Скотт Пул. Підкачка: Цифрові Стероїди та Архітектурне Проектування (2007)

Швидкість

Чи є хоч один студент, на початку свого навчання, який би не хотів бути більш творчим, ефективним, ітелектуально спритним і просто напросто швидким? Це бажанння бути одразу геніальними закладено у його природі.

На вістрі контроверсійності щодо використання стероїдів у Основній Баскетбольній Лізі (Major League Baseball), Тоні Корнейзер, спортивний репортер для Вашингтон Пост (Washington Post), жартівливо признається у вживанні стероїдів, щоб стати «більшим, сильнішим і швидшим на клавіатурі». «Ти б бачив, як я тепер друкую», - він писав, «Я неймовірно швидкий і точний водночас. Я Ерік Клептон на лаптопі. Я можу набрати цілого Мобі Діка (Moby Dick) за 14 хвилин. Я можу набирати швидше ніж Евелін Вуд (Evelyn Wood) могла б це прочитати». Він продовжує: «Я не міг повірити наскільки сильними стероїди зробили мої слова. Несподівано я міг ляпнути якесь слово, типу «енігма» навіть не думаючи, щоб б воно справді могло означати. Мій словниковий запас розширився по експонентній. Раніше я був хлопцем на «три склади». Але під впливом стероїдів я міг видіти такі слова як «експонентна» або «звуконаслідування»... Стероїди дали мені впевнено відчути землю під ногами»¹.

Початківці є нетерплячими. Вони відчувають швидкість як щось творчо вартісне і вони, без сумніву, праві у цьому припущенні. Те, чого початківцям, однак, бракує – це здатність відрізняти швидкість від поспіху, здатність рухатись хутко із вмінням і точністю від імпульсу діяти під впливом моменту без акуратності, уваги до деталей, або досвіду та думки, які прискорюють інтуіцію. Зрозуміло, початківці заплутуються. Як вони можуть діяти швидко у творчих ситуаціях, коли терміновість діяти швидко завжди переважає над результатом, який виявляє їх невинність та недосвідченість? Як вони можуть працювати швидко без затримок, коли дисципліноване мислення, здавалося б, настільки їх сповільнює?

П’єр Вітторіо Аурелі: Місто як політична форма. Чотири архетипи міської трансформації (2011)

П’єр Вітторіо Аурелі фокусується на категорії архетипу як альтернативі типу. Щоб описати виникнення сучасних міських форм, які явно втілюють владні відносини, тут розглядаються чотири приклади – осьові вулиці Риму періоду Відродження, паризькі площі XVII століття, незалежні квартали Берліну ХІХ століття та віденський суперквартал ХХ століття.

Рем Кулгас: Типовий План (1993)

Типовий План – це американський винахід. Це архітектура нульового рівня, архітектура позбавлена всіх ознак унікальності та особливості. Вона належить Новому Світові.

Антоніо Монестіролі: Питання методу (1991)

Поряд з тим, що архітектура має свою власну реальність, яка існує паралельно з нашою,  архітектура – це колективна спадщина, і вона не може розглядатись окремо від культури певного часу. Ця теза не може бути спростована, але вимагає глибшого аналізу. У нас всіх є ідея дому і вона глибоко укорінена в нашу культуру; ми впізнаємо дім через сукупність споруд, які ми ідентифікуємо. Наша культура завжди посідала пріоритетне положення відносно нових споруджень, і вона все більше розширюється і укорінюється за допомогою цих же нових споруджень, для яких найважливіший аспект – аспект особливості періоду, в який вони з’явились. І це справедливо для всіх проявів архітектурі, а також - будинку як громадської інституції. Для архітекторів дуже важливим є факт, що вони працюють в галузі добре відомій всім і кожному. Це веде до неспростовності колективної ідеї, без якої наша робота може бути піддана колективній байдужості.

Алехандро Заера-Поло: Замітки щодо Загальної Теорії Оболонки. Анотація до «Політики оболонки або політичної критики матеріалізму» (2008)

Алехандро Заера-Поло на лекції в Інституті Берлаге в Роттердамі, 2008

Оболонка будівлі, мабуть, найстаріший і найпримітивніший архітектурний елемент. Вона матеріалізує розмежування між внутрішнім і зовнішнім, природним і штучним; вона окреслює межі приватної власності і землеволодіння; а коли оболонка стає фасадом, то, на додачу до своїх ключових екологічних і територіальних функцій, працює також як і репрезентативний елемент. Оболонка будівлі формує кордон, межу, край, простір і поєднання: вона навантажена політичним змістом. В час, коли зосередження на аспектах енергії та безпеки приходить на зміну аспектам циркуляції потоків як змісту архітектурної експресії, оболонка будівлі стає ключовим політичним суб'єктом. Так само як штучний інтелект та генетика, оболонка будівлі є технологією, що перебуває зараз у вирі політичного шторму. Найбільш красномовно описав цю політичну та культурну значимість у своїй трилогії Sphären Пітер Слотердайк [Peter Sloterdijk], використовуючи потужний образний ряд пінистого простору, наповненого бульбашками і повітряними кульками різного масштабу і якості.