Ромер ван Торн: Мрій більше не залишилось? (2004)

"Падіння" - Bas Jan Ader, Амстердам, 1970

Пристрасть до реальності в сучасній голандській архітектурі... та її обмеження

            Раніше мрії про утопії не вважались безглуздими. Уявлення нового, кращого світу надихало мислителів і стимулювало їхній опір до status quo. Тепер утопічні мрії рідкість. Замість того, щоб ганятися за невловимими ідеалами, ми вважаємо за краще підкоряти бурхливі хвилі вільного ринку глобального капіталізму. У нашому дико процвітаючому Першому світі, з його до неможливості комп'ютеризованим виробництвом, технологічними та генетичними програмами, а також комерційними та культурними  розвагами, реальність може здатися більш захоплюючою, ніж мрії. 

Едвін Гарднер: Переосмислюючи практику. Стратегії і підходи до архітектури в наступному столітті. (2006)

 Есе з  мого архіву, яке я написав у 2006 році (...). Воно стосується розбіжностей між теорією і практикою та ролі критики в цих відносинах.(…) 

Спроба Стена Аллена [Stan Allen] переглянути у своїй книзі «Практика, Архітектура, Техніка та Репрезентація» [1]  практику і теорію архітектури не є єдиною у своєму роді. В останні роки багато науковців зі сфери архітектури зробили те ж саме. Усі намагаються визначити нові способи архітектурної практики та теорії, всі трохи по-різному, але з багатьма подібностями в тому, де саме вони шукають відповіді на ці запитання. Цей пошук визначення сучасної і майбутньої архітектурної практики є частиною більш широкої полеміки. В Сполучених Штатах ці дебати розгорілись навколо таких понять, як «посткритична» [2] і «проективна» практика. Однак, ці дискусії видаються вкрай спрямованою реакцією проти архітектури та теорії Пітера Айзенмана. Хоч вони і забарвлені такого роду мотивами, ці дебати все ще залишаються дуже цікавими і, здається, висувають плідні стратегії для архітектурної практики ХХІ століття. 

Роберт Сомол та Сара Вайтінг: Замітки щодо ефекту Допплера та інших настроїв сучасності (2002)

«Скільки би я не переконував себе у тому, що вірогідність повторення є значно вищою, ніж ми гадаємо, -- оскільки ми всі рухаємось один за одним по одним і тим самим дорогам, які зумовлені нашим спільним походженням і спільними надіями, -- мій розум ніяк не може змиритись із примарами вже колись баченого, які переслідують мене все частіше і частіше. Варто мені приєдатись до компанії, як мені починає видаватись, що я вже чув подібні думки, сказані тими самими людьми колись раніше, -- чи іншими людьми, але у тих самих словах та з тими самими жестами… Можливо, що у цій загадковій ілюзії подвоєння дає про себе знати неясне передчуття кінця, крок в порожнечу, свого роду вихід з ладу, який, -- як у випадку грамофона, багаторазово повторюю чого одну і ту саму фразу, -- відбувається не через полом самої машини, а через неусувний дефект в її програмі».

W.G.Sebald

«Кільця Сатурна»