Показ дописів із міткою Venturi. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Venturi. Показати всі дописи

Рафаель Монео. Про Типологію (Oppositions 1978) Частина І, ІІ та ІІІ


Форми будівель, Ж.Н.Л. Дюранд, 1809.
 І
Підняти питання типології в архітектурі, це всерівно що підняти питання про саму природу архітектурної справи. Дати на це відповідь, для кожного покоління, означає переосмислення суті архітектури та пояснення її супутніх проблем. Таким чином, це вимагає появи теорії, чиїм першим питанням мусить бути: яким видом об’єкту є витвір архітектури? Це питання врешті повинно привести до концепції типів.

З ондого боку, витвір архітектури повинен бути самобутнім, як сутність сама по собі. Це означає, як і в інших формах мистецтва, він може характеризуватись станом унікальності. У такому випадку, витвір архітектури не піддається жодній скласифікації. Він неповторний, єдиний в своєму роді феномен. Стилістичні зв’язки можуть упізнаватись серед архітектурних витворів, як і в інших мистецтвах, але це не означає втрату унікальності об’єкту.

З іншого боку, витвір архітектури може розглядатись як приналежність до класу повторюваних об’єктів, характеризованих як клас засобів чи інструментів, за якимись загальними ознаками. Від першої хатини до архаїчних конструкцій із каменю, примітивна архітектура сприймалася як заняття схоже на на інші види ремесл, таких як виробництво текстилю, гончарство, плетіння, тощо. Перші продукти цієї діяльності, яку в ретроспективі ми назвали архітектурою, не відрізнялись від інструментів та засобів – будівництво примітивних хатин вимагало вирішення проблем форми та дизайну, схожих за своєю природою для того, щоб в’язати кошики, – і це витоговлення корисних об’єктів. Тому, так само як і кошик, тарілка чи чашка, архітектурний об’єкт не лише міг повторюватись, він мусів бути повторюваним. Всякі зміни, що розвивались у ньому, були особливостями які можна знайти у будь-якому продукті ремесла протягом часу. У цьому сенсі, унікальність архітектурного об’єкту було відхилено. З цієї точки зору, витвір архітектури – конструкцію чи будинок у формі човна, або чашки, або шолома, можна визначити за формальними ознаками, котрі виражають проблеми починаючи від виробництва до використання, і дозволяють його репродукцію. З цього випливає, що сутність архітектурного об’єкту полягає у його повторюваності.

Сам акт назви архітектурного об’єкту, це також процес, що формує природу мови, і також спонукає до типіззації. Ідентифікація архітектурного елементу як «колона», чи цілого будинку – «будівля суду» - передбачає цілий клас схожих об’єктів зі спільними характеристиками. Це означає, що мова також, непрямим чином, визнає концепцію типів.

К. Майкл Гейз: Бажання. Розділ 1 з книги К. Майкла Гейза «Бажання архітектури: Тлумачення пізнього авангарду» (2010)

У цій книзі я пишу про статус архітектури як сфери культурної репрезентації. Я досліджую архітектуру як спосіб заперечення реального, під чим я розумію втручання в сферу символів та  процесів означення, що знаходяться на межі самого соціального порядку – тобто  архітектуру як особливий вид соціально символічної продукції, первинним завданням якої є конструювання концепцій та позицій, скоріше ніж створення речей. Таким чином, я намагаюсь характеризувати архітектурний імпульс чи то підхід, і щоб його помітити, потрібно звернути на нього певну увагу. Я хочу продемонструвати, що архітектурний імпульс є частиною щоденного соціального життя та його далекосяжних практик. Архітектура містить ряд операцій, які організують формальні репрезентації реального (хоча я і змушений буду ускладнити це формулювання), та, таким чином, замість того щоб просто бути наділеною ідеологією їх творцями чи користувачами, вона є ідеологічною сама по собі – уявним «вирішенням» реальної соціальної ситуації та протиріччя (як стверджує Луї Альтюсер, цитуючи Жака Лакана); ось що мається на увазі під її «автономністю».(1) Зрозумілі у такий спосіб, архітектурні ефекти – ряд концептуальних та практичних можливостей, які вона плекає чи лімітує – так само як і невід‘ємні афекти, які вона представляє, є дорогоцінними індексами самої історичної та соціальної ситуації. Тут я зосереджую свою увагу на ефектах та афектах, так само як і на фактах архітектури.

Алан Колкухун "Знак та субстанція: роздуми щодо складності, Лас Вегасу та Оберліну" (1978)

Достатньої уваги не було приділено зміні у мисленні Роберта Вентурі, яка відбулась між публікацією Складності та Протиріччя в Архітектурі 1966 року та його публікацією із Деніз Скот-Браун та Стівеном Ізенауером книги Навчаючись у Лас-Вегаса 1972 року. Перед тим як коментувати нещодавні проекти Вентурі та Рауча, слід перш за все осмислити цей перехід у мисленні теоретика так, щоб споруди можна було осмислити в контексті як теорії так і загальної сукупності його творчості. Зміна не є тотальною. Є ідеї, що є спільними для обох книжок; зміна погляду є часто справою зміщення наголосу, аніж впровадженням радикально нових концепцій. Ідеї, що були другорядними у першій книзі стають у другій провідними. Але від цього це зміщення погляду не стає менш значимим та є яскраво відображеним у творчості архітекторів.