необхідно постійно підтримувати, тобто модернізувати. Будучи «найважливішим місцем», центр парадоксальним чином мусить бути одночасно найстарішим і найсучаснішим, максимально статичним і найдинамічнішим; він піддається найбільш інтенсивній і послідовній адаптації, яка при цьому не мусить визнаватись як зміна, тобто бути непомітною для неозброєного ока. (Цюріх знайшов найбільш радикальне і дороге вирішення цієї проблеми, застосувавши щось на зразок «зворотної археології»: шар за шаром нові типології – торгові центри, паркінги, банки, лабораторії, склади добудовуються до центру знизу у вигляді підземних просторів. Таким чином центр більше не розширюється і не зростає у висоту, а розвивається всередину до центру самої Землі.) Однак, всі ці процеси від «прищеплення» більш меш скромних транспортних артерій, переходів, підземних тунелів і все більшого числа тангенціалей до рутинної трансформації житла в офіси, промислових будівель в лофти, покинутих церков в нічні клуби; від серійних банкрутств і до наступних «відроджень» старих магазинів у вигляді все більш дорогих бутіків до неперервного перетворення різноманітних функціональних просторів в громадські зони, трансформації вулиць в пішохідні простори, створення нових парків, озеленення, мостів, «розкриття» і систематичної реставрації посередніх історичних будівель, - все це призводить до повного зникнення автентичності. 1.6 Типове Місто – це місто звільнене від гравітації центру, від гамівної сорочки ідентичності. Типове Місто розриває цей деструктивний цикл залежностей: в ньому немає нічого окрім відображення актуальних потреб і актуальних можливостей. Це місто без історії. Воно достатньо просторе для кожного. Воно просте. Воно не потребує зовнішнього догляду. Якщо воно стає занадто тісним, воно розширюється. Якщо воно стає занадто старим, то воно само знищується і відбудовує себе заново. В будь-якій його точці воно однаково цікаве і нецікаве. Воно «поверхневе» як голлівудський павільйон для зйомок: воно може виробляти нову ідентичність зранку кожного наступного понеділка.
2. Статистика 2.1 Протягом останніх десятиліть Типове Місто зростало драматичними темпами. Воно не лише збільшилось за розмірами, але і розмножилось чисельно. На початку 70-х в ньому проживало 2,5 млн. офіційних (і + 500000 неофіційних) мешканців; тепер цей показник завис десь на позначці 15-ти мільйонів. 2.2 Чи була Америка тим місцем, де зародилось Типове Місто? Чи дійсно воно настільки неоригінальне, що може лише бути імпортованим? В будь-якому випадку, Типове Місто зараз існує в Азії, Європі, Австралії, Африці. Тотальний рішучий відхід від сільського устрою та сільського господарства до міста - це перехід не до того міста, яке ми знаємо, а перехід до Типового Міста, яке стало настільки всеохоплюючим, що заповнило собою село. 2.3 Деякі континенти, такі як Азія, прагнуть до Типового Міста; інших воно соромить. Оскільки воно тяжіє до тропіків і розмножується біля екватора, значна доля типових міст знаходяться саме в Азії, що створює певний парадокс: щось до болю знайоме колонізується чимось таємничим. Одного дня воно знову стане абсолютно екзотичним, цей викинутий на звалище продукт західної цивілізації, за рахунок ресемантизації, яку воно неодмінно породжує по мірі самого свого поширення... 2.4 Іноді цілком конкретне старе місто, таке як, наприклад, Барселона, заходить настільки далеко в спрощенні своєї ідентичності, що перетворюється в Типове Місто. Воно стає таким прозорим, як логотип. Зворотній процес ніколи не відбувається… принаймні, досі не відбувався.
3. Загальне 3.1 Типове місто це те, що залишилося після того, як суттєві сектори міського життя відійшли у кіберпростір. Це простір слабких і розтягнутих відчуттів, скупих і рідкісних емоцій, смиренний і загадковий як величезне приміщення освітлене ліжковим світильником. Порівнюючи з класичним містом, Типове Місто є стриманим і спокійним, воно, як правило, сприймається з нерухомої позиції. Замість концентрації – одночасної присутності – індивідуальні якісні моменти Типового Міста розкидані на значних відстанях один від одного, створюючи транс майже непомітних естетичних переживань: світлові варіації флуоресцентного освітлення офісної будівної перед самим заходом сонця, ніжні відтінки білого на поверхні дорожнього знаку в променях нічних ліхтарів. Як і у випадку з японською кухнею, відчуття можна відтворювати і підсилювати в розумі, або ж ні – їх можна просто ігнорувати. (Існує вибір.) Ця всюдисуща відсутність нагальності діє як сильний наркотик; він викликає галюцинацію нормальності. 3.2 Протилежністю до того, що вважають основною характеристикою міста – «ділової активності», - домінуючим відчуттям Типового Міста є підозрілий спокій: чим воно спокійніше, ти ближчим воно є до свого «чистого» стану. Типове місто усуває ті «вади», котрі приписувались класичному місту, до тих пір, поки наша любов до нього не стала всепрощаючою і безумовною. Спокійна урівноваженість Типового Міста досягається за рахунок повної евакуації громадського життя, як це зазвичай відбувається, коли лунає звук пожежної сирени. Рівень вулиці зараз знесе лише найнеобхідніші види пересування, в основному автомобілі; автостради стали удосконаленими версіями площ і бульварів, займаючи щоразу більше місця; їхній дизайн, визначений оптимізацією трафіку, насправді виявляється не очікувано чутливим, - претензія на утилітарність тут переходить у гегемонію плавного простору. Новим у цьому автомобілізованому громадському просторі є те, що його неможливо координувати вимірами. Один і той же (нехай десятимильний) відрізок породжує серію абсолютно відмінних одне від одного відчуттів: він може тривати і п’ять хвилин, і всі сорок; його можна пройти в повній самотності, а може несподівано зіштовхнути вас із населенням всього району; він може подарувати абсолютне задоволення чистою, нічим неперерваною швидкістю – в цьому випадку відчуття Типового Міста може навіть стати насиченим, або принаймні набути певної щільності, – а може і ввести у стан безвихідної зупинки – стан, в якому виснаженість Типового Міста найбільш помітна. 3.3 Типове місто – це фрактал, безкінечне повторення одного і того ж простого структурного модуля; його можна відтворити з його найдрібнішої складової - комп’ютера або, навіть, дискети. 3.4 Поля для гольфу – це все, що залишилося від інакшості. 3.5 В Типовому Місті прості телефонні номери: не десятизначні руйнівники лобних доль головного мозку, як в традиційних містах, а більш м’які версії: наприклад, їх середні цифри можуть бути однаковими. 3.6 Основа привабливості Типового Міста – це аномія.
[Анóмія — (композиція з запереченням грец. α- і νόμος — закон, правопорядок) операціональне поняття, введено в соціологію Е.Дюркгаймом — для позначення суспільної ситуації послаблення соціальних норм та порядку внаслідок розходження між завищеними очікуваннями та обмеженістю економічних благ і товарів при подальшому розподілу праці та посилення економічної кризи. Прим. переклад.]
4. Аеропорт 4.1 Аеропорти, будучи раніше втіленнями граничної нейтральності, зараз стали чи не найбільш унікальними і характерними елементами Типового Міста, його найпотужнішим генератором відмінностей. Вони мусять бути конкретними, при цьому вміщуючи в собі все те, що середньостатистична людина прагне відчути під час відвідування якогось міста. Подібно жахливим презентаціям парфумів, масштабні фотопрінти, рослини, національні костюми викликають першу концентровану хвилю місцевої ідентичності (яка часто виявляється останньою). Далекий, комфортний, екзотичний, полярний, регіональний, східний, провінційний, новий, навіть «невідомий» - ось список емоційних відтінків, на які робиться розрахунок. Навантажені цим концептуальним завданням, аеропорти стають емблемами, що роблять відбиток в глобальному колективному підсвідомому за допомогою безжалісних маніпуляцій з їх «неавіаційними» приманками: магазинами безподаткової торгівлі, вражаючими просторовими характеристиками, частотою і надійністю зв’язку з іншими аеропортами. З точки зору іконографії та повсякденного функціонування аеропорт є концентратом гіпер-локального та гіпер-глобального: він є гіпер-глобальним і тому сенсі, що тут можна придбати товари, які є недоступними навіть місті, і гіпер-локальним тому, що тут можна придбати речі, які неможливо придбати більше ніде. 4.2 Глибинний вектор розвитку аеропортів – прагнення до максимальної автономії: іноді вони вже практично не відносяться до якогось конкретного Типового Міста. Стаючи все більшими і більшими, оснащуючись все більшим числом функцій не пов’язаних із подорожуванням, вони знаходяться на шляху до того, щоб замінити собою місто. Стан перебування в дорозі стає всезагальним. Всі разом аеропорти вміщують населення, чисельність якого вимірюється мільйонами, і, крім того, найбільше число денного обслуговуючого персоналу. Повнота функціонального оснащення робить їх схожими на квартали Типового Міста, в яких останній знаходить зміст свого існування (свій центр?), однак, перевагою аеропорту є те, що він являє собою герметичну систему, з якої немає виходу, окрім як в інший аеропорт. 4.3 Вік конкретного Типового Міста можна визначити проаналізувавши геометрію аеропорту, що його обслуговує. Шестикутний план (в унікальних випадках п’яти- або семикутний) – шістдесяті. Ортогональний план і розріз – сімдесяті. «Колажний» принцип – вісімдесяті. Уніфікований криволінійний переріз, «екструдований» вздовж майже безкінечного лінійного плану – можливо, дев’яності. (Розгалужена структура, гілки якої нагадують дубову крону – Німеччина.) 4.4 Аеропорти бувають двох розмірів: надто великі та надто малі. Однак, їхній розмір не впливає на якість виконання своїх функцій. Звідси випливає, що найбільш інтригуючий аспект будівель інфраструктури полягає в їх еластичності. Розраховані на певну пропускну здатність (число пасажирів за рік), вони пропускають через себе незліченні натовпи і якимось чином виживають, розтягуючись в сторону цілковитої невизначеності.
5. Населення 5.1 Типове Місто відзначається значною багато національністю: в середньому 8% чорні, 12% білі, 27% іспаномовні, 37% китайці/азіати, 6% без визначеної національності, 10% інші. Воно не лише багатонаціональне, а і багатокультурне. Ось чому тут не викликають здивування храми, що зачаїлись між панельними багатоповерхівками, дракони на головних бульварах, будди в ЦДК (центральний діловий квартал). 5.2 Типове місто завжди створюється людьми, котрі перебувають в постійному русі і мають намір рухатись далі. Це і пояснює не фундаментальність їхніх основ. Наче пластівці, що раптом утворюються у воді при змішуванні двох хімікатів, а потім утворюють безформне утворення на дні, нове поселення може утворитись на місці зіткнення або злиття двох людських потоків, кожен з яких рухається ще кудись, – наприклад, потік кубинських емігрантів, котрі прямують на північ, і потоку єврейських пенсіонерів, які прямують на південь. Через мить з нічого народжується Типове Місто.
6. Урбанізм 6.1 Найбільш оригінальна властивість Типового Міста полягає в тому, що воно просто позбувається всього, що не працює, - від всього, що пережило час своєї корисності, - розламуючи асфальт ідеалізму відбійними молотками реалізму, воно приймає все, що саме виростає на вивільненому місці. В цьому сенсі Типове Місто включає в себе одночасно і доісторичні, і футуристичні моменти, - насправді лише ці два компоненти. Типове місто – це все, що залишилось від міста в його традиційному трактуванні. Типове місто – це пост-місто, що формується на місці екс-міста. 6.2 Типове місто більше не тримається на громадській сфері, яка завжди відрізнялася завищеними вимогами і послідовно деградувала в ході дивовижно довгої еволюції, в масштабі якої римський форум співвідноситься до грецької агори приблизно так само, як молл до торгової вулиці, а на залишках. Згідно первісних уявлень сучасників, залишки представляли собою лише озеленення, контрольована чистота якої служила моральною опорою і свідченням добрих намірів без жодних асоціацій і корисливих намірів. В Типовому Місті, з його виснаженим культурним шаром і тяжінням до тропіків, рослинність перетворюється в, свого роду, Райський Залишок, який виступає в ролі основного носія нової ідентичності: гібрид політики і ландшафту. Будучи з одного боку притулком для протизаконного і неконтрольованого, а з іншого – об’єктом постійних маніпуляцій, він втілює в собі одночасний тріумф манікюру і первозданності. Його аморальна соковитість компенсує зубожілість інших аспектів Типового Міста. Органічність стає найбільшим міфом надзвичайно неорганічного Типового Міста. 6.3 Вулиця мертва. Це відкриття співпало з фанатичними спробами її відродження. Публічне мистецтво тепер всюди – так ніби дві смерті могли породити життя. «Пішохідизація», спрямована на збереження вулиці, насправді створює умови для пересування по ні тих, хто своїми ж стопами незворотньо руйнує цей об’єкт запланованого захоплення. 6.4 Типове Місто знаходиться на шляху від горизонталі до вертикалі. Хмарочос цілком може виявитись останньою, остаточною типологією. Він вже поглинув все інше. Він може існувати де завгодно – на рисовому полі, в історичному центрі – тепер це не має значення. Вежі вже не стоять поруч; вони розташовані на такій відстані, що не можуть взаємодіяти між собою. Ідеальним вважається поєднання щільності та ізольованого розташування. 6.5 Житло не є проблемою. Житлова проблема або повністю вирішена, або повністю покинута напризволяще. В першому випадку ми маємо справу із законним житлом, в другому – з «незаконним». В першому випадку це вежі або зазвичай типові багатоповерхівки (з шириною корпусу до 15 метрів), в другому (як абсолютно симетрична відповідь) - «килим» з імпровізованих халуп. Перше рішення пожирає небо, інше – землю. Парадоксально, але ті, у кого немає грошей, колонізують найдорожчий ресурс – землю, в той час як ті, хто платять, живуть в повітрі, яке є безкоштовним. В будь-якому випадку житло виявляється надзвичайно містким: не лише кількість населення подвоюється через певну кількість років, але і середня кількість постійних мешканців в кожному окремому помешканні по мірі послаблення впливу різних релігій, поширення розлучень та інших причин розділення сімей зменшується вдвічі приблизно з тою ж швидкістю, з якою і подвоюється населення. По мірі того як населення Типового Міста невпинно зростає, його щільність все так же невпинно зменшується. 6.6 Всі Типові Міста виникають з tabula rasa; якщо раніше в якомусь місці нічого не було, то вони там з’являються; якщо ж там щось було, то вони його замінюють собою. Вони мусять так діяти, інакше вони стали би історичними. 6.7 Ландшафт Типового міста зазвичай являє собою амальгаму надмірно регулярних структур, які виникли на ранньому етапі його розвитку, коли «влада» ще не була розпорошеною, і все більш вільних композицій, які поступово заповнюють вільний простір. 6.8 Типове Місто – це апофеоз концепції множинного вибору, антологія всіх існуючих можливостей, бланк, в якому всі опції відмічені галочками. Зазвичай Типове Місто «планується», але не в традиційному сенсі, коли якась бюрократична організація контролює його розвиток, а так, ніби різні стереотипи, тропи, спори, насіння падали в землю у довільному порядку, як в дикій природі, приживались, скориставшись природною родючістю ґрунту, і з часом склались би в ансамбль. Типове Місто – це банк випадкових генів, який іноді приносить дивовижні результати. 6.9 Письмо міста може бути складним для розшифрування, повним помилок, але це не означає, що письма як такого немає; простіше припустити, що ми розвинули в собі нову безграмотність, нову сліпоту. Терплячий аналіз дозволяє виділити та ізолювати теми, одиниці і змістовні послідовності, які разом утворюють цей вагнерський «первородний бульйон»: кілька записів, зроблених на шкільній дошці заїжджим генієм 50 років тому, шаблонні звіти ООН, які розкладаються в їхній скляній силосній вежі на Мангеттені, одкровення колоніальних мислителів, які набили руку на питаннях, які стосуються клімату, непередбачувані рикошети архітектурно-дизайнерської освіти, що набирає обертів в процесі глобального процесу «відмивання світу». 6.10 Найкращим визначенням естетики Типового Міста є «вільний стиль». Як описати його? Уявіть собі відкритий простір, поляну в лісі, місто на вирівняній ділянці. Є три елементи: дороги, будівлі і природа; вони співіснують в гнучкій взаємодії без жодної попередньо встановленої системи в дивовижно організованому різноманітті. Кожен з трьох елементів може домінувати: часами дорога кудись зникає, щоб знову віднайтись у вигляді незрозумілого меандру, що далеко відхилився від основного курсу; іноді ви взагалі не бачите жодних будівель, лише рослинність; тоді, так само несподівано, навколо вас виявляються самі лише будівлі. В деяких лякаючи місцях відсутні всі три елементи. На цих «ділянках» (дійсно, що можна протиставити ділянці? ділянки схожі на діри, що наскрізь проходять через концепцію міста) наче лохнеські чудовиська виникають об’єкти публічного мистецтва, однаково фігуративні і абстрактні, зазвичай самоочисні. 6.11 Деякі міста все ще серйозно обговорюють помилки архітекторів – наприклад, проекти при піднятих над рівнем землі пішохідні мережі, які наче щупальці ведуть від одного кварталу до кварталу покликані вирішити проблему надщільного трафіку, проте, Типове Місто щиро любить всі ці архітектурні винаходи: платформи, мости, тунелі, автостради, - це нагромадження атрибутів комунікації, які часто прикривають папороттю і квітами, наче намагаючись відкликати первородний гріх, створюючи таку щільність рослинного покриву, яка перевершує декорації до науково-фантастичних фільмів п’ятдесятих років. 6.12 Дороги – лише для машин. Людей (пішоходів) тут або поміщають в режим групового заходу (як в парку атракціонів), або направляють на «променади» відірвані від рівня вулиці, де піддають їх цілому спектру перебільшених умов – вітру, спеці, крутому ухилу, холоду, інтер’єру, екстер’єру, запахів, смогів, – послідовності, яка є гротескною карикатурою на життя в історичному місті. 6.13 В Типовому Місті все ж присутня горизонтальність, яка хоч і на шляху до зникнення. Вона може бути представленою ще не стертою історією або тюдороподібними анклавами, які штампуються на окраїнах міст як емблема нового консерватизму. 6.14 За іронією долі, будучи самому достатньо новим, Типове Місто оточене сузір’ям так званих Нових Міст: Нові Міст ростуть як деревні кільця. З якихось причин Нові Міста швидко старіють, приблизно так само, як п’ятирічні діти, у яких з’являються зморшки і артрит під впливом хвороби, яка називається прогерія. 6.15 Типове Місто знаменує остаточну смерть міського планування. Чому? Не тому, що воно не є спланованим, - насправді, величезні взаємодоповнюючі всесвіти бюрократів і забудовників вливають в його планування неймовірні потоки грошей та енергії; на ці гроші всі пустирі Типового міста можна було б удобрити діамантами, а всі його болота замостити цеглою із золота… Однак, найбільш тривожне і, водночас, найбільш вражаюче відкриття полягає в тому, що планування жодним чином нічого не міняє. Будівлі можуть бути розташованими вдало (вежа біля станції метро) або погано (цілі центри в милях від найближчої дороги). Вони розквітають/згасають непередбачувано. Мережі стають занадто розтягнутими, старіють, гниють, виходять з ужитку; населення подвоюється, потроюється, збільшується вчетверо, раптово зникає. Поверхня міста вибухає, економіка прискорюється, уповільнюється, робить стрибок, потерпає крах. Наче ембріони титанів, яких все ще вигодовують античні матері, цілі міста будуються на колоніальній інфраструктурі, креслення якої забрали, від’їжджаючи, колишні господарі. Ніхто не знає де, як, з якого часу функціонує каналізація, де точно прокладені телефонні лінії, якими аргументами визначено розташування центру, де завершуються монументальні осі. Все це доводить існування невичерпних прихованих запасів, колосальних резервуарів недбалості, постійного процесу органічного процесу регулювання стандартів і поведінки; очікування змінюються тут з біологічною раціональністю найбільш настороженої тварини. В цьому апофеозі «множинного вибору» ніколи не вдасться знову виділити і розмежувати причину і наслідок. Це працює - ось і все. 6.16 Тяжіння Типового Міста до тропіків автоматично веде до неможливості навіть віддалено асоціювати його з фортецею, цитаделлю; воно відкрите і гостинне як мангровий ліс.
7. Політика 7.1 Типове Місто, як правило, пов’язане (іноді лише зовсім віддалено) з більш-меш авторитарним режимом – місцевим чи національним. Зазвичай наближені особи «лідера», ким би він не був, приймають рішення реконструювати фрагмент центральної частини міста або периферії, чи навіть розпочати будівництво нового міста посеред абсолютно неосвоєних земель і, таким чином, дають вихідний імпульс «буму», який допомагає місту потрапити на карту. 7.2 Дуже часто цей режим вичерпується до неймовірного рівня невидимості, так, наче Типове Місто чинить опір диктаторству через вседозволеність.
8. Соціологія 8.1 Дуже дивно, що тріумф Типового Міста не співпав з тріумфом соціології, науки, діапазон якої Типове Місто розширило за межі найбільш дикої уяви. Типове місто і є соціологією, соціологією в дії. Кожне Типове Місто – це чашка Петрі або безкінечно терпляча шкільна дошка, на якій будь-яка гіпотеза може бути доведеною, а потім бути стертою і ніколи більше не озватись ехом в розумах її авторів чи її аудиторії. 8.2 Очевидно, що швидке формування спільнот в Типовому Місті, - свого роду соціологічне «прискорене перемотування» - унеможливлює єдину узагальнюючу його інтерпретацію. Типове Місто послаблює всі структури, які в минулому відповідали за зв’язність. 8.3 Будучи безкінечно терплячим, Типове Місто наполегливо чинить опір будь-яким розмірковуванням та припущенням: воно показує, що соціологія, як така, може виявитись найгіршим засобом для опису «соціології в дії». Своєю кмітливістю воно перемагає будь-яку інституціолізовану критику. Воно надає масу незаперечних доказів на користь - і, навіть, ще більше незаперечних доказів проти – кожної соціологічної гіпотези. В точці А висотні житлові будівлі призводять до зростання кількості самогубств, в точці В – до нескінченного щастя на все життя. В точці С на них дивляться як на перший рішучий крок до емансипації (хоча, напевно, і не без якогось невидимого «тиску»), в точці D їх просто сприймають як щось старомодне. В точці К їх зводять в неймовірних кількостях, а в точці L - підривають. Креативність, незрозуміло висока в E, повністю відсутня в F. G являє собою безшовну етнічну мозаїку, в той час як H знаходиться під тиском хвиль сепаратизму, якщо не під загрозою негайної громадянської війни. Модель Y ніколи не стане життєздатною через грубе втручання в структуру сім’ї, в той час як Z з тієї ж причини процвітає (хоча жоден вчений не використає слово «процвітання» по відношенню до будь-якого аспекту життя Типового Міста). Релігія поступово «вивітрюється» в V, зберігається в W, і переживає трансмутацію в Х. 8.4 Як не дивно, нікому не спало на думку, що, складаючись один з одним, ці безкінечні суперечливі інтерпретації доводять багатство Типового Міста; це та сама гіпотеза, яка була відкинута апріорі.
9. Квартали 9.1 Завжди є район «Лицемірства», в якому збережена мінімальна частина минулого: як правило, його вулицями їздить старий трамвай чи двоповерховий автобус, подзвонюючи апокаліптичним дзвоником, свого роду, одомашнена версія Летючого Голандця. Телефонні будки тут або червоні, або імпортовані з Лондону, або накриті мініатюрними китайським дашками. Район «Лицемірства» також може називатись «Думками Вслід», «Узбережжя», «Надто Пізно», «42-га Вулиця» або просто «Селище» чи навіть «Підпілля» - в будь-якому випадку він представляє собою ретельно розроблену міфологічну операцію: він прославляє минуле так, як це може робити лише щось новонароджене. Він є машиною. 9.2 Колись і Типове Місто мало своє минуле. Однак, в своєму прагненні стати чимось видатним воно вирішило позбавитись значної частини своєї спадщини, спершу без жодного жалю – минуле тоді виглядало надзвичайно антисанітарно, навіть небезпечно – але потім, зовсім не очікувано, відчуття легкості змінилось на відчуття втрати. Звісно, завжди були пророки, з довгим сивим волоссям, в сірих шкарпетках і сандалях, які застерігали, що минуле є необхідним, важливим ресурсом. Поступово, перемелюючи все на своєму шляху, машина знищення зупиняється; деякі випадкові халупи на вичищеній евклідовій площині консервуються, реставруються і набувають блиску, якого ніколи раніше не мали… 9.3 Незважаючи на відсутність історії, саме вона стала основною «родзинкою» Типового Міста, навіть його промисловістю. Число готелів, які зводяться на вивільнених просторах навколо відреставрованих халуп для того, щоб приймати додаткові потоки туристів, зростає прямо пропорційно до стирання минулого. Зникнення історії ніяк не позначається їх кількості, хоча, можливо, це лише ажіотаж в магазині за хвилину до закриття. Зараз туризм стає незалежним від свого об’єкту… 9.4 Замість специфічних спогадів та асоціацій Типове місто генерує узагальнені спогади, спогади спогадів – якщо не всі спогади одночасно, то хоча б абстрактну, умовну пам’ять, нескінченне déjà vu, типову пам’ять. 9.5 Район «Лицемірства», як правило, не перевищує висоти трьох поверхів (данина пам’яті Джейн Джейкобс - чи її помста?), незважаючи на свої скромні фізичні розміри, концентрує в єдиний комплекс все минуле. Історія повертається тут не як фарс, а як сервіс: торговці переодягнені в костюми (кумедні капелюхи, оголені пупки, вуалі) добровільно відтворюють соціальні умови (рабство, тиранію, епідемії, бідність, колоніальність), заради подолання яких їхні країни колись пішли на війну. Наче вірус, що само розмножується в глобальних масштабах, колоніальність є єдиним невичерпним джерелом автентичного. 9.6 42-га вулиця: очевидно, що там, де минуле охороняється, там воно найбільше і змінюється, стаючи віддаленим, так, наче на нього дивляться через обернений телескоп, а то і зовсім зводиться нанівець. 9.7 Силою необхідною для підзарядки спокою Типового Міста володіють лише спогади про попередні ексцеси. Найбільш популярними місцями притягання туристів (туристами в Типовому Місті є всі), які наче прагнуть живитися теплом згаслих вулканів, як правило, являються ті, які колись були найбільш безпосереднім чином пов’язані з сексом та девіантною поведінкою. Натовпи невинних стікаються в колишні притулки сутенерів, проституток, злодіїв, трансвеститів і, меншою мірою, художників. Як не парадоксально, але в той момент, коли «інформаційне шосе» готове тонами доставляти порнографію прямо у вітальню, досвід тілесного ходіння по знову розігрітому жару трансгресії і гріха стає єдиним способом для цих людей відчути щось особливе, відчути себе живими. В епоху, котра не здатна породжувати ауру, вартість вже існуючої аури злітає до небес. Чи є для них прогулянка цим попелом максимальним наближенням до почуття провини? Екзистенціалізм розведений до консистенції мінеральної води «Пер’є»? 9.8 Кожне Типове Місто має узбережжя. Це не обов’язково межа водного бар’єру, замість води, наприклад, може бути пустеля, але це завжди межа, де місто стикається з іншими ландшафтними умовами, так наче положення на межі втечі є найбільш привабливим. Тут туристи скупчуються табунами навколо груп імпровізованих кіосків, де орди вуличних торговців намагаються продати їм «унікальні» аспекти міста. Унікальні частки всіх Типових Міст разом створили універсальний сувенір, науковий гібрид Ейфелевої вежі, Сакре-Кер і статуї Свободи: це висока будівля (зазвичай між 200 і 300 м) в кулі, наповненій водою зі снігом, а, якщо ближче до екватора, то золотими пластівцями. До них також відносяться записники в перепльоті зі шкіри, а також сандалі в стилі «хіпі», навіть якщо на місці продажу справжніх хіпі відловлюють і депортують. Туристи з ніжністю обмацують це все, хоч ніхто ніколи не був свідком реальної покупки, а потім сідають в екзотичних забігайлівках, що розкидані по всій набережній. Сьогодні їм доведеться спробувати всю гаму смакових відчуттів: гостре – перше і, вкінці-кінців, мабуть, найнадійніше підтвердження того, що ви не вдома; паштетоподібне – з м’яса чи якої-небудь синтетики; сире – атавістична практика, яка буде дуже популярною в третьому тисячолітті. 9.9 Креветки – вінець еволюції закусок. Через спрощення харчового ланцюга і процесу приготування їхній смак наближається до смаку англійського мафіна, тобто до повної відсутності смаку.
10. Програма 10.1 Насправді офіси досі будуються, і, навіть, в більших масштабах. Люди кажуть, що вони більше непотрібні. Через п’ять-десять років ми всі будемо працювати вдома. Але тоді нам знадобляться більші будинки – достатньо великі, щоб проводити зустрічі. Офіси доведеться перетворити в житлові будинки. 10.2 Єдиним видом діяльності є шопінг. Чому б не визнати шопінг чимось тимчасовим, минущим? Це наша власна короткозорість – ми не придумали для себе кращого заняття. Якщо ці ж простори наповнити іншими програмами – бібліотеками, громадськими лазнями, університетами – це буде просто розкішно, ми всі будемо трепетати перед їх величчю. 10.3 Типовим житлом, типовим модулем забудови типового Міста стають готелі. Раніше таким модулем був офіс, який, однак, передбачав необхідність приходити і йти геть, це означало присутність десь в іншому місці іншої форми розміщення. Після того, як список послуг, які пропонують готелі, став практично необмеженим, вони перетворили всі інші типи будівель в непотрібні надмірності. Навіть з приблокованою функцією торгового центру, готель – це найближче, що у нас є, до міського існування, до стилю ХХІ сторіччя. 10.4 Готель сьогодні став місцем ув’язнення, місцем добровільного арешту; в місті не залишилось місць, які могли б з ним конкурувати за привабливістю відвідування; ми просто поселяємось у готель і нікуди не виходимо. Все разом дає нам картину міста, десять мільйонів жителів якого замкнені у власних кімнатах: щось на зразок зворотної анімації – щільність, що вибухає всередину самої себе.
11. Архітектура 11.1 Закрийте очі і уявіть собі бежевий вибух. В епіцентрі – спалахи кольору вагінальних складок (не збуджених), темно-фіолетовий з матово-металічним відтінком, суміш тютюнового і хакі, колір гарбуза в пилюці; всі машини на шляху до весільної білизни… 11.2 Як і в кожному місті, в Типовому Місті є цікаві і нудні будівлі. Всі вони ведуть своє походження від проектів Миса ван дер Рое: перша категорія – від його нерегулярної в плані вежі для Фрідріхштрассе (1921), а друга – від прямокутних коробок, які він придумав невдовзі після цього. Ця послідовність є важливою: очевидно, після перших експериментів Мис раз і на завжди відмовився від «цікавого», зробивши свій вибір на користь «нудного». В кращому випадку лише дух його ранньої творчості (сублімований, подавлений?) якось проникав в його пізні роботи у вигляді більш-менш помітної відсутності, однак, з того часу він більше ніколи не пропонував «цікавих» рішень для проектів реальних будівель. Типове місто довело його неправоту: теперішні, більш зухвалі архітектори прийняли виклик, від якого ухилився Мис, і на стільки ним захопились, що тепер важко знайти будівлю, яка б представляла собою коробку. За іронією це плідне захоплення «цікавим» Мисом заперечує правоту «того» Миса, ім’я якого стало іконою в історії архітектури. 11.3 Архітектура Типового Міста прекрасна за визначенням. Вона будується з надзвичайною швидкістю, а придумується ще в більш неймовірні темпи. На кожну реалізовану структуру (хоча «структура» не найвдаліший термін) припадає по 27 її відкинутих версій. Їх придумують в стінах 10000 архітектурних офісів, про які ніхто навіть не чув, але кожен з яких просто тремтить від свіжого натхнення. Ймовірно, більш скромні, ніж їхні знамениті колеги, цих архітекторів пов’язує колективне переконання в тому, що з архітектурою щось відбувається не так і, що ситуація може бути виправлена завдяки їх самовідданим зусиллям. Сила великих чисел дозволяє діяти їм з блискучою самовпевненістю. Вони ті, хто проектує без жодних сумнівів. З варварською чіткістю їм вдається отримати з 1001 джерела багатств більше, ніж це під силу будь-якому генію. В середньому їхня освіта коштує 30000 доларів, не враховуючи витрат на поїздки і житло. 23% цих архітекторів були «відмиті» в університетах Плющевої Ліги, де під час коротких проміжків часу вони піддавались облагороджуючому впливу з боку високооплачуваної еліти іншого «офіційного» відділення професії. Звідси випливає, що в кожний конкретний момент на проектування і виробництво Типового Міста працюють 300 мільярдів доларів в формі інвестицій в архітектурну освіту (30000$ [середня вартість] * 100 [середня кількість працівників в офісі] *100000 [кількість офісів по всьому світу]). 11.4 Складні за своєю формою будівлі залежать від індустрії навісних скляних фасадів, все більш ефективних клеючих засобів та герметиків, - в сумі ці засоби перетворюють кожну будівлю в гібрид гамівної сорочки і кисневого тенту. Принцип «ми протягнемо фасад на стільки, на скільки буде потрібно», а також використання силікону призвели до того, що фасади стали ідеально пласкими, скло склеюється з каменем, сталлю, бетоном, змішування, яке є можливим лише в епоху космічних технологій. Ці з’єднання створюють враження інтелектуальної просунутості за рахунок демократичного застосування прозорої спермоподібної субстанції, що утримує частини будівлі разом не розумовими зусиллями проектувальників, а силою чистого наміру, тріумфом клею над самостійністю і чистотою матеріалів. Як і все інше в Типовому Місті, його архітектура виникає в результаті перетворення жорсткого в піддатливе, на хвилі епідемії піддатливості, досягнутої не шляхом застосування принципу, а шляхом систематичної опори на безпринципність. 11.5 Оскільки Типове Місто зосереджене переважно в Азії, його архітектура здебільшого передбачає кондиціювання повітря. Ось в чому полягає парадигмальний зсув сучасності – відтепер місто представляє не вищі досягнення розвинутого світу, а межу світу, що розвивається, і знаходить своє найяскравіше вираження в області кондиціювання: брутальні методи, якими досягається тотальне кондиціювання, призводить до виникнення всередині будівель кліматичних умов і явищ, які раніше «траплялись» зовні, – раптові шторми, міні-торнадо, заморозки в кафетеріях, хвилі спеки, іноді навіть туман. Провінційність механізмів, покинуті розумом, в погоні за електронікою. Некомпетентність чи творча уява? 11.6 Іронія полягає в тому, що головна, руйнівна, ідеологічна особливість Типового Міста знаходиться саме тут – воно підносить посередність на новий, вищий рівень, в цьому сенсі воно схоже на Мерцбау Курта Швіттерса, який розрісся до масштабу міста: Типове Місто – це Мерц-місто. 11.7 Кут нахилу фасаду – єдиний надійний показник архітектурної геніальності: 3 бали за нахил всередину, 12 – за нахил назовні, -2 за ступінчатий уступ (надто ностальгічно). 11.8 Типове Місто створює враження твердої субстанції, проте це враження оманливе. 51 % його об’єму складають атріуми. Атріум володіє диявольською здатністю субстанцію вати нематеріальне. Його римське ім’я є внутрішньою гарантією високого архітектурного класу: древнє походження робить цю тему невичерпною. Атріум поміщає печерну людину в невичерпний потік столичного комфорту. 11.9 Атріум – це пустий простір, пустота – це основний структурний блок Типового Міста. Як не парадоксально, пустотність являється запорукою його фізичного сприйняття; «накачування» об’ємів пустотою – єдина підстава для його фізичного виявлення. По мірі того як його інтер’єри є все більш замкнутими та повторюваними, тим менше їхня характерна повторюваність є помітною. 11.10 Улюблений стиль Типового Міста – постмодернізм, і він завжди ним залишатиметься. Постмодернім – це єдиний рух, якому вдалось поєднати виробництво архітектури з виробництвом паніки. Постмодернізм – це не теоретична доктрина, яка базується на високоцивілізованому причитуванні історії архітектури, а метод, мутація архітектурної професії, який дозволяє видавати продукт настільки швидко, наскільки це необхідно, щоб встигати за розвитком Типового Міста. Замість нової свідомості, на яку розраховували його першовідкривачі, постмодернізм породжує нову несвідомість. Це «маленький помічник» модернізації. [Евфемізмом «маленький помічник» часто позначають патентовані транквілізатори та психостимулятори, що допомагають жителям розвинутих країн справлятись зі стресами. Прим. перекл.] Будь-кому під силу створити щось постмодерністичне – наприклад, хмарочос, що заграє з темою китайської пагоди і/чи середньовічного тосканського «містечка на пагорбі». 11.11 Будь-який опір постмодернізму є антидемократичним. Створюючи навколо архітектури «антирадарну оболонку літака-невидимки», постмодернізм робить її нестерпно спокусливою, як різдвяний подарунок від благодійної організації. 11.12 Чи є зв’язок між дзеркалами, які переповнюють Типове Місто і тими, що століттями були найбільш популярними і ефективними «дарами» колонізаторів для дикунів? Чи є ці дзеркала способом возвеличення пустоти через її багатократне множення, чи це відчайдушна спроба вловити сутність на шляху до її остаточного випаровування? 11.13 Максим Горький якось назвав парк розваг на Куні-Айленді «різноманіттям нудьги». Він навмисне вжив цей епітет як оксюморон. Різноманітність не може бути нудною. Нудьга не може бути різноманітною. Однак, безкінечна різноманітність Типового Міста, щонайменше, наблизилась до точки, коли різноманітність стала загальноприйнятою нормою, банальністю: всупереч всім очікуванням, повторюваність стала чимось незвичайним, а значить потенційно зухвалою, пожвавлючою. Але це вже для ХХІ сторіччя.
12. Географія 12.1 Типове Місто тяжіє до більш теплого клімату, ніж клімат традиційних міст: воно прямує на південь, в напрямку екватора, тікаючи від безладу, в який Північ перетворив друге тисячоліття. Це концепт в стані міграції. Його кінцева мета – стати тропічним: кращий клімат, гарніші люди. Його населяють ті, кому не хочеться жити в іншому місці. 12.2 Жителі Типового Міста не лише більш привабливі за інших, вони також відрізняються кращим характером, вони не так переймаються через роботу, вони менш ворожі і більш приємні. Іншими словами, вони є доказом того, що існує зв’язок між архітектурою і поведінкою, що місто може робити людей кращими, хоч і не зовсім зрозуміло яким чином. 12.3 Однією із найсильніших характеристик Типового Міста є стабільність клімату: відсутня зміна сезонів, все виглядає безхмарно, хоча при цьому прогнози переповнені очікуванням невідворотних змін і майбутніх погіршень: хмарність в Карачі. Тема Судного Дня незворотно змістилась зі сфери релігії та етики до метеорології. Негода - це, напевне, єдина загроза, яка все ще нависає над Типовим Містом.
13. Ідентичність 13.1 В іконографії, яку обрало для себе Типове Місто присутня певна свідома (?) надлишковість. Якщо воно розташоване біля води, то відповідні символи розташовані по всій його території. Якщо це порт, то кораблі та крани з’являтимуться далеко в глибині суші. (Однак, було би нонсенсом показувати морські транспортні контейнери – те, що являється типовим по суті, неможливо зробити особливим засобами Типового Міста.) Якщо типове Місто розташоване в Азії, то ви всюди бачите «ніжних» (чуттєвий, таємничих) жінок, еластичні пози яких виражають (релігійну, сексуальну) покору. Якщо в Типовому Місті є гора, то кожна брошура, меню, квиток, рекламний щит будуть знову і знову пред’являти гору так, ніби ніщо інше не є переконливим, окрім безперервної тавтології. Ідентичність Типового Міста є схожою на мантру.
14. Історія 14.1 Жалкування за відсутністю історії – стомлюючий рефлекс. Він виражає негласний консенсус, що присутність історії є завжди бажаною. Але хто сказав, що так воно і є? Місто – це площина, яка в найбільш ефективний спосіб заповнена людьми і процесами, і, в більшості випадках, присутність історії лише понижує цю ефективність… 14.2 Присутня історія перешкоджає чистій експлуатації теоретичної цінності її як відсутності. 14.3 Протягом всієї історії людства (дозволимо собі почати параграф в типово американському стилі) міста росли завдяки консолідації. Зростання міста – це процес накопичування змін на конкретній ділянці. Речі удосконалюються. Культури розквітають, занепадають, відроджуються, зникають, плюндруються, піддаються нашестю, принижуються, ґвалтуються, тріумфують, перероджуються, вступають в золоту еру, раптово затихають – і все це на одній і тій самій ділянці. Ось чому археологія – мистецтво розкопок: вона шар за шаром відкриває історію цивілізації (тобто міста). Типове Місто як ескіз, який назавжди приречений залишитись ескізом, який не вдосконалюють, а просто покидають. Йому чужа ідея нашарування, інтенсифікації, наближення до стану завершеності: воно не має шарів. Його наступний шар знаходиться десь в іншому місці, іноді десь по сусідству, яке щоправда це «сусідство» може позначати цілу країну, а іноді десь зовсім далеко. Для занять археологікою (= археологія з більшим акцентом на інтерпретації) ХХ сторіччя потрібна нескінченна кількість авіаквитків, а не лопата. 14.4 За рахунок експортування/викидання своїх удосконалених версій, Типове місто підтримує свою власну амнезію (єдине, що пов’язує його з вічністю?). Відтак археологія Типового Міста буде свідченням його прогресуючого забуття, документацією його випаровування. Генієм цієї науки буде людина з пустими руками – не голий король, а археолог без знахідок, навіть без ділянки.
15. Інфраструктура 15.1 Інфраструктурні мережі, які раніше були одночасно засобами інтеграції та уніфікації, зараз стають більш конкурентними і локальними; вони більше не претендують на створення цілісних систем, а результують в множини самостійних функціональних сутностей. Замість єдиної мережі та організму нова інфраструктура створює анклави і непрохідні лабіринти: тепер се вже не grand récit, а паразитичний виверт. (Бангкок затвердив одразу три лінії легкого метро між пунктами А і В – так би мовити, нехай переможе найсильніша.) 15.2 Інфраструктура вже не є більш-менш запізнілою відповіддю на більш-менш нагальні потреби і перетворилась на стратегічну зброю, в передбачення майбутнього: затока Х розширяється не для того, щоб дати доступ до води жителям віддалених районів, які з нетерпінням цього чекають, а для того, щоб знищити/знизити шанси затоки У на виживання у ХХІ столітті. Новій південній столиці Z, яка розташована на окремому острові і все ще перебуває на дитячій стадії розвитку, «дарують» нову систему підземного метро лише для того, щоб давно сформована столиця W почала виглядати незграбною, перенаселеною і застарілою. Життя в V полегшується, щоб зробити в кінцевому результаті життя в U нестерпним.
16. Культура 16.1 До уваги беруться лише надмірності. 16.2 В кожному часовому поясі ідуть щонайменше три вистави мюзиклу «Коти»: світ оточений сатурновими кільцями нявчання. 16.3 Колись місто було чудовим місцем для полювання на сексуальних партнерів. Типове Місто працює як агентство знайомств: воно ефективно зводить пропозицію і попит. Оргазм замість агонії бажання: прогрес все таки існує. Найбільш непристойні пропозиції публікуються в ідеальному шрифтовому оформленні: Гельветика стала порнографічною.
Rem Koolhaas: The Generic City, Small, Medium, Large, Extra-Large, OMA, Rem Koolhaas and Bruce Mau, The Monacelli Press, p.1239, 1995
Переклав Роман Попадюк
Отличное произведение. Буду перечитывать не один раз. Пункт 11.10 про постмодернизм будет распечатан и прибит в родном офисе на стену. Спасибо Роману за перевод!
ВідповістиВидалитиархітектурне одкровення яке варто прочитати, заплакати і засміятися... ну просто дійсно вартісний текст і навіть не занудний:)
ВідповістиВидалитиШикарная вещь. 1994 год. Спасибо за перевод!
ВідповістиВидалити