Рафаель Монео. Про Типологію (Oppositions 1978) Частина І, ІІ та ІІІ

Форми будівель, Ж.Н.Л. Дюранд, 1809.

 І

Підняти питання типології в архітектурі, це всерівно що підняти питання про саму природу архітектурної справи. Дати на це відповідь, для кожного покоління, означає переосмислення суті архітектури та пояснення її супутніх проблем. Таким чином, це вимагає появи теорії, чиїм першим питанням мусить бути: яким видом об’єкту є витвір архітектури? Це питання врешті повинно привести до концепції типів.

З ондого боку, витвір архітектури повинен бути самобутнім, як сутність сама по собі. Це означає, як і в інших формах мистецтва, він може характеризуватись станом унікальності. У такому випадку, витвір архітектури не піддається жодній скласифікації. Він неповторний, єдиний в своєму роді феномен. Стилістичні зв’язки можуть упізнаватись серед архітектурних витворів, як і в інших мистецтвах, але це не означає втрату унікальності об’єкту.

З іншого боку, витвір архітектури може розглядатись як приналежність до класу повторюваних об’єктів, характеризованих як клас засобів чи інструментів, за якимись загальними ознаками. Від першої хатини до архаїчних конструкцій із каменю, примітивна архітектура сприймалася як заняття схоже на на інші види ремесл, таких як виробництво текстилю, гончарство, плетіння, тощо. Перші продукти цієї діяльності, яку в ретроспективі ми назвали архітектурою, не відрізнялись від інструментів та засобів – будівництво примітивних хатин вимагало вирішення проблем форми та дизайну, схожих за своєю природою для того, щоб в’язати кошики, – і це витоговлення корисних об’єктів. Тому, так само як і кошик, тарілка чи чашка, архітектурний об’єкт не лише міг повторюватись, він мусів бути повторюваним. Всякі зміни, що розвивались у ньому, були особливостями які можна знайти у будь-якому продукті ремесла протягом часу. У цьому сенсі, унікальність архітектурного об’єкту було відхилено. З цієї точки зору, витвір архітектури – конструкцію чи будинок у формі човна, або чашки, або шолома, можна визначити за формальними ознаками, котрі виражають проблеми починаючи від виробництва до використання, і дозволяють його репродукцію. З цього випливає, що сутність архітектурного об’єкту полягає у його повторюваності.

Сам акт назви архітектурного об’єкту, це також процес, що формує природу мови, і також спонукає до типіззації. Ідентифікація архітектурного елементу як «колона», чи цілого будинку – «будівля суду» - передбачає цілий клас схожих об’єктів зі спільними характеристиками. Це означає, що мова також, непрямим чином, визнає концепцію типів.

Джоан Окман: Між утопіями та ідеологіями (з книги "Айзенман/Крір: Дві Ідеології") (2005)

Всі знають як на виставці у Музеї Сучасного мистецтва 1932 року Філіп Джонсон Та Генрі-Расел Гічкок позбавили європейський архітектурний модернізм його соціального та політичного наповнення. Їх завданням було перепакувати його для американського споживання – зробити його, як тоді сказала реформатор у сфері житла Катеріне Бауер, «безпечним для мільйонів», або, як пізніше скаже архітектурний історик Колін Роу у своєму вступі до П‘яти Архітекторів, «безпечним для капіталізму». У наступні декади модерністична архітектура, яка тепер є широко відомою як Міжнародний стиль і яка стала скоріш американським експортом, аніж європейським імпортом, перетворилася у естетику мейнстриму, у якій технологічна інновація та формальна віртуозність перевершили попередні прагнення реформістів. Нова ідеологія Холодної війни, ідеологія «кінця ідеології» – слоган, що був популяризований американським соціологом Даніелем Белом у 1960 році в книзі із таким самим заголовком – замінила старші Марксистські та соціалістичні вірності, при цьому імпліцитно просуваючи вперед прагнення капіталістичної модернізації. Для Роу, утопічна програма модерністичної архітектури про приведення до більш егалітарного та демократичного суспільства довела свою ілюзорність,та, що ще гірше, відкрила свою авторитарну сторону. Єдина можливість відходу від диявольської пари тоталітарного диктаторства та технократичного споживацтва тепер, здавалось, крилась в архітектурі як мистецтві, формалістичній естетиці.