Показ дописів із міткою Eisenman. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Eisenman. Показати всі дописи

Джон Макморроу: Нотатки про адаптивне (пере)пристосування програми (2010)


- Перехід від античності (світу форми) до програми (локального фрагменту соціальної моделі) передбачає коливання в психологічній орієнтації архітектора, надто радикальне, щоб викликати довіру. – Джон Самерсон, «Задача для теорії сучасної архітектури» (1957)

Ви починаєте з програми. Це перше, що вам видають перед початком проектування в архітектурній школі, і це те, чого ви очікуєте від клієнта під час практики. Програма дає дозвіл діяти, реалізовувати та організовувати. Всі наступні визначення містять в собі посередництво програми, від телевізійної чи радіо програми, до програми як серії соціальних послуг чи зашифрованої інструкції, що заставляє працювати машину. В архітектурі програма – це завдання на проектування [бріф (brief)], призначення того, що треба спроектувати, зведення таблиць кількісних показників, що складають проект, описова ємність яких коливається від небагатослівного «збудуйте мені будинок» до розширених багатотомних специфікацій складних установ.

Пітер Айзенман: Стратегії порожнечі. Рем Кулгас, Jussieu Libraries, 1992-1993. Розділ 8 з книги Пітера Айзенмана «Десять канонічних споруд 1950-2000» (2008)

1. Office for Metropolitan Architecture/Рем Кулгас, Jussieu Libraries, Париж, 1992-1993.
Якщо Вальтер Беньямін у своїй відомій та часто цитованій ремарці сказав, що архітектура розглядається людиною у стані відвернення уваги, тоді іконічна споруда, така сьогодні розповсюджена, може слугувати відображенням цього стану. Ця особливість іконічної споруди відноситься до двох факторів:  по-перше, мабуть, до тенденції обходитися із діаграмою як іконою; по-друге, до тенденції застосовувати іконічну діаграму прямо до проблеми генерування форми. Більшість ранніх робіт Рема Кулгаса досліджують діаграму як символічну форму; для прикладу, the New York Athletic Club символізує  переривчасту формальну діаграму. Однак більша частина його нещодавньої роботи, такої як Seattle Public Library або Casa da Musica у Порто, мають у своїй основі переважно ідею іконічної діаграми, у якій реалізована форма споруди має візуальну схожість із діаграмою її функцій.

Пітер Айзенман: Діаграми внутрішності, діаграми зовнішнього (1999)

Діаграми внутрішності
Використання діаграми у моїй роботі вперше можна зустріти в межах моєї дисертації 1963-го року. Діаграми були розроблені в якості відповіді на аналізи вілл Палладіо, зроблені Рудольфом Вітковером  та на подальшу розробку Коліном Роу цієї форми аналітичного дискурсу у його порівнянні Ле Корбюзьє та Палладіо. Якщо діаграми Вітковера та Роу в основі своїй спирались на аналіз формального як характеристики стабільної та апріорної, мої діаграми містили зерно чогось іншого: вони пропонували можливе відкриття формальної внутрішності архітектури для питань концептуального, критичного та навіть для діаграмування передуючої нестабільності цієї внутрішності. Ці питання стосувались більшості моїх робіт, що послідували далі. Тоді як для мене на той час було ясно, що існує відмінність між діаграмами Роу з Вітковером та діаграмами їх попередників, таких як Генріх Вельфлін та Пауль Франкль, так само як і іншими тодішніми діаграмами, такими як бульбашкова діаграма Баухаузу, я не був свідомий відмінності між моєю роботою та Роботою Роу, яку я сьогодні бачу вже достатньо ясно.

К. Майкл Гейз: Бажання. Розділ 1 з книги К. Майкла Гейза «Бажання архітектури: Тлумачення пізнього авангарду» (2010)

У цій книзі я пишу про статус архітектури як сфери культурної репрезентації. Я досліджую архітектуру як спосіб заперечення реального, під чим я розумію втручання в сферу символів та  процесів означення, що знаходяться на межі самого соціального порядку – тобто  архітектуру як особливий вид соціально символічної продукції, первинним завданням якої є конструювання концепцій та позицій, скоріше ніж створення речей. Таким чином, я намагаюсь характеризувати архітектурний імпульс чи то підхід, і щоб його помітити, потрібно звернути на нього певну увагу. Я хочу продемонструвати, що архітектурний імпульс є частиною щоденного соціального життя та його далекосяжних практик. Архітектура містить ряд операцій, які організують формальні репрезентації реального (хоча я і змушений буду ускладнити це формулювання), та, таким чином, замість того щоб просто бути наділеною ідеологією їх творцями чи користувачами, вона є ідеологічною сама по собі – уявним «вирішенням» реальної соціальної ситуації та протиріччя (як стверджує Луї Альтюсер, цитуючи Жака Лакана); ось що мається на увазі під її «автономністю».(1) Зрозумілі у такий спосіб, архітектурні ефекти – ряд концептуальних та практичних можливостей, які вона плекає чи лімітує – так само як і невід‘ємні афекти, які вона представляє, є дорогоцінними індексами самої історичної та соціальної ситуації. Тут я зосереджую свою увагу на ефектах та афектах, так само як і на фактах архітектури.

Пітер Айзенман: Діаграми попередності (1999)

Архітектура традиційно зосереджена на зовнішніх феноменах: політиці, соціальних умовах, культурних цінностях і такому іншому. Вона рідко коли зосереджувалась на своєму внутрішньому дискурсі, її внутрішності. Моя робота над діаграмою є одним із прикладів такої сконцентрованості. Вона розглядає можливість того, що архітектура може маніфестувати себе саму, маніфестувати свою внутрішність у реалізованій споруді. Діаграма є частиною роботи, яка має намір відкрити архітектуру її власному дискурсу, її власній риториці та, таким чином, потенційним тропам, які у ній приховані.

Пітер Айзенман: Тексти Аналогії. Альдо Россі, Кладовище Сан Катальдо, 1971-78. Розділ 7 з книги Пітера Айзенмана «Десять канонічних споруд 1950-2000» (2008)

1. Альдо Россі, композиція із Святим та кладовищем у Модені, 1979.
                У 1945 році, одразу після закінчення Другої Світової війни, Жорж Батай опублікував книгу із заголовком Le Bleu du Ciel, що перекладається як «небесна блакить», яка, тим не менш, була опублікована англійською мовою із досить дивною назвою Блакить Опівдні. Книга фактично була написана у травні 1935 року. Її сюжет, що розгортається на тлі всезагального страйку в Іспанії та підйому Нацизму, є метафорою для безнадії лівої ідеології перед лицем світової війни, що наближається із некрофілією як її центральною метафорою. Таким чином, не дивним є те, що конкурсний проект Альдо Россі для Кладовища Сан Катальдо у Модені був поданий із титульною назвою «Небесна Блакить». Місцем поховання у ньому є порожній куб із стінами, що є ремінісценцією на строгі геометрії живопису Джорджо де Кіріко або Palazzo della Civita Italiana на Esposizione Universale di Roma авторства Ернесто Лапедула, що був запроектований у 1942 році. Россівський проект є також метафорою для даремності спокутування у храмі; натомість, єдиною надією є постійно присутня, однак глузливо віддалена та недосяжна небесна блакить. У проекті для Кладовища Сан Катальдо, метафора захована не лише у типологічних дослідженнях аналогічних креслень Альдо Россі, але також виникає як полемічне твердження, виведене із післявоєнної літератури та сигналізуюче політичне спустошення модернізму. Не так як більш пізні проекти Россі, чи ті проекти, що стали ілюстративними для його більш пізнього періоду, Кладовище Сан Катальдо є водночас і політичною, і архітектурною критикою модернізму, в якій ідеї, що були народжені у Россівській книзі Архітектура Міста, набувають своєї фізичної форми у частковій реалізації цього кладовища.

Джоан Окман: Між утопіями та ідеологіями (з книги "Айзенман/Крір: Дві Ідеології") (2005)

Всі знають як на виставці у Музеї Сучасного мистецтва 1932 року Філіп Джонсон Та Генрі-Расел Гічкок позбавили європейський архітектурний модернізм його соціального та політичного наповнення. Їх завданням було перепакувати його для американського споживання – зробити його, як тоді сказала реформатор у сфері житла Катеріне Бауер, «безпечним для мільйонів», або, як пізніше скаже архітектурний історик Колін Роу у своєму вступі до П‘яти Архітекторів, «безпечним для капіталізму». У наступні декади модерністична архітектура, яка тепер є широко відомою як Міжнародний стиль і яка стала скоріш американським експортом, аніж європейським імпортом, перетворилася у естетику мейнстриму, у якій технологічна інновація та формальна віртуозність перевершили попередні прагнення реформістів. Нова ідеологія Холодної війни, ідеологія «кінця ідеології» – слоган, що був популяризований американським соціологом Даніелем Белом у 1960 році в книзі із таким самим заголовком – замінила старші Марксистські та соціалістичні вірності, при цьому імпліцитно просуваючи вперед прагнення капіталістичної модернізації. Для Роу, утопічна програма модерністичної архітектури про приведення до більш егалітарного та демократичного суспільства довела свою ілюзорність,та, що ще гірше, відкрила свою авторитарну сторону. Єдина можливість відходу від диявольської пари тоталітарного диктаторства та технократичного споживацтва тепер, здавалось, крилась в архітектурі як мистецтві, формалістичній естетиці.

Ентоні Відлер: Все-таки, що таке діаграма? (2006)



Що є діаграма?
Що ж, визначення словника пропонує достатньо широкий діапазон можливих значень. Англійський оксфордський словник прослідковує це слово зі старо-французької мови, а саме слова «diagramme», що, в свою чергу, походить від грецького «diagramma», від «dia», («через», «крізь»), та «graphein», щось написане, як буква у абетці. Що переносить діаграму від просто чогось «позначеного лініями», через геометричну фігуру, до написаного списку, реєстру, гамми чи тональності в музиці. Більш точно, і у відповідності до ліній її геометрії, діаграма може бути «фігурою, складеною з ліній», «ілюстративною фігурою», «набором ліній, позначень чи слідів». Але важливою є функція цих слідів: діаграма слугує чомусь іншому. Вона ілюструє визначення, допомагає у доведенні пропозиції, вона репрезентує хід чи результати будь-якої дії чи процесу.

Роберт Сомол та Сара Вайтінг: Замітки щодо ефекту Допплера та інших настроїв сучасності (2002)

«Скільки би я не переконував себе у тому, що вірогідність повторення є значно вищою, ніж ми гадаємо, -- оскільки ми всі рухаємось один за одним по одним і тим самим дорогам, які зумовлені нашим спільним походженням і спільними надіями, -- мій розум ніяк не може змиритись із примарами вже колись баченого, які переслідують мене все частіше і частіше. Варто мені приєдатись до компанії, як мені починає видаватись, що я вже чув подібні думки, сказані тими самими людьми колись раніше, -- чи іншими людьми, але у тих самих словах та з тими самими жестами… Можливо, що у цій загадковій ілюзії подвоєння дає про себе знати неясне передчуття кінця, крок в порожнечу, свого роду вихід з ладу, який, -- як у випадку грамофона, багаторазово повторюю чого одну і ту саму фразу, -- відбувається не через полом самої машини, а через неусувний дефект в її програмі».
W.G.Sebald
«Кільця Сатурна»

Пітер Айзенман: аналіз Casa del Fascio (1963)


Сутністю формальніх систем, використаних в CASA DEL FASCIO є прояв узгодженості між центричним планом та лінійною ділянкою. Центрична форма є застосованою у відповідності до певних функцій, що їх вимагає програма: забеспечення ряду офісних приміщень, прилягаючих до центрального подвір‘я. В її родовому стані, ця форма буде вимагати однакових входів з усіх чотирьох сторін.

Пітер Айзенман: Супроти спектаклю (2010)

«Спектакль є сонцем, яке ніколи не сідає в імперії пасивності»
Гі Дебор

Сьогодні у всіх культурних сферах збентежене споглядання поверхні замінило причитування глибини. Це спонукається медіа, яке інсценує вияв реальності в якості спектаклю. Ця видовищність пов‘язана із сучасним напливом інформації, який вимагає постійної репродукції нових образів для споживання. Образи, що вишукуються медіа починають циркулювати миттєво, віртуально та без перешкод. Медійний пошук фантастичних образів, так само як наявна установка на архітектуру «ефекту Більбао», увіковічнюють всезростаючу потребу у видовищному, що проявляється у все більш манерних формах новизни.