Поряд з тим, що архітектура має свою власну реальність, яка існує паралельно з нашою, архітектура – це колективна спадщина, і вона не може розглядатись окремо від культури певного часу. Ця теза не може бути спростована, але вимагає глибшого аналізу. У нас всіх є ідея дому і вона глибоко укорінена в нашу культуру; ми впізнаємо дім через сукупність споруд, які ми ідентифікуємо. Наша культура завжди посідала пріоритетне положення відносно нових споруджень, і вона все більше розширюється і укорінюється за допомогою цих же нових споруджень, для яких найважливіший аспект – аспект особливості періоду, в який вони з’явились. І це справедливо для всіх проявів архітектурі, а також - будинку як громадської інституції. Для архітекторів дуже важливим є факт, що вони працюють в галузі добре відомій всім і кожному. Це веде до неспростовності колективної ідеї, без якої наша робота може бути піддана колективній байдужості.
