Рафаель Монео. Про Типологію (Oppositions 1978) Частина І, ІІ та ІІІ

Форми будівель, Ж.Н.Л. Дюранд, 1809.

 І

Підняти питання типології в архітектурі, це всерівно що підняти питання про саму природу архітектурної справи. Дати на це відповідь, для кожного покоління, означає переосмислення суті архітектури та пояснення її супутніх проблем. Таким чином, це вимагає появи теорії, чиїм першим питанням мусить бути: яким видом об’єкту є витвір архітектури? Це питання врешті повинно привести до концепції типів.

З ондого боку, витвір архітектури повинен бути самобутнім, як сутність сама по собі. Це означає, як і в інших формах мистецтва, він може характеризуватись станом унікальності. У такому випадку, витвір архітектури не піддається жодній скласифікації. Він неповторний, єдиний в своєму роді феномен. Стилістичні зв’язки можуть упізнаватись серед архітектурних витворів, як і в інших мистецтвах, але це не означає втрату унікальності об’єкту.

З іншого боку, витвір архітектури може розглядатись як приналежність до класу повторюваних об’єктів, характеризованих як клас засобів чи інструментів, за якимись загальними ознаками. Від першої хатини до архаїчних конструкцій із каменю, примітивна архітектура сприймалася як заняття схоже на на інші види ремесл, таких як виробництво текстилю, гончарство, плетіння, тощо. Перші продукти цієї діяльності, яку в ретроспективі ми назвали архітектурою, не відрізнялись від інструментів та засобів – будівництво примітивних хатин вимагало вирішення проблем форми та дизайну, схожих за своєю природою для того, щоб в’язати кошики, – і це витоговлення корисних об’єктів. Тому, так само як і кошик, тарілка чи чашка, архітектурний об’єкт не лише міг повторюватись, він мусів бути повторюваним. Всякі зміни, що розвивались у ньому, були особливостями які можна знайти у будь-якому продукті ремесла протягом часу. У цьому сенсі, унікальність архітектурного об’єкту було відхилено. З цієї точки зору, витвір архітектури – конструкцію чи будинок у формі човна, або чашки, або шолома, можна визначити за формальними ознаками, котрі виражають проблеми починаючи від виробництва до використання, і дозволяють його репродукцію. З цього випливає, що сутність архітектурного об’єкту полягає у його повторюваності.

Сам акт назви архітектурного об’єкту, це також процес, що формує природу мови, і також спонукає до типіззації. Ідентифікація архітектурного елементу як «колона», чи цілого будинку – «будівля суду» - передбачає цілий клас схожих об’єктів зі спільними характеристиками. Це означає, що мова також, непрямим чином, визнає концепцію типів.

Пол Рудольф: Шість Визначників Архітектурної Форми: Жовтень 1956

Рання теорія модерністичної архітектури зосереджена на дуже обмеженій сфері. Багато архітектурних проблем, у великій мірі, відсунуті на другий план або зігноровані неначе вони ніколи й не існували. Цей обмежений підхід, у поєднанні з пошуком вражень, створило деякі надзвичайно незграбні будівлі. Без сумніву, людство ще ніколи не створювало таких сухих, боязливих, монотонних, залежних від модних віянь структур, як ми це робимо сьогодні. Загальний безпорядок деким навіть був названий «гуманним», а все решта було визначено як манерне, регламентоване, інтелектуальне, диктатурне.

Одним із найсерйозніших звинувачень проти модерністичної архітектури є провал у створенні зрозумілої теорії про зв’язок будівель між собою. Школа Еколь де Боз Ар (Ecole des Beaux Arts) - французька школа витончених мистецтв, була дуже багатою відносно цих аспектів, у той час, коли модерністичні архітектори, навіть сьогодні, здатні хіба що поважати деякі «гуманні» площі, бажано розташовані чим подалі, та проголошувати що, «ми повинні зробити наші площі більш людськими». Ця заява є звісно бажаною, але вона все ще залишає нам гектари автостоянок та будівлі, що відкидають чверть-кілометрові тіні. Швидкісний транспорт та нові вимоги щодо істинних обсягів споруд і просторів, дали нам нові розміри та масштаби. Людський масштаб повинен додаватись до масштабу даного цим швидкісним транспортом. Еколе створили нелюдські площі, бульвари, майданчики, тощо, в часи, коли ще не було автомобілів. Це парадокс, що наш протест проти цього був таким сильним, що ми проігнорували масштаб транспортного руху. Можна побачити шестиповерховий котедж з одного боку, або з іншого - котедж, котрий наслідує принципи хмарочосу. Блоха не може бути створеною за принципом слона.

Алан Колкухун "Знак та субстанція: роздуми щодо складності, Лас Вегасу та Оберліну" (1978)

Достатньої уваги не було приділено зміні у мисленні Роберта Вентурі, яка відбулась між публікацією Складності та Протиріччя в Архітектурі 1966 року та його публікацією із Деніз Скот-Браун та Стівеном Ізенауером книги Навчаючись у Лас-Вегаса 1972 року. Перед тим як коментувати нещодавні проекти Вентурі та Рауча, слід перш за все осмислити цей перехід у мисленні теоретика так, щоб споруди можна було осмислити в контексті як теорії так і загальної сукупності його творчості. Зміна не є тотальною. Є ідеї, що є спільними для обох книжок; зміна погляду є часто справою зміщення наголосу, аніж впровадженням радикально нових концепцій. Ідеї, що були другорядними у першій книзі стають у другій провідними. Але від цього це зміщення погляду не стає менш значимим та є яскраво відображеним у творчості архітекторів.