Стен Аллен: Від об’єкту до поля. 1997

Термін «польові умови» є одночасно підтвердженням контекстуального призначення архітектури та пропозицією до виконання цих зобов’язань¹. Польові умови – це перехід від одного до багатьох: від індивідів до колективів, від об’єктів до полів. Сам термін заключає в собі подвійне значення. Архітектори працюють не лише в офісі чи студії (лабораторії), але і в полі: на ділянці, в контакті з архітектурною матерією. «Польове дослідження»,  «польовий офіс», «перевірити на місці», всі ці вирази включають в себе прийняття реальності як вона є, у всій своїй хаотичності та непередбачуваності. Вона відкриває архітектуру матеріальній імпровізації на місці. Польові умови перетворюють обмеження на можливості та відходять від модерністської етики та естетики трансгресії. Працюючи з ділянкою, а не проти неї, реєструючи складність даного, створюється щось нове.

Крістофер Александр: Місто не є деревом (1965)

***

Дерево із мого заголовку не є зеленим деревом з листям. Це назва абстрактної структури. Я протиставляю його іншій, більш складній абстрактній структурі, яку називають напіврешіткою.  Місто – це напіврешітка, а не дерево. Для того, щоб співставити ці абстрактні структури з природою міста, спершу я мушу встановити просту відмінність.

П‘єр Вітторіо Аурелі: Як самовидалитись (2013)

Я пропоную вправу: накреслити некомпозиційну архітектуру. Необхідно просто слідувати поданим далі інструкціям. 

Виберіть просту геометричну форму (квадрат, прямокутник і т.д.), а потім розробіть її подальшу артикуляцію, послуговуючись логікою первинної форми. Результатом вправи має стати будівля, а організація планів та перетинів має бути наслідком першого вашого кроку. В додаток, просторова організація запропонованої будівлі має також в аспектах усіх своїх складових частин відповідати логіці первинної форми, розвиваючи її лише засобами пропорцій, симетрії та внутрішніх відношень.  Пропозиція має бути накресленою в плані та в аксонометрії. Креслення слід подати у вигляді ліній, аби зберегти власну анонімність.

Том Шопер: Присутність порожнечі (2012)

У новій житловій будівлі в швейцарському місті Цуг архітектор Валеріо Ольджаті залишає позаду смисл архітектурного знаку. Він конфронтує споглядача коливанням між архітектурною архаїкою та феноменом порожнечі.  

Нещодавно у місті Цуг було завершено нову житлову будівлю. У гетерогенному та близькому до центру передмісті управління залізниці віддало свої території під забудову міській владі. Архітектор Валеріо Ольджаті, який  має 54 роки, працює  у місті Флімс та викладає у Мендрізіо, запроектував тут довгу шестиповерхову призму, в якій вдалось розмістити 78 квартир. Будинок членують сім сходових кліток. На кожному поверсі кожної зі сходових кліток розміщуються по дві квартири. Всі квартири виходять як на захід так і на схід. При цьому на схід виходять «приватні» житлові простори, а на захід – «громадські». На основі цього опису, однак, не можливо припустити, що у цій будівлі є щось надзвичайне.

Анн Лакатон та Жан-Філіпп Вассал: Площа Леона Окока (1996)

Площа Леона Окока, Бордо, Франція

Проект площі Леона Окока мав стати складовою частиною заходів із «прикрашання» ряду  міських площ, задуманого муніципалітетом Бордо у 1996-му році. Площа є трикутною в плані та обмеженою по периметру деревами. Вона містить лавки та простір для гри в петанк. Загалом це є площа сільського характеру. Навколо неї будинки із скромними, але добре продуманими  фасадами формують чудовий зразок житлової архітектури та колективного будівництва.