Показ дописів із міткою місто. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою місто. Показати всі дописи

П’єр Беланже: Розповзання, стратегія? Від динаміки закритих систем до екології відкритих систем (2009)




Ландшафтний архітектор П’єр Беланже робить огляд історії системного мислення в науці про середовище та концепції сталого міста зокрема. Він стверджує, що розповзання неминуче і ми мусимо дивитися за межі параметрів поточного дискурсу, щоб віднайти майбутнє міста.

Кроуфорд Стенлі Голлінг та Майкл Голдберг: Екологія і планування (1971)


Запропонувати екологічний погляд на міські системи аудиторії урбаністів-планувальників є ризикованою справою. Однак, можливості співпраці переважають ризики. Екологам та планувальникам є багато чого повчитися один в одного.

З часів виникнення екології в 1920-х її фокус змістився від описової фази до розуміння протікання складних екологічних процесів та роботи екологічних систем. Для розробки ефективних способів застосування екологічних принципів на практиці було зроблено зовсім небагато. Однак, за останні кілька років відбувся відчутний зсув в сторону зацікавлення прикладною наукою, але перші спроби екологів в цьому напрямку були незграбними та наївними. З іншого боку, основною роллю планувальників було застосування, формулювання законодавчої бази та її втілення. Екологи можуть сильно виграти від вливання прагматичного реалізму, що походить від необхідності, властивої планувальній професії. Можливо, урбаністи, в свою чергу, теж можуть отримати від екологічної теорії нове розуміння міських систем.

Крістіна Діаз Морено та Ефрен Гарсія Грінда: Третя Природа. Інкубатори громадського простору

Amid Cero9,4S: Sun, Sea, Sex, Bruges Belgium, 2002
Ніколи до цього місто не отримувало стільки уваги не лише від антропологів, архітекторів та соціологів, але і від політиків та економістів, ставши важливим пунктом в їхньому полі зору. Сучасні процеси міського розвитку зазвичай визначають як основний продукт суспільства пізнього капіталізму, його циклів та логіки, які з ним ідентифікують. Однак, сучасні обговорення міських елементів зображують ці елементи як загальні, універсальні та всеохоплюючі умови, в яких ми живемо, і в які ми як архітектори можемо втручатися не інакше, як в об’єкт проекту чи дискусії. Будь-який підхід до міського феномену керується аналізом, критикою і захопленням, яке вони породжують, а не створенням альтернативних моделей. Таким чином, являються міста лише сценарієм для нашої діяльності чи ми можемо розглядати їх як частину спектру наших дій?

Рем Кулгас: у пошуку автентичності міста (2005)

Нові реальності. Культурні, економічні та соціальні умови нового покоління африканських міст – ілюстровані поселенням Александра біля Йоханнесбургу – приймають виклик теоретичних та технічних навиків професійних архітекторів та урбаністів, задіяних у переформуванні майбутнього.

Ми живемо в час руйнування міфологічності архітектора, яке стає все більш активним. Це хвилююча і в той же час дуже складна ситуація. За визначенням, архітектор – це той, хто ініціює зміни. З того часу, як я відкрив для себе цю професію, мене шокує те, що немає жодних напрацьованих стратегій чи вмінь, які б дозволили лише бачити, лише поспостерігати, утримуючись від будь-якої діяльності. Архітектура ніколи не могла бути пасивною, - і у нашій професії з’являється сильна нетерпимість, коли ми не знаходимо ніяких відповідей, і ще гірше - коли ми цих відповідей не виголошуємо.

Рем Кулгас: Що ж сталося з урбанізмом? 1994


Це століття стало програшною битвою проти категорії кількості.
Незважаючи на ранні обіцянки та притаманну йому хоробрість, урбанізм виявився нездатним винаходити та діяти в масштабах, яких потребувала його апокаліптична демографія. За 20 років населення Лагосу виросло з рівня 2 до рівня 7, 12, 15 мільйонів; Стамбул подвоїв населення з 6 до 12 мільйонів. Китай готується до ще більш приголомшливого зростання міст.
Як пояснити парадокс, що урбанізм як професія зник саме в той момент, коли, після десятиліть постійного прискорення, урбанізація вийшла на шлях встановлення остаточного глобального «тріумфу» міських умов?

Крістофер Александр: Місто не є деревом (1965)


***
Дерево із мого заголовку не є зеленим деревом з листям. Це назва абстрактної структури. Я протиставляю його іншій, більш складній абстрактній структурі, яку називають напіврешіткою.  Місто – це напіврешітка, а не дерево. Для того, щоб співставити ці абстрактні структури з природою міста, спершу я мушу встановити просту відмінність.

Джейн Джейкобс. 5. Використання Зелених Скверів. Смерть і Життя Великих Американських Міст. (1961). Частина ІІ


 Хороше розташування місцевого скверу, це те, чим живиться мікрорайон, те, що формує його вартісність, невдала ж локація може зашкодити цілісності мікрорайону. Очевидно, що місце, яке виглядає як тюремне подвір'я, не буде ні приваблювати користувачів, ані впливати на оточення, таким чином, як би це могла робити оаза. Але є різні оази, і деякі запоруки їхнього успіху не завжди очевидні.
Найбільш успішні місцеві сквери переважно не зазнають конкуренції зі сторони інших відкритих просторів з найближчого оточення. Це зрозуміло, оскільки люди у містах з усіма їхніми зацікавленнями та обов'язками навряд чи можуть пожвавити чи зробити цікавішим безмежний простір місцевого узагальненого скверу. Люди у місті вкладали б свої сили у сквери більшою мірою, якби це був бізнес, який дозволяв би впровадити, наприклад, велику кількість торгових центрів, променад, ігрових майданчиків, парків та невизначених території, що були представлені у типовій схемі радіального міста-саду і підсилені офіційними міськими вимогами щодо того, щоб великий відсоток території залишиться незабудованим.

Джейн Джейкобс. 5. Використання Зелених Скверів. Смерть і Життя Великих Американських Міст. (1961). Частина І


Умовно, місцеві зелені сквери чи схожі на парки відкриті простори вважаються благом покладеним на обділене населення міст. Давайте поглянемо на це з різних сторін і розглянемо міські сквери як обділені місця, що потребують для себе турботи і блага життя. Це більше відповідає реальності, оскільки люди насправді використовують сквери і роблять їх успішними – або навпаки утримуються від користування ними і прирікають сквери на відторгнення і занепад.
Сквери, це непостійні місця. Їм притаманні крайнощі популярності чи непопулярності. Їх поведінка далеко непроста. Вони можуть бути чудовими елементами районів міст, і економічними активами для свого оточення, але небагато з них є такими. Вони можуть ставати більш любимими і цінними з роками, але, нажаль, лише кілька показує цю постійну силу. Для кожного Рітегаус Скверу (Rittenhouse Square) у Філадельфії (Philadelphia), чи Рокфеллер Плаза (Rockefeller Plaza) або Вашингтон Сквер Парк (Washington Square Park) в Нью Йорку (New York), чи Бостон Коммон (Boston Common), чи їхні еквіваленти в інших містах, є десятки бездушних міських вакуумів під назвою парки і сквери, обділених протягом десятиліть, мало використовуваних, нелюбимих. Як казала жінка з Індіани, коли її запитали, чи подобається їй міська площа, «Тут нікого немає окрім брудного волоцюги, який плюється на землю і намагається заглянути тобі під спідницю.»

П’єр Вітторіо Аурелі: Місто як політична форма. Чотири архетипи міської трансформації (2011)



П’єр Вітторіо Аурелі фокусується на категорії архетипу як альтернативі типу. Щоб описати виникнення сучасних міських форм, які явно втілюють владні відносини, тут розглядаються чотири приклади – осьові вулиці Риму періоду Відродження, паризькі площі XVII століття, незалежні квартали Берліну ХІХ століття та віденський суперквартал ХХ століття.

Інтерв‘ю Джефрі Інаби з Б‘ярке Інгельсом (2010)

Джефрі Інаба: Давайте почнемо з обговорення творчого процесу у BIG. Ви якось сказали, що хороша ідея та хороший жарт є подібними, оскільки і те і інше миттєво сприймається слухачем. Фінальні слова жарту є чимось, що людина раніше не чула, і це при тому, що на них наштовхуєшся як на неминуче. Можете розвинути ці думки?
Б‘ярке Інгельс: Я гадаю, що добрий жарт відкриває можливість паралельного світу.  Коли говориться жарт, розповідач вибудовує контекст, описуючи певні факти та обставини, які є цілком зрозумілими та поміркованими, а потім, коли наближаються фінальні слова, хоча вони і узгоджуються із передумовою, яку ви встановили в якості реальності, результат є неочікуваним, а тому смішний чи сюрреалістичний. У цьому смислі, жарт слугує альтернативною реальністю в межах самої реальності.
Розробляти архітектуру може бути тим самим: є певне вибудовування, формулювання аргументу, аналіз, який встановлює умови, які є прагматичними та пізнаваними, навіть нудними, але потім, коли ми бачимо фінальні слова у вигляді пропозиції, вони можуть бути неочікуваними навіть при тому, що вони повністю узгоджуються із тим вибудовуванням, яке ви щойно прийняли  в якості контексту. Генеалогії чогось смішного та чогось незвичайного, або новаторського, або змінюючого парадигму є всі дуже подібними між собою. Достатньо часто процес мозкового штурму у нашому офісі починається із сухих аналізів, а потім, як тільки ми починаємо дивитись на факти, ми шукаємо речі, які є сюрреалістичними або смішними, оскільки якщо є щось, що вас дивує, воно може також здивувати світ, який ще не засвоїв цей вражаючий факт. Шукати чудний смисл означає шукати таке питання, на яке буде дана найбільш цікава відповідь.

Віні Маас: В пошуках урбаністичної архітектури (2003)

Проекти забудови території колишнього 
Всесвітнього Торгового Центру в Нью-Йорку (2002 рік):
1. Пітер Айзенман, Чарльз Гуотмі, 
   Стівен Холл, Річард Майєр
2. Норман Фостер
3. Foreign Office Architects
4. United Architects
5. NOX
        Більше ніж коли-небудь світ став полем битви за урбаністичну планувальну діяльність, і більше ніж коли-небудь відчувається нестача когерентного урбаністичного підходу. У світі, де колективні підходи замінюються індивідуалізмом, де політика виявляє невпевненість, а непередбачувана економіка заважає реалізації комунальних інвестицій, загальна планувальна діяльність стала діяльністю для ентузіастів, дрескодом для політиків і останнім пристанищем для затятих ідеалістів. Серед цих безсумнівних фактів урбанізм став небесами для протистояння та протекціонізму, питанням створення зон скоріше ніж можливостей. Будь-яка нова забудова сьогодні здається пов‘язаною із певним видом протекціонізму. У такі часи навіть Новий Урбанізм став анахронізмом. Мало хто з архітекторів далі хоче говорити про міста. У часи, коли культура об‘єктів підіймається, в якості чого архітектори хочуть бачити урбанізм?

Urban-Think Tank: Що ж тоді нам слід робити? (2010)

Альфредо Бріллембург та Губерт Клумпнер із Urban-Think Tank
Далекі від того щоб нічого не значити для розвитку неформального міста, архітектори сьогодні є вкрай потрібними. Але вони мають бути архітекторами дещо іншого типу. В Urban Think Tank ми пропонуємо альтернативи до традиційних архітектурних втручань, нові принципи для архітекторів, які готові до переосмислення власної ролі у місті:

Інтерв‘ю із Ремом Кулгасом щодо міста сьогодення (2011)

Інтерв‘юер: Якими є Ваші погляди на сьогоднішнє місто?

Рем Кулгас: Сьогодні фраза про те, що більша половина людей на землі є міськими жителями стала вже банальною. Однак, що в дійсності означає ця фраза, то це те, що ми є свідками неймовірного припливу людей із сіл у міста і що цей приплив звісно виразився у небаченому масштабі будівництва міст. Передовсім цей процес можемо спостерігати звісно в Азії, але за умовчанням також в Африці і Латинській Америці, та в значно меншому масштабі в Америці та Європі.