Рафаель Монео. Про Типологію (Oppositions 1978) Частина І, ІІ та ІІІ

Форми будівель, Ж.Н.Л. Дюранд, 1809.

 І

Підняти питання типології в архітектурі, це всерівно що підняти питання про саму природу архітектурної справи. Дати на це відповідь, для кожного покоління, означає переосмислення суті архітектури та пояснення її супутніх проблем. Таким чином, це вимагає появи теорії, чиїм першим питанням мусить бути: яким видом об’єкту є витвір архітектури? Це питання врешті повинно привести до концепції типів.

З ондого боку, витвір архітектури повинен бути самобутнім, як сутність сама по собі. Це означає, як і в інших формах мистецтва, він може характеризуватись станом унікальності. У такому випадку, витвір архітектури не піддається жодній скласифікації. Він неповторний, єдиний в своєму роді феномен. Стилістичні зв’язки можуть упізнаватись серед архітектурних витворів, як і в інших мистецтвах, але це не означає втрату унікальності об’єкту.

З іншого боку, витвір архітектури може розглядатись як приналежність до класу повторюваних об’єктів, характеризованих як клас засобів чи інструментів, за якимись загальними ознаками. Від першої хатини до архаїчних конструкцій із каменю, примітивна архітектура сприймалася як заняття схоже на на інші види ремесл, таких як виробництво текстилю, гончарство, плетіння, тощо. Перші продукти цієї діяльності, яку в ретроспективі ми назвали архітектурою, не відрізнялись від інструментів та засобів – будівництво примітивних хатин вимагало вирішення проблем форми та дизайну, схожих за своєю природою для того, щоб в’язати кошики, – і це витоговлення корисних об’єктів. Тому, так само як і кошик, тарілка чи чашка, архітектурний об’єкт не лише міг повторюватись, він мусів бути повторюваним. Всякі зміни, що розвивались у ньому, були особливостями які можна знайти у будь-якому продукті ремесла протягом часу. У цьому сенсі, унікальність архітектурного об’єкту було відхилено. З цієї точки зору, витвір архітектури – конструкцію чи будинок у формі човна, або чашки, або шолома, можна визначити за формальними ознаками, котрі виражають проблеми починаючи від виробництва до використання, і дозволяють його репродукцію. З цього випливає, що сутність архітектурного об’єкту полягає у його повторюваності.

Сам акт назви архітектурного об’єкту, це також процес, що формує природу мови, і також спонукає до типіззації. Ідентифікація архітектурного елементу як «колона», чи цілого будинку – «будівля суду» - передбачає цілий клас схожих об’єктів зі спільними характеристиками. Це означає, що мова також, непрямим чином, визнає концепцію типів.

Скотт Пул. Підкачка: Цифрові Стероїди та Архітектурне Проектування (2007)

Швидкість

Чи є хоч один студент, на початку свого навчання, який би не хотів бути більш творчим, ефективним, ітелектуально спритним і просто напросто швидким? Це бажанння бути одразу геніальними закладено у його природі.

На вістрі контроверсійності щодо використання стероїдів у Основній Баскетбольній Лізі (Major League Baseball), Тоні Корнейзер, спортивний репортер для Вашингтон Пост (Washington Post), жартівливо признається у вживанні стероїдів, щоб стати «більшим, сильнішим і швидшим на клавіатурі». «Ти б бачив, як я тепер друкую», - він писав, «Я неймовірно швидкий і точний водночас. Я Ерік Клептон на лаптопі. Я можу набрати цілого Мобі Діка (Moby Dick) за 14 хвилин. Я можу набирати швидше ніж Евелін Вуд (Evelyn Wood) могла б це прочитати». Він продовжує: «Я не міг повірити наскільки сильними стероїди зробили мої слова. Несподівано я міг ляпнути якесь слово, типу «енігма» навіть не думаючи, щоб б воно справді могло означати. Мій словниковий запас розширився по експонентній. Раніше я був хлопцем на «три склади». Але під впливом стероїдів я міг видіти такі слова як «експонентна» або «звуконаслідування»... Стероїди дали мені впевнено відчути землю під ногами»¹.

Початківці є нетерплячими. Вони відчувають швидкість як щось творчо вартісне і вони, без сумніву, праві у цьому припущенні. Те, чого початківцям, однак, бракує – це здатність відрізняти швидкість від поспіху, здатність рухатись хутко із вмінням і точністю від імпульсу діяти під впливом моменту без акуратності, уваги до деталей, або досвіду та думки, які прискорюють інтуіцію. Зрозуміло, початківці заплутуються. Як вони можуть діяти швидко у творчих ситуаціях, коли терміновість діяти швидко завжди переважає над результатом, який виявляє їх невинність та недосвідченість? Як вони можуть працювати швидко без затримок, коли дисципліноване мислення, здавалося б, настільки їх сповільнює?

П’єр Вітторіо Аурелі: Місто як політична форма. Чотири архетипи міської трансформації (2011)

П’єр Вітторіо Аурелі фокусується на категорії архетипу як альтернативі типу. Щоб описати виникнення сучасних міських форм, які явно втілюють владні відносини, тут розглядаються чотири приклади – осьові вулиці Риму періоду Відродження, паризькі площі XVII століття, незалежні квартали Берліну ХІХ століття та віденський суперквартал ХХ століття.

Рем Кулгас: Типовий План (1993)

Типовий План – це американський винахід. Це архітектура нульового рівня, архітектура позбавлена всіх ознак унікальності та особливості. Вона належить Новому Світові.

Антоніо Монестіролі: Питання методу (1991)

Поряд з тим, що архітектура має свою власну реальність, яка існує паралельно з нашою,  архітектура – це колективна спадщина, і вона не може розглядатись окремо від культури певного часу. Ця теза не може бути спростована, але вимагає глибшого аналізу. У нас всіх є ідея дому і вона глибоко укорінена в нашу культуру; ми впізнаємо дім через сукупність споруд, які ми ідентифікуємо. Наша культура завжди посідала пріоритетне положення відносно нових споруджень, і вона все більше розширюється і укорінюється за допомогою цих же нових споруджень, для яких найважливіший аспект – аспект особливості періоду, в який вони з’явились. І це справедливо для всіх проявів архітектурі, а також - будинку як громадської інституції. Для архітекторів дуже важливим є факт, що вони працюють в галузі добре відомій всім і кожному. Це веде до неспростовності колективної ідеї, без якої наша робота може бути піддана колективній байдужості.