 |
Миттєве Місто, Архігрем, 1968 |
Яким є взаємовідношення між критикою та глобалізацією? На початку двадцять першого століття, глобалізація здається ключовим словом, і словом все більше модним, кодовим словом для певного порядку виробничих відносин. Це один з найважливіших процесів та феноменів, що асоціюється із тим, що прийнято називати постмодерністю. Ідея критики або критичного судження, з іншого боку, походить аж з доби Просвітництва, має глибокі корені у Марксистській традиції та належить до типу мислення, який ми асоціюємо із сучасністю (модерністю).
Відповідно, виходить так, що ми живемо у «пост-критичну» епоху. Правдою є те, що глобальна реструктуризація супроводжувалась небаченою до цього темпоральною та просторовою компресією, зредуковуючи дистанції та пришвидшуючи час, обидва з яких – час та простір – бачились у минулому необхідними для істинної критичної рефлексії. Вона дала нам також всеохоплююче відчуття культурного релятивізму, роблячи нас свідомими того, що більше ні існує ніякої Архімедової точки (звідки споглядач зможе оглянути суть справи у її тотальності), ніякої привілейованої позиції, з якої можна робити критику. Нарешті те, про що говорив Фредерік Джеймисон, коли говорив що культурне стає економічним, а економічне стає культурним – іншими словами, зараження ринком усіх сфер життя, включно із інтелектуальною – піддає сумніву можливість збереження будь-якої дійсно об‘єктивної чи автономної сфери критичної практики. Разом усі ці тенденції пропонують антитетичне та антагоністичне відношення між глобалізацією та критикою.
Тому моїм першим поштовхом є поставити запитання: чи може існувати критика в епоху глобалізації? Але через те що я підозрюю у слизькості такі формулювання як "посткритичне", які в кінці-кінців є цинічними, оскільки вони беззаперечно приймають домінантну систему, якщо не посилюють її, питання, яке я хочу врешті поставити є скоріше наступним: який вид критики є можливим в епоху глобалізації?
 |
Френк Гері, Музей Гуггенхайм у Більбао, Іспанія, 1997 |
Ще кілька слів про глобалізацію. По-перше, необхідно деконструювати звиклу бінарну опозицію глобальне/локальне. Кожен, у кого в спальній кімнаті сяє CNN та Al Jazeera, може підтвердити той факт, що усе локальне є повністю пронизане глобальним, а все глобальне в кінцевому рахунку стає викривленим локальним. Взаємозалежність цих двох асиметричних силових полів рухається в напрямку всіх можливих видів гібридних, синкретичних та часто парадоксальних ефектів. У своїй книзі Модерність в цілому, Ар‘юн Аппадураі відхиляє точку зору, згідно з якою глобалізація є джаггернаутом (важка вантажівка), який трансформує світ у єдину монокультуру, використовуючи концепцію індигенізації («отубілечення» – термін з антропології) для того щоб описати комплексні та мінливі засоби – серед них те, що він називає медіа-просторами, техно-просторами, фінансовими просторами, етно-просторами та ідео-просторами – за допомогою яких глобальний феномен пропускає через себе уяву сучасних мешканців та стає застосованим та абсорбованим у локальних ситуаціях. Музей Гуггенхайму у Більбао є вражаючим прикладом споруди американської суперзірки, яка була замовлена муніципальною владою вкрай незалежного регіону в Іспанії; це не лише позначило місто на міжнародній туристичній карті, але також ефективно відродило місцеву економіку та вселило нове життя в історичну культуру міста. Споруда Гері, зроблена з титану та скла, виглядає як об‘єкт з іншої планети, однак він також слугував тому, щоб Більбао «виник» знов, пікантно вказуючи на минуле міста як центру промислового виробництва за допомогою як своєї металевої присутності, так і шоку його постіндустріальної «інакшості».
Більш в загальному з огляду на архітектуру та критику, можна сказати, що сьогодні глобальні межі досяжності має не лише медіа. Архітектурна практика стала повністю глобалізованою, так само як глобалізованою стала архітектурна освіта. Навіть архітектурний досвід не може з впевненістю бути названим локальним, принаймні психологічно. Як запропонував Діан МакКеннел у своїй книзі Турист, та що драматизують у своїй фірмі Діллер + Скофідіо, відчуття себе як постійного туриста може бути притаманним постмодерністичній ідентичності. Поза нашим найбільш інтимним середовищем життєдіяльності, ми маємо схильність до того щоб переживати сучасний світ як чужинці, або, принаймні, як гості, і навіть те, що ми називаємо домом може бути дуже unheimlich, коли йому випадає бути готелем чи табором для біженців.
По-друге, термін глобалізація, як вже стверджувалось, є багатозначним та далеким від простоти, і говорячи про нього, необхідно мати на умі те, яким цілям він слугує, як він мобілізується та якими є його ефекти – іншими словами, мислити про нього критично. Глобалізація у різний спосіб позначає гегемонію всесвітньої капіталістичної системи в економічній сфері; витіснення першості національної держави транснаціональними угодами, формальними та неформальними, у політичній сфері; виникнення нових мережевих інформаційних та комунікаційних інструментальностей у технологічній сфері; та наступ все більш гомогенного та споживацько-орієнтованого життєвого стилю та ментальності у культурній сфері. Це останнє, що часто входить у рубрику постмодернізму, вперше виникло в якості нового усвідомлення у 1960-ті роки із Маклюенівським проголошенням глобального села, гострою критикою Дебора в адресу суспільства спектаклю, та такими «протоглобальними» архітектурними проектами, як Ходяче Місто та Миттєве Місто студії Архігрем, або Неперервний Монумент групи Суперстудіо.
 |
Ходяче Місто, Архігрем, 1964 |
 |
Ходяче Місто, Архігрем, 1964 |
 |
Ходяче Місто, Архігрем, 1964 |
 |
Миттєве Місто, Архігрем, 1968 |
 |
Миттєве місто, Архігрем, 1968 |
 |
Миттєве Місто, Архігрем, 1968 |
 |
Неперервний Монумент, Суперстудіо, 1969 |
 |
Неперервний Монумент, Суперстудіо, 1969 |
 |
Неперервний Монумент, Суперстудіо, 1969 |
Про яку б подію не йшлось, глобалізація після завершення холодної війни також швидко стала кодовим словом для поширення західного способу життя, Американізації та нео-імперіалістичних амбіцій Сполучених Штатів. Як така, з традиційної лівацької точки зору, вона критикувалась за подавлення нею відмінності, викорінення локальних традицій та спадку, деградацію середовища, підкорення бідних людей та економічну приватизацію із лібералізацією. Остання звинувачувалась у скеровуванні до диких форм капіталізму, транснаціональних кримінальних мереж та, нарешті, глобального тероризму. В останні роки у таких містах як Сієтл, Генуя та Порто Алегре, атиглобалізаційний рух мобілізовувався навколо цих різноманітних проблем.
Всередині архітектури теорія критичного регіоналізму Кеннета Фремптона, описана ним як ар‘єргардна позиція та первісно артикульована у 1980-ті, була на найбільш високому рівні розробленою позицією проти вторгнення культурної одноманітності та експлуатації довкілля.
У той самий час, з більш позитивної позиції, глобалізація також прославляється в якості сили, що несе демократію – децентрацію та перерозподіл влади замість її консолідації, забезпечуючи нові форми сполученості всередині все більш зав‘язаних у мережі суспільств та сприяння вільним потокам людей та товарів через кордони, які раніше були зариті для такого руху структурами холодної війни. Вона також розглядається в якості динамічної сили для зміни, пробудження технологічних інновацій та формального експериментування. Не дивно, що авангардна культура архітектури сприйняла потяг глобалізації до жвавих, адаптивних та прагматичних форм практики, і архітектори були відповідальними за символічні проекти, які допомогли надати їй спектакулярної іконографії.
На завершення, таким чином, повертаючись до питання, який вид критики є можливим в епоху глобалізації, ми можемо задати більш конкретне запитання: як сучасний критичний дискурс в архітектурі може знайти для себе місце між Кассандро-подібними застереженнями, з одного боку, та між цинізмом та некритичним прославлянням, яке забезпечує незахищеність поверхні для деструктивних ударів глобалізації, з іншого боку?
Joan Ockman, Criticism an the Age of Globalisation;
The State of Architecture at the Beginning of the 21st Century
Edited by Bernard Tschumi + Irene Cheng
The Monacelli Press, Columbia Books of Architecture, 2003
переклав Антон Коломєйцев
Немає коментарів:
Дописати коментар