Більше ніж коли-небудь світ став полем битви за урбаністичну планувальну діяльність, і більше ніж коли-небудь відчувається нестача когерентного урбаністичного підходу. У світі, де колективні підходи замінюються індивідуалізмом, де політика виявляє невпевненість, а непередбачувана економіка заважає реалізації комунальних інвестицій, загальна планувальна діяльність стала діяльністю для ентузіастів, дрескодом для політиків і останнім пристанищем для затятих ідеалістів. Серед цих безсумнівних фактів урбанізм став небесами для протистояння та протекціонізму, питанням створення зон скоріше ніж можливостей. Будь-яка нова забудова сьогодні здається пов‘язаною із певним видом протекціонізму. У такі часи навіть Новий Урбанізм став анахронізмом. Мало хто з архітекторів далі хоче говорити про міста. У часи, коли культура об‘єктів підіймається, в якості чого архітектори хочуть бачити урбанізм?
