Том Шопер: Присутність порожнечі (2012)

У новій житловій будівлі в швейцарському місті Цуг архітектор Валеріо Ольджаті залишає позаду смисл архітектурного знаку. Він конфронтує споглядача коливанням між архітектурною архаїкою та феноменом порожнечі.  

Нещодавно у місті Цуг було завершено нову житлову будівлю. У гетерогенному та близькому до центру передмісті управління залізниці віддало свої території під забудову міській владі. Архітектор Валеріо Ольджаті, який  має 54 роки, працює  у місті Флімс та викладає у Мендрізіо, запроектував тут довгу шестиповерхову призму, в якій вдалось розмістити 78 квартир. Будинок членують сім сходових кліток. На кожному поверсі кожної зі сходових кліток розміщуються по дві квартири. Всі квартири виходять як на захід так і на схід. При цьому на схід виходять «приватні» житлові простори, а на захід – «громадські». На основі цього опису, однак, не можливо припустити, що у цій будівлі є щось надзвичайне.

Анн Лакатон та Жан-Філіпп Вассал: Площа Леона Окока (1996)

Площа Леона Окока, Бордо, Франція

Проект площі Леона Окока мав стати складовою частиною заходів із «прикрашання» ряду  міських площ, задуманого муніципалітетом Бордо у 1996-му році. Площа є трикутною в плані та обмеженою по периметру деревами. Вона містить лавки та простір для гри в петанк. Загалом це є площа сільського характеру. Навколо неї будинки із скромними, але добре продуманими  фасадами формують чудовий зразок житлової архітектури та колективного будівництва. 

Мауріціо Пезо: Діагональна апологія (2012)

Архітектурне бюро PRODUCTORA,
план Мексиканського павільйону на виставці Експо
у Шанхаї, КНР (2009)

Слово «діагональ» походить від давньогрецьких слів dia (“через”) та gonal (“кут”). Інакше кажучи, діагональ є лінією, що поєднує дві несуміжні вершини полігону або багатокутника. Якщо взяти прямокутний полігон ABCD, то двома можливими діагоналями будуть AC та BD. Якщо ж брати багатогранник ABCDEFGH, його чотирма можливими діагоналями будуть AG, BH, CE та DF. Для геометра очевидно, що кількість діагоналей у фігурі визначається відніманням від загального числа вершин тих, які є суміжними та тих, що відносяться до однієї і тієї самої діагоналі; тобто: Nd=n(n-3)/2, де n-3 враховує те, що не може бути діагоналі, утвореної із сусідніми вершинами або однією вершиною із самою собою, а ділення на 2 покликане не враховувати діагональ AВ вдруге, коли вона виступає вже у вигляді діагоналі BA. Оскільки будівля є геометричною призмою, діагоналі у ній можуть бути описані у двох принципових вимірах: як діагоналі площин, які обмежують простір та як діагоналі самого простору (просторова діагональ є свого роду «триагоналлю»).

Джейн Джейкобс. 5. Використання Зелених Скверів. Смерть і Життя Великих Американських Міст. (1961). Частина ІІ

 Хороше розташування місцевого скверу, це те, чим живиться мікрорайон, те, що формує його вартісність, невдала ж локація може зашкодити цілісності мікрорайону. Очевидно, що місце, яке виглядає як тюремне подвір'я, не буде ні приваблювати користувачів, ані впливати на оточення, таким чином, як би це могла робити оаза. Але є різні оази, і деякі запоруки їхнього успіху не завжди очевидні.

Найбільш успішні місцеві сквери переважно не зазнають конкуренції зі сторони інших відкритих просторів з найближчого оточення. Це зрозуміло, оскільки люди у містах з усіма їхніми зацікавленнями та обов'язками навряд чи можуть пожвавити чи зробити цікавішим безмежний простір місцевого узагальненого скверу. Люди у місті вкладали б свої сили у сквери більшою мірою, якби це був бізнес, який дозволяв би впровадити, наприклад, велику кількість торгових центрів, променад, ігрових майданчиків, парків та невизначених території, що були представлені у типовій схемі радіального міста-саду і підсилені офіційними міськими вимогами щодо того, щоб великий відсоток території залишиться незабудованим.

Джейн Джейкобс. 5. Використання Зелених Скверів. Смерть і Життя Великих Американських Міст. (1961). Частина І

Умовно, місцеві зелені сквери чи схожі на парки відкриті простори вважаються благом покладеним на обділене населення міст. Давайте поглянемо на це з різних сторін і розглянемо міські сквери як обділені місця, що потребують для себе турботи і блага життя. Це більше відповідає реальності, оскільки люди насправді використовують сквери і роблять їх успішними – або навпаки утримуються від користування ними і прирікають сквери на відторгнення і занепад.

Сквери, це непостійні місця. Їм притаманні крайнощі популярності чи непопулярності. Їх поведінка далеко непроста. Вони можуть бути чудовими елементами районів міст, і економічними активами для свого оточення, але небагато з них є такими. Вони можуть ставати більш любимими і цінними з роками, але, нажаль, лише кілька показує цю постійну силу. Для кожного Рітегаус Скверу (Rittenhouse Square) у Філадельфії (Philadelphia), чи Рокфеллер Плаза (Rockefeller Plaza) або Вашингтон Сквер Парк (Washington Square Park) в Нью Йорку (New York), чи Бостон Коммон (Boston Common), чи їхні еквіваленти в інших містах, є десятки бездушних міських вакуумів під назвою парки і сквери, обділених протягом десятиліть, мало використовуваних, нелюбимих. Як казала жінка з Індіани, коли її запитали, чи подобається їй міська площа, «Тут нікого немає окрім брудного волоцюги, який плюється на землю і намагається заглянути тобі під спідницю.»